У 1889 році в містечку Полонне Новоград-Волинського повіту Волинської губернії (тепер Хмельницька область) відкрили фабрику фаянсу та порцеляни.
Її засновником став славутський фабрикант Мойсей Шапіро. Від початку на фабриці працювало лише дев’ять робітників, проте за кілька років їхня кількість зросла до тридцяти.
1897 року фабрика перейшла у власність сина Фішеля Зусмана, який переорієнтував її на випуск лише фаянсових виробів, зокрема, посуду і новомодного санітарного фаянсу. Відтоді фабрика аж до 1915 року носила назву «Мануфактура санітарного фаянсу». Відповідно до відомостей «Пам’ятної книги Волинської губернії за 1907 рік», на фабриці вже працювало близько 90 робітників при загальній сумі річного обігу в 73 тисячі рублів. Робота на заводі була не простою, адже всі технологічні процеси виконувались вручну.
Зусман налагодив виробництво величезних керамічно-гігієнічних виробів. Їх вага і вартість не дозволяли транспортувати цінний вантаж гужем, крім клозетів, умивальних чаш і столів. Ванни з Полонного були неглибокі, на високих ніжках і транспортувались до замовників залізницею.
У 1916 році на фабриці відбувся масовий довготривалий страйк. Страйкарі вимагали, щоб встановили десятигодинний робочий день, підвищили заробітну плату й забезпечили спецодягом.
Виробництво приносило прибутки власникам, розвивалось і збільшувало своє виробництво аж до 1919 року. Проте через війну та відсутність збуту припинило своє існування.
Нове життя фабрики розпочинається аж у 1923 році, коли її відремонтували та налагодили спочатку випуск фаянсових санітарних виробів. Саме тоді виробництво було націоналізовано та включено до тресту «Укрпромпорцеляна».
Асортимент виробів у Полонному значно збільшується в 1933 році, коли тут розпочинають випускати порцеляновий чайний посуд. У 1940 році потужність заводу сягнула 7 мільйонів штук виробів на рік.
Потім була Друга світова війна і виробництво знову зазнало значних втрат, роботи були повністю припинені й відновлені аж у 1947 році. Саме в цей час починають виробляти посуд, предмети декоративного мистецтва і статуетки, які досі користуються на аукціонах величезним попитом, особливо ті, які були випущені невеличкою партією. Крім чайних та кавових сервізів з’явилися різноманітні набори, шкатулки, вази, цукерниці, анімалістична та жанрова скульптура.
Повна перебудова заводу була здійснена у 1964-1972 роках, тоді на місці старих пристосованих приміщень виросли нові корпуси з механізованим устаткуванням. У 1975 року завод випускав 35 мільйонів штук виробів на рік.
Розпад Радянського Союзу став новим випробуванням для заводу. У 1997 році відкрито кар’єр по видобутку місцевої сировини. в 1990-х було переглянуто асортимент продукції та освоєно ручний розпис, плетіння, ліплення з порцелянової маси. Але в 2008 році, через складну фінансову ситуацію завод в Полонному закрили.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
