Польський письменник, історик і художник Юзеф Ігнатій Крашевський у середині ХІХ століття здійснив мандрівку по Поліссі, Волині й Литві. Свої враження занотував на папір, а потім видав окремою книжкою в Вільні і Парижі. У розділі про Луцьк він описав побачене при в'їзді в місто через Вульку (село в районі нинішнього проспекту Волі), де проживали євреї. Згодом Крашевський подався до замку, але й там місцеві торговці не дали йому спокою.

 

(цитується за україномовним перекладом: Спогади з Полісся, Волині і Литви: історико-краєзнавче видання. Юзеф Iгнацiй Крашевський. Твердиня, 2012)

Через передмістя Вульку ми в’їхали до міста коло кляштору отців бернардинів, в якому мешкає ясновельможний єпископ луцький. Старий історичний Луцьк був уже переді мною - але який убогий!! Мізерні дерев’яні домки, закіптюжені жидівські корчми, пониклі хатки, нові будівлі без віри в майбутнє, неначе збиті лише на один день, старі, похилені й підперті, поміж них обгорілі стовпи попалених садиб, вулиця, вистелена дірявим помостом замість бруку, - ось що ми найперш постерегли; а потім - мало що кращого. Жиди, що юрбою кидалися на кожного приїжджого, вже пожирали нас очима і з криком забігали нам дорогу, завертали кожен до себе. Не знаю на світі жидів, набридливіших од луцьких: обступають вони, верещать, нападають, ґвалт кажуть купувати, ніби вже на завтра не мають куска хліба.

Тільки-но ми зійшли, як двадцять три бородаті індивіди влетіли за нами до гостьового дому, захвалюючи та підносячи всілякого роду товари. Наостанок прийшов навіть книгар із цілим скарбом друків Манеса, Зимеля, бердичевських і мінських друкарень, розкладаючи все любовно на столику. Жаль, але в його брудних руках я знайшов і свою юнацьку базгранину; і попри популярність, яку це, здавалося, обіцяло, я трохи зажурився: не дивуйтеся, я лежав між кухарем Шитлера і календарями Зимеля! Трудно було побажати собі такого товариства, коли звик бувати в кращому.

Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. ...Здалося мені, що бачу Ягайла в оточенні польських панів – замисленого, розгубленого, сьогодні він чемно розмовляє з імператором Сигізмундом, а назавтра втікає з Луцька не попрощавшись, бо так захотів Олесницький; здалося мені... - о! Багато мені чого здавалося, аж поки надоїдливий жид з переносним крамиком пробудив мене зо сну, шарпаючи за одяг.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.