У 1876 році в містечку Славута Волинської губернії відкрили курорт, де хворих лікували за допомогою …чого б ви думали? Кумису – кисломолочного напою із кобилячого молока, отриманого внаслідок молочнокислого і спиртового бродіння кумисом. Автором цього незвичайного для регіону лікування був Роман Санґушко.
Картинка platfor.ma
Передумовою появи курорту був той факт, що князь давно і професійно займався розведенням племінних коней. Свідченням цього є численні перемоги на різних міжнародних виставках. Якось Санґушко запросив до свого славутського маєтку татар, які володіли рецептурою виготовлення кумису. З цього все й почалось. Кумис виготовляли під наглядом князівського особистого лікаря Людвіга Пшесмицького. Перші зразки напою мали неабиякий лікувальний ефект. Слава про кумис зі Славути поширювалась і це навело на думку заснувати кліматичну станцію з кумисолікувальним закладом. Появі нового курорту неабияк сприяв також місцевий клімат.
Отож для зведення будівель станції Роман Санґушко спеціально виділив 36 гектарів території біля річки Горині. Керівництвом проекту майбутнього курорту займалось двоє лікарів, вищезгаданий Людвіг Пшесмицький та Юліуш Зейдовський. Окрім князівських, в розбудову станції, лікарі теж вкладали власні кошти. Директором курорту був призначений Людвіг Пшесмицький.
Для посади головного лікаря був запрошений спеціаліст Генріх Добжицький. Він обіймав посаду аж до початку Першої світової війни.
Лікувальний сезон у Славуті в 1914 році тривав з 15 травня до 1 вересня, а от в 1885 довше – з 10 травня до 1 жовтня.
В описі лікувального закладу «Славута» Романа Санґушко йдеться про те, що знаходився він поблизу залізничної станції, що було досить зручно для тих, хто приїздив сюди поправити здоров’я здалеку.
Курорт складався з двох спеціальних будівель – водолікувальної та кумисолікувальної. Обидві знаходились посеред хвойно-дубового лісу. В рекламних проспектах санаторію вказано, що ліси Волинської губернії за своїми лікувальними властивостями можуть поступатись лише лісам Тюрингії («Зелене серце Німеччини»).
Влітку гості курорту відпочивали на місцевому пляжі річки Горинь.
Пацієнти славутського курорту мали великий вибір серед будинків та місцевих вілл. Усі кімнати для гостей мали опалення та освітлення. Меблі здебільшого були плетені. Окремо була кухня та пральня.
«Повний пансіон» на курорті коштував 2,5 рублі за добу. В ціну входило проживання та дворазове харчування в їдальні курорту, якщо хтось мав особливі побажання, потрібно було доплатити.
Стандартний сніданок міг складатись на вибір пацієнта із кави, чаю, какао чи молока (для осіб, які не вживали кумис зранку), хліба, масла, шинки та меду. Обід – це суп, борщ або бульйон на першу страву; яловичина, курятина, овочі та фрукти. Вечеря – м’ясо чи риба й фрукти.
Проживання на віллах коштувало 65-70 рублів в місяць.
Особливий нагляд був за якістю кумису, який був під особистим контролем головного лікаря курорту. Ціна за пляшку кумису становила 40 копійок, якщо хтось хотів купити оптом 150 пляшок, то ціна була 40 рублів.
Кожного сезону курорт відвідувало близько тисячі пацієнтів. Особливою популярністю користувався Славутський гідропатичний заклад Пшесмицького. Тут користувалися найсучаснішими на той час методами лікування, пропонували метод електролікування, кліматотерапії для хворих.
Для пенсіонерів на курорті діяли пільги, огляд лікарів для них був безкоштовний.
Серед розваг на славутському курорті згадуються оркестр, фортепіано, більярд, книги та газети. Ввечері усіх запрошували до танцювальної зали. До Славути часто приїздили тодішні зірки театру та опери з гастролями, тому нудьгувати не доводилось. По території курорту можна було мандрувати на конях або плавати по Горині на човнах. Також організовувались екскурсії по Волинській губернії.
Окрім того, в самому містечку клієнти могли придбати будь-які товари з усього світу. Так, в спогадах відпочивальників можна прочитати про одяг з Парижу та джем з Чикаго. Увечері в парку грав оркестр місцевої пожежної команди.
З початком Першої світової війни та вбивством в 1917 році Романа Санґушка слава курортного містечка занепала.
У спогадах Савелія Баруніна «Дві війни і одне дитинство» є відомості про те, як виглядала Славута та яка панувала атмосфера в місті у 1919-1920 роках. Ось як про це пише очевидець: «Але ось і Славута, ми під'їжджаємо до госпіталю. Квартира для нас підготовлена. Вивантажуємося, влаштувалися. Як правило, в кожному з цих містечок був парк і палац якогось вельможі. Тут теж був великий старовинний парк, саме на тій вулиці, де ми оселилися, він тягнувся на всю її довжину і був обгороджений високою кам'яною стіною. А палац, який парк оточував, раніше належав родині Санґушків. З іншого боку вулиці йшли житлові будови, серед яких був розташований наш госпіталь. Хворі поміщалися в палатках, схожих на бараки, а кухня і власне медичні відділення, а також управління, розташувалися в будинку. Скрізь були банди. Палац і будівлі поряд були зруйновані. Стіни обвалилися, ходити туди чомусь, було страшно. Біля входу в парк були великі ворота, теж зруйновані, з зірваними гратами. На іншій стороні вулиці, навпроти воріт парку, стояв великий чорний дерев'яний хрест. Місцевий хлопчик, з яким я познайомився, розповів, що на цьому місці був убитий хтось із господарів маєтку… Люди намагалися менше виходити з дому».
Лікувальний курорт в Славуті вважався найпрогресивнішим і найвідомішим в Волинській губернії.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
