У нашій сім’ї особливий період: донечка йде у перший клас. Особливий він не лише для дитини, а й для мами і тата. Адже насправді підготовку та адаптацію до школи проходимо ми усі.

Зізнаюся, процес підготовки, а тепер і адаптації до нового статусу та етапу у житті дитини насамперед торкнувся нас, батьків майбутньої школярки. Це і роздуми з приводу готовності доньки до школи, і, звісно, вибір школи, і придбання усього необхідного… Але понад усе це хвилювання, які, переконана, знайомі усім мамам і татам, в сім’ях яких є першокласники.

Для будь-якої сім’ї перший клас – це такий собі переворот у вже звичному житті. Тому вагоме значення має насамперед готовність батьків до цього, їхнє ставлення до школи, реагування на зміни, позитивне налаштування, підтримка одне одного, власний шкільний досвід. Усе це впливає на уявлення дитини про навчання, адже вона чує, бачить і відчуває батьків. Намагайтеся у присутності своєї дитини говорити позитивно про школу. Висловлювання типу «Ти хочеш ходити до школи?... Так? Хай-но ти ще трохи походиш, тоді твоє бажання швидко розвіється…», «У школі з тобою розберуться» та інші подібні фрази лише негативно налаштують вашого школярика.

Пристосування до нових умов не відбувається за один-два дні. Адаптація зазвичай триває до двох-трьох місяців, а в окремих випадках і довше. Найважчими вважаються перші чотири тижні. Загалом же перший рік навчання можна вважати пристосуванням організму дитини до незвичних раніше навантажень. Аби зрозуміти, яким чином ваша малеча пристосовується до нових умов, варто звернути увагу на деякі чинники. Про успішну адаптацію  свідчать позитивне ставлення до школи, веселий настрій, легкість у встановленні контактів з однокласниками, прийняття правил шкільного життя, виконання домашніх завдань без надмірного напруження, відсутність страхів до навчання та вчителя, адекватне реагування на зауваження педагога. А от часто помітна втома у вашої дитини, капризування, небажання йти до школи, скарги на вчителя та однокласників, проблеми із засинанням і прокиданням – це ознаки шкільної дезадаптації. У такому випадку вам варто звернутися до вчителя і психолога для того, щоб спільно допомогти дитині адаптуватися до школи.

Діткам шести-семи років, які вступають до школи, важливо відчувати позитивну підтримку мами, тата та інших членів сім’ї у цей період. Це сприятиме швидшій адаптації та звиканню до нових умов як першокласника, так і його батьків. У разі помітних хвилювань у дитини можна сісти і проговорити їх з нею, висловити очікування, підбадьорити, підтримати, допомогти повірити у власні сили. Такі хвилювання є цілком нормальними, адже колектив, умови, вчителька – усе це для неї нове. Окрім того, першокласник опановує нову соціальну роль учня та намагається виконати нові вимоги, які цій ролі відповідають.

Не варто забувати й про те, що у шестиліток провідним видом діяльності все ще лишається гра, адже перехід до навчальної відбувається поступово. Пам’ятайте також і про те, що їхня поведінка все ще має імпульсивний характер, дітям у цьому віці важко довго утримувати увагу, змушувати себе щось робити. Намагайтеся слідкувати, аби види діяльності вашої дитини чергувалися.

Також не перевантажуйте малечу надмірною кількістю вимог до неї та новими гуртками у перший рік (особливо кількома одразу). Краще, аби маленький школярик мав час на улюблені та звичні вже захоплення.

Доволі часто проблеми виникають через завищені очікування батьків від дітей щодо успіхів у навчанні. Гонитва за тим, аби дитина була найкращою, призводить до нівелювання індивідуальних можливостей та особливостей свого дитяти, а також надмірної вимогливості і критики, яка лише посилює проблеми. Це призводить до невротизації, невпевненості у собі, підвищеної тривожності першокласника. А от ваша похвала, навіть за найменші успіхи і досягнення, сприятиме формуванню позитивного ставлення дитини до себе, впевненості у собі.

Намагайтеся виявляти інтерес до дитини, запитуйте, що найбільше їй сподобалося сьогодні у школі, що нового й цікавого вона дізналася, з ким познайомилася. Приділяйте свій час не лише для допомоги у виконанні домашнього завдання та його перевірки, а й для спілкування, особливо коли дитина намагається у вас щось розпитати, цікавиться чимось. Доволі часто через брак часу, зайнятість і просто втому батьки намагаються відштовхнути дитину фразами «колись іншим разом», «я не маю часу», «мені зараз не до тебе», «спитай у тата (мами, бабусі)», і тим самим не додають дитині потрібної їй любові та уваги, що призводить до розладів у стосунках з донькою чи сином та виникнення певної дистанції. У цей період дитині особливо потрібна ваша увага, підтримка і, звісно, терпеливість.

Тож бажаю усім сім’ям-першачкам сили, позитивного налаштування і легкої адаптації!