Джерело: Інформаційне агентство Волинські Новини

Невизнана війна на сході України змінила не одне життя, переписала не одну долю. Так сталося із сім’єю тренерів-легкоатлетів із Донецька, які після початку бойових дій на малій батьківщині змушені були покинути рідну домівку й переїхати до Луцька. Утім родина настільки уподобала відносно невеличке та комфортне місто, що вирішила залишитися тут назавжди.

Заслужений тренер України Олег Вегнер щиро переконаний, що разом зі своєю половинкою Оленою «підійме з колін» легку атлетику на Волині та виховає справжніх чемпіонів. Тим паче, що з оновленим стадіоном «Авангард» заповітна мрія легко стане реальністю.

– Чому для переїзду обрали саме Луцьк?

– До Луцька нас запросили друзі. Вони розповіли, що у обласному центрі Волині облаштовують прекрасний стадіон. Тренерів такої кваліфікації, як я і моя дружина, на жаль, у Луцьку поки немає. Тому нас попросили приїхати. Із зони проведення АТО.

Це чудово, що тепер маємо можливість готувати майбутніх чемпіонів з легкої атлетики й серед лучан. Мої колишні учні неодноразово ставали чемпіонами Європи. Разом з нами з Донецька переїхав і призер Чемпіонату України серед дорослих Данило Даниленко. Ще один вихованець отримав звання заслуженого майстра спорту, два – звання «міжнародника» й 15 людей стали майстрами спорту, – із захопленням розповідає Олег Іванович.

– До Луцька потрапили завдяки Федерації легкої атлетики України, зокрема, дуже допоміг очільник волинської федерації Володимир Рудюк. До цього ми стукали в «двері» різних областей України. Але з усіх запропонованих варіантів Луцьк найбільше припав до душі. Напевно, так сталося тому, що в цьому місті тренерів цінують більше, ніж будь-де. Тут ставлення до легкої атлетики – на найвищому рівні. Бо люди в цьому зацікавлені. Таке диво побачиш не усюди. В принципі, у рідному Донецьку в мене і моєї родини усе було добре до того моменту, поки не розпочалася війна, – підтримує чоловіка й дружина Олена, яка, до слова, також стала на тренерську стежину.

– Страшно було покидати рідну домівку?

– Боязко було від того, що їхали у невідомість. Інше місто… Усе, що могли, ми завантажили в авто і взяли з собою. А квартира і нажите добро залишилося там, в Донецьку, – зітхає пан Олег.

– Власне, яким був рівень легкої атлетики у Донецьку? Звісно, до початку війни…

– На жаль, поки що легка атлетика Волині значно відстає від донецької. Але з нашою допомогою та бажанням працювати... А в динаміку роботи ми вже «вклинилися», я переконаний, що легку атлетику області піднімемо, – певен легкоатлет.

– Уже взялися тренувати волинських спортсменів?

– Звісно. Поки що працюю зі студентами. Просяться на тренування дітки маленькі, але малюків ми поки що у групи не набираємо. Батьки постійно телефонують, але я прошу дати нам час втягнутися в роботу. Зате робимо активний відбір у школах міста, – каже донецький тренер.

Пані Олена також зізналася, що у Луцьку потрошки починає набирати вихованців.

– І, якщо у них є «база», ми зробимо з них чемпіонів. Я в цьому впевнена, – усміхається спортсменка.

– Як ви оцінюєте оновлений стадіон «Авангард» з професійної точки зору?

– Реконструйований стадіон може дати найбільш ефективні заняття для дітей, спортсменів, тут може тренуватися збірна України. Він відповідає усім нормам європейського стандарту, – зазначив Олег Іванович.

– З технічної точки зору, бігові доріжки сертифіковані, тому на стадіоні можуть проводити Чемпіонати України та Європи, – додала пані Олена.

– Якими є ваші плани на майбутнє?

– Ми приїхали до Луцька із тим розрахунком, що залишимося тут жити назавжди і будемо повністю піднімати легку атлетику на Волині. Я полюбив Луцьк з першого погляду: маленьке місто, чисте повітря, а найголовніше – щирі й добрі люди, які завжди підтримають, допоможуть, підуть назустріч. Жодних негативних емоцій від місцевих жителів я не відчув. І в Донецьку, і у Луцьку є хороші люди, – ділиться враженнями тренер зі сходу.

– Якими бачите шляхи розвитку та піднесення легкої атлетики у Луцьку? Як її поставити на гідний світових стандартів рівень?

– На Волині є чудові діти. Можна сказати, що ми шукаємо таланти в області. І я переконаний, що з часом вони з’являться. Для того щоб тренуватися, потрібно щонайменше прийти на стадіон. Особисто я почав займатися легкою атлетикою з 16 років і при цьому отримав звання майстра спорту, був чемпіоном України. Тобто в будь-якому віці можна прийти у спорт, якщо є бажання, прагнення, працелюбність та трошки таланту. Кожен може досягнути високих результатів, – запевняє Олег Іванович.

– Тренерську діяльність проваджу з 2003 року. У спорт прийшла в 15 років. Після народження доньки мене почали переслідувати травми. У 26 років ухвалила важке для себе самої рішення: кинути спортивну кар’єру і допомагати чоловікові. Тож до мене прийшли діти, і моя тренерська робота пішла вгору. Так, мої спортсмени почали масово ставати чемпіонами країни, отримувати звання майстрів спорту, подорожувати за кордон. Сподіваюся продовжити ці починання й на Волині, – мрійливо усміхається пані Олена.

– Що можете побажати людям, які стали на широкий спортивний шлях?

– Досягнути високих результатів, аби стати гордістю області й країни. Стояти на п’єдесталі з прапором України в руках, – щиро бажає майбутнім чемпіонам спортивне подружжя.

До слова, не залишилася на узбіччі спорту й донька легкоатлетичного сімейства 13-річна Карина. Уже цього року дівчина посіла друге призове місце в юнацькому чемпіонаті України з легкої атлетики.

Наразі Карина навчається у ЗОШ № 25. Дівчинка розповіла кореспонденту Інформаційного агентства Волинські Новини про те, що у Луцьку їй вдалося знайти багато вірних друзів.

– Головне у спорті – це бажання й працелюбність. І тільки тоді до вас прийде справжній успіх, – переконує юна спортсменка.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.