Вечір спускався на місто.

Вечір спускався на місто. Двері на балкон були відчинені і до вух долинав незмінний міський шум, який під кінець дня робить життя глибшим. У вікні відображалися жовтогарячі повітряні човники на фоні позеленілого крайнеба. Готфрід роздумував над історією, яка трапилася того далекого 1978 року.

Послідовників секти «Храм народів» стали цькувати на батьківщині і вони вирішили покинути її й оселитися там, де ніхто не буде їм заважати. Вони зупинилися в джунглях Гайяни. Це була тісна громада із тисячі людей, які багато працювали, жили, сміялися, веселилися, вирощували овочі й культури. Так здавалося зовні. Насправді зсередини це була секта з напруженими відносинами між членами громади і її керівниками. Психологічні і фізичні знущання, тиск, погрози, тотальне порушення прав. Своє поселення вони назвали Джонстаун від імені засновника «Храму народів» Джима Джонса. Жили послідовники цієї церкви до 1978 році. Пісня низки подій у листопаді 909 людей вчинили масове самогубство, попередньо вбивши приблизно 270 своїх дітей.

Отже, 909 людей вчинили масове самогубство, попередньо вбивши приблизно 270 своїх дітей.

Думки Готфріда спочатку крутилися навколо жахіття, яким оповита уся ця історія. Звичайно, людина, яка стикається з історією Джонстауна, може за голову схопитися від абсурдності і неймовірності масштабів події. Проте він любив думати далі. Хмарки на східному небі імпресіоністськи востаннє блиснули кольором і поволі ставали бліді. Обурення хлопця змінилося хвилюванням і він постановив: «Вони мали на це право».

-Ти знаєш історію Джонстауна? – Запитав Готфрід у свого товариша, коли вони наступного дня зустрілися у годинниковій майстерні.

-Я навіть пригадую, як бачив у сімдесятих цю новину по телевізору. – Відповів той. – Не пам’ятаю, що казав і як висловлювався радянський диктор, але тоді ці факти набули широкого розголосу. Мені це було не зрозуміло. Я і досі цього не розумію. В будь-якому випадку це жахливо.

-Я вважаю, що вони мали право таке зробити. – Товариш Готфріда припинив чистити шестерні і дивився на нього отупілим поглядом.

-Бачиш, над такими речами не прийнято думати. Їх прийнято засуджувати. Люди передають емпатично один одному свою думку і все. Хоча кожен із них міг би внести свій свіжий погляд. Власне, я думаю про неприв’язане споглядання елемента зовнішнього світу, що стає на противагу абсолютній нетерпимості як дітищу традиційного суспільства. – Готфрід обірвав думку, ніби навмисно запалюючи тривожну мовчанку.

-І? – його друг уже уважно слухав.

-Буття починається з Великого Вибуху, і справа лише в тому, чи здатний ти на цей вибух. Чи здатна частинка покинути систему, чи здатні флуктуації створити новий світ? Відповіді формуються перинатально. Вони визначають геніальність… Світ – внутрішня, а не зовнішня характеристика. Лише кожен сам безвідповідальний за своє життя і за свій кінець. Зрозуміти це – необхідно, але не достатньо.     

-Не зовсім розумію.

Готфрід продовжував.

-Люди завжди ставлять себе вище за всіх інших. І справа не в звичайному егоїзмі. Справа у природі, яка штовхає людей бути відповідальними за своє життя. Проте є один нюанс. Уже було достатньо тих, які зуміли пізнати найбільші глибини буття. Тому не треба вважати себе проміжною ланкою між менш досконалими і більш досконалими. Життя не сходить доверху, а поширюється на одному рівні. Тому в кожного є всі можливості скувати своє життя до пізнання правди! Головне пам’ятати: правда не інваріантна. Вона виключно індивідуальна, лише з деякими, хай і визначальними, загальними моментами, які все одно формуються з огляду на кожного. Не треба вважати, що «зараз не час, не місце, не ті обставини».

-Ти хочеш вказати просто на принцип відносності і що кожен може дивитися на світ зі своєї вежі?

-Не зовсім, ти спрощуєш, – відповів Готфрід. У нього раптом загорілися очі і він енергійно продовжував. – Кожен організм – від звичайного дурня чи письменника до істинно наповненої беззаперечним змістом інфузорії, чи листка з дерева – насправді відживає увесь спектр відведеної йому філософії, більш чи менш глибокої. Кожен організм намагається осягнути буття, ту мудрість і глибину, яка приховується за світом, сидить у цеглинках його фундаменту, однак, очевидно, робить це по-своєму, виходячи із власної концепції світогляду, якою б вона не була, і відповідно до рівня, на якому перебуває. Це найважливіше! Адже діяльність включається тільки завдяки тому, що для цього виникли потреби і мотиви, які дають здатність це робити. Це очевидно. І тому тут реалізовується весь потенціал. Водій тролейбуса не може бути «гіршим» за філософа, якщо він сповна екзальтований життям.

-Тобто не можна вважати речі усталеними, бо навіть загальні поняття набувають конкретного змісту? - продовжив думку друг.

-Так. Це екзистенційна основа для широкого розуміння навколишнього світу. Зовнішня культура – те, що радикально цьому суперечить. – Заявив Готфрід, глянувши на товариша викличним поглядом.

-Якось важко це все. Що ти цим хочеш сказати і навіщо взагалі про таке думаєш? – Він підсунувся до вікна, сперся на нього ліктями і в півоберта став до Готфріда.

-Я маю на увазі, що ми не можемо накладати своє загальне бачення на мешканців Джонстауна. Вони виповнили своє життя власною сутністю. І вони цілком мали на це право, оскільки їхня правда інакша. Весь конфлікт не у їхньому вчинкові, а в тому, що ми і вони по-різному на це дивимося.

