Після входження в Рим військ німецького і італійського короля Оттона I для захисту папи римського від зазіхань італійських князів, 2 лютого 962 року Іоанн XII проголосив Оттона I імператором, чим була відновлена Західна Римська імперія, яка з 1400 року стала іменуватись Священною Римською імперією німецької нації.
Син Генріха I Птахолова, першого короля Східно-Франкського королівства з саксонської династії Людольфінгів, став королем у 24-літньому віці 2 липня 936 року і через місяць був коронований на престол в Аахені, колишній столиці імперії Карла Великого. За час його правління почалась німецька експансія на східні від Ельби слов'янські землі, яка супроводжувалась активною місіонерською діяльністю, не лише на завойованих територіях, але й у сусідніх Угорщині та Данії.
Священна Римська імперія, 962 рік
Досить швидко Оттон зумів централізувати владу, підпорядкувавши собі племінні герцогства, найважливіших з яких - Баварія, Саксонія, Швабія та Франконія - перебували в управлінні самого короля, що зробило його наймогутнішим правителям Західної Європи. Під приводом спочатку захисту вдови колишнього короля Італії Лотара Бозоніда, а потім Папи римського від утисків з боку дійсного короля Беренгара II, Оттон здійснив два успішних походи в Лангобардію і в 25 грудня 961 року був проголошений її правителем.
Продовжуючи свій похід на південь, Оттон I тріумфально увійшов у Рим, де 2 лютого 962 року підписав з папою Іоанном XII договір "Pactum Ottonianum" про гарантії недоторканості володінь Святого престолу і в церкві святого Петра отримав з його рук імператорську корону. Це знаменувало повне відособлення Східно-франкського королівства (Німеччини) від Західно-франкського королівства (Франції) і формування нової держави на німецьких та північно-італійських територіях.
Через рік Іоанн XII був звинувачений у змові проти імператора, який особисто прибув до Риму, що головувати на терміново скликаному синоді, на якому Іоанн був усунутий, а новим папою був обраний лояльний до Оттона протонотарій Апостольського Престолу Лев VIII.
Священна Римська імперія німецької нації, яка представляла собою конфедерацію земель на чолі з Кайзером і представницьким органом Рейхстагом (парламентом), проіснувала до 1806 року, коли Франц II Габсбург під натиском наполеонівської Франції складав з себе титул і повноваження імператора, а німецькі держави, які вийшли зі складу Священної Римської імперії, утворли Рейнський союз німецьких монархій.
