Велосипедист із Волині за місяць проїхав два марафони

Сергій Ройко з селища Олики Ківерцівського району недавно повернувся з Франції. У серпні хлопець проїхав легендарний веломарафон Париж – Брест – Париж, який організовує Паризький клуб відчайдушних. 1230 км він здолав за 57 годин 45 хвилин. Це 215-й результат із-поміж 6200 учасників і перший – серед 45 українців, які вийшли на дистанцію. Менш як через два тижні після цього марафону відчайдушний велосипедист із Волині вирушив на інший заїзд протяжністю 1000 км. Складну дорогу, що то піднімалася вгору на три тисячі метрів, то стрімко спускалася з пагорбів, осилив за 61 годину, фінішував другим.

Понад дві тисячі кілометрів майже без втоми

Веломарафону Париж–Брест–Париж уже понад сто років. Учасникам треба вкластися у відведений час. Нагороди отримують усі: медалі, футболки, сувеніри з символікою марафону. 

–Для місцевих жителів це справжнє велосипедне свято. Люди виходили до дороги, вітали нас, аплодували, пригощали кавою і чаєм, просили сфотографуватися, – розповідає Сергій Ройко. – На контрольних пунктах, де організатори фіксують час, багатьох марафонців чекали помічники. В української команди такого не було. Наш спонсор зі Львова клуб «Спліт» організував бус, який з Парижа поїхав у Брест, що на березі Атлантичного океану. Для нас замовили готель, погодували, дали змогу помитися і перевдягнутися. Усе необхідне мав із собою в наплічнику: воду, їжу, батарейки, тепліший одяг.

На пагорбах дме сильний північний вітер. На другу ніч поспав три години, підзарядив акумулятори і поїхав. Відразу взяв зашвидкий темп, а далі чую – коліна болять. Праве дуже нило, кололо, ніби голкою. Усередині дня так розболілося, що не міг опустити ногу і опертися на стопу. Не напухло, не почервоніло, просто зв’язку захолодив. Знеболювального не було, кілька разів прочитав «Отче наш» і перестало боліти, до фінішу про нього навіть не згадував. Але на зупинки згаяв мінімум чотири години, які могли б покращити мій загальний результат.

На другий марафон, маршрут якого розділений по Франції та Італії, волинянин запланував поїхати ще взимку. Тому не пристав на вмовляння водіїв автобуса, який чекав українців у Парижі, повертатися додому. 

–Спершу рушив у бік Швейцарії, заїхав у Женеву, а звідти – в туристичне французьке село Шамоні-Мон-Блан, біля підніжжя Білої гори, – продовжує велолюбитель. – Цьогоріч відзначали 300-ту річницю першого сходження на цю вершину. Проїхав половину Великої дороги Альпами. Потім звернув на південь Франції, у Прованс, де в місті Карсес стартував другий марафон. У цьому містечку нема й клаптика землі без виноградників. Повітря просякнуте ароматом винного солоду. На заїзд зібралися до 50 людей. Це майже сімейний марафон, де всі учасники вечеряють за одним столом, організатори пригощають вином і сиром. Маршрут складний та цікавий, навколо мальовничі краєвиди, дика природа буквально підступає до твого спальника.

Сергій каже, що після двох марафонів не відчув утоми, бо добре харчувався. Для спортсмена головне – відновлювати сили здоровою їжею й підтримувати водний баланс.

–Мав американську компактну систему для приготування їжі. Балона з газом ємністю 450 грамів вистачило на всю подорож. Мама вдома насушила 3 кг м’яса. Купував макарони або гречку, закидав у термос інгредієнти і за кілька хвилин отримував гарячий поживний обід. Брав із дому сало, ласував ним на День Незалежності, два літри меду, який додавав у чай. У супермаркетах купував жирне молоко, сметану, сиров’ялену ковбасу, помідори, банани, лимони, шоколад. Випивав за день не менш як два літри води.

Подарунки від Бога

Підтримку небесних сил Сергій відчув ще в перший день подорожі, коли виїжджав із Луцька на Львів. 

–Чомусь не захотів їхати першим автобусом, сів у наступний, – пригадує. – У Радехові, де величезні ями на дорозі, обігнали перший автобус. Усі люди вийшли, водій бігав навколо, шукав поломку. Ми нікого підібрати не змогли, автобус був повний. Під час марафонів Бог робив мені щедрі подарунки. Одного разу дорогою помітив запаковану пляшку води, виявилося, що це недешевий якісний ізотонік. Хтось загубив, а для мене це була манна небесна, бо вода якраз закінчувалася. Як переїжджав до Італії, то забув, що там із 12 до 14 години всі магазини зачинені. А голод вже смокче, треба підкріпитися. Дивлюся, ціла пачка пластівців кукурудзяних лежить на узбіччі. Повернувся і підібрав. Ще якось знайшов 20 євро, витратив на продукти. Мама з бабусею перед моєю мандрівкою у церкві замовляли молебень за подорожнього. У Парижі я поставив свічку в православному храмі Святого Василя. Повернувшись додому, пішов у церкву і прочитав подячну молитву за те, що проїхав довгу й небезпечну дорогу без проблем.

Для подорожей багато грошей не треба

Велосипедист розповідає, що загалом на їжу і сувеніри витратив 300 євро. Привіз додому п’ятилітровий бутель вина, мамі, сестрі й дівчині – лавандову олію, шарфи, парасолі з принтами Ейфелевої вежі. Переліт із Марселя до Варшави обійшовся у 25 євро, оскільки придбав квиток у лоукост-компанії наперед. 

–У день витрачав близько 5 євро на харчі, – рахує марафонець. – Реєстрація на перший заїзд коштувала 150 євро, на другий – 30 євро. Матеріальну підтримку надав профком «Волиньгазу», де працюю. Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» виділив майже 4 тисячі гривень, за спонсорські кошти оплатив реєстрацію на марафоні.

От пишуть на сайтах: якщо ти чогось там не зробив у Франції, отже, ти в ній не був. Так, я не постояв на одній нозі там, де всі це роблять, не потер якусь скульптуру на удачу, не оглянув усіх пам’ятників. Але зовсім про це не шкодую. Париж насправді дуже компактний, за Ейфелевою вежею і Тріумфальною аркою вже околиці міста. Можу сказати, що побачив Париж і не вмер від захвату. Бо фактично проїхав усю країну, багато спілкувався з людьми, зрозумів їхній характер.  

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.