-Нуу… – Друг замислено подивився у стелю і на якусь хвильку реально підвис.

-Врешті-решт, у них не було способу та й потреби зв’язатися з тим, від чого вони відв’язалися. Усе воно ніяк не вписується у вираження раціональними символами. А чи є сенс у зв’язку, у вираженні? Для послідовників секти це уже не мало значення, нові поняття формували світогляд. В цьому глибина. Бачиш, така справа, що лише ти сам вибираєш, що і як сприймати. І йдеться не про свідомий вибір, а про неусвідомлені особливості біологічних відмінностей, які ставлять перед кожним унікальний і новий світ, що потім починає активно кореспондувати до навмисного вибору через вроджені особливості. Це й показує, хто ти… Життя – не  квартира, яку ти наповнюєш стандартними речами, а сама можливість обрати свій шлях. Насправді не існує якогось ідеала, навколо якого формується життя. Воно схоже на ні до чого не прив’язану безформену масу, як вода, пущена на самотік. Тобто у щось, що набуло серед людей якогось певного значення, ти маєш екзистенційну можливість вкласти іншу суть. Це фундаментальний принцип…

-Чи не хочеш ти сказати, що джонстаунці саме цим і скористалися? Я, власне, не дуже поділяю цих поглядів. Все ж вони були люди, а це вже чогось значить і на щось зобов’язує, - починав захищатися товариш у майстерні.

Проте Готфрід і не збирався відступати. Він використав свій останній аргумент.

-Я став помічати таку важливу річ, коли люди безнадійно плутають можливості навколо себе, я б сказав, узагалі своє життя, із наприклад тим, що описує фізика, чи будь-яка інша наука про світ. Можливо, навіть доречніше було б згадати психологію, позаяк вона ближче стоїть до усіляких когнітивних збоїв, але ж ти знаєш, яке у наш час суспільство зматеріалізоване, прагматизоване: механіка й динаміка фізичних процесів – ось що керує життям! Тож доцільніше би прикритися фізикою, проте сутності це не змінює. Люди не можуть принципово розділити незалежний від них світ абстрактних понять від власної сили. У них ці дві сторони, якщо не заперечуєш, зливаються у долю. А звідси і неможливість вийти за рамки стандартного мислення і змінити свій світ за власним баченням. Це призводить до банальних наслідків. Чи не здається тобі, що з огляду на це, було б досить повчально зробити диференціацію на біологічну волю до життя будь-якого живого організму і сенс життя, який може бути витлумачений із філософії свідомого погляду? В першому випадку сенс завжди є. Він обгрунтований самою природною необхідністю, власне, інакше, не існувало би природи, яка здатна до самовідтворення.

-Ну, все це дуже дивно, дуже дивно, - ніяк не погоджувався друг.

-Інша зовсім справа, коли світоглядна позиція стає вище за інстинктивний потяг. І це характеризує індивіда, якщо він своїй філософській концепції свідомими вольовими діями надасть перевагу над біологічною раціональністю – це піднімає його на вищий щабель розвитку. Самогубство іноді допускає саме таку мотивацію і не є імпульсивним кроком, наслідком якогось збою, чи сектантським божевіллям, як можна сказати у випадку Джонстауна. Я зауважую, усвідомлена смерть не є вищою точкою філософії, адже вищою точкою є вибір між рівнозначними шляхами, одним із яких є смерть. Ти розумієш?

-Не розумію.

В цей час у вікно постукали. Прийшли чергові клієнти і принесли годинник на ремонт. Це замовлення прийняв Готфрід. Ішлося про дорогу і глибоку чистку механізму не надто хорошого годинника.

-Я зроблю. Зайдіть наступного тижня, буде готово, – пообіцяв майстер і відклав годинник у комірку зі своїм номером.

Роботи було чимало, тож чоловіки цілісінький день практично не розмовляли. Коли ввечері вони завершили роботу, то задумали чогось випити разом. А що бар був неподалік і не треба було далеко йти, то робочий день плавно переріс у розмову за столом.

-Ти знаєш, що таке розсіяне скупчення? – Запитав Готфрід у свого товариша.

-Ніколи не чув.

-Це група зірок у нашій Галактиці, яка має спільне походження. Сказати просто, члени цієї групи мають спільного родича – гігантську хмару, з якої вони всі утворилися.

-А це можна якось побачити?

-Звичайно. Треба. В принципі, якщо на цю групу немає ніякого особливого гравітаційного впливу, то вона може собі існувати, проте якщо зовні прийде якась «ідеологія», вона розпадеться, бо зв’язки між окремим членами не надто міцні.

-Прямо як у Джонстуані? – Лукаво усміхнувся до Готфріда його друг.

Той нічого не відповів. Деякий час сиділи мовчки. Потім заговорив Готфрід.

-Я власне давно хотів тобі сказати. Хочу покинути майстерню.

-Як це? Ти не можеш! – Друг звів на нього здивований погляд.

-У мене буде поїздка на гору Паранал. Це складне рішення, але воно не тимчасове. Я хочу, друже,  зробити максимум, поки мій розум ще може танцювати з математикою. …І залишитися там назавжди… Вибач, але ти знаєш, наскільки це завжди мало для мене значення. Коли я дивлюся на ті об’єкти, то взагалі не розумію, що тут роблю. Я хочу глибше вникнути у метафізику гравітації.

-А як же твої починання тут? Невже розпустиш гурток? Покинеш майстерню?.. – Друг сидів, втупившись поглядом, повним нерозуміння і схвильованої здивованості.

-Через три тижні я відлітаю, – сухо відповів Готфрід.