Неоднозначне будівництво на пішохідній вулиці

В останні передвиборчі тижні у Луцьку зав’язалася віртуальна дискусія про каплицю на вулиці Лесі Українки. Будівництво ініціює Волинська єпархія Української православної церкви Київського патріархату. А поки чинний луцький міський голова Микола Романюк пропонує взагалі зробити реконструкцію пішохідної вулиці, в тому числі з будівництвом нової каплиці. Проте таку ідею зовсім не підтримали лучани. Під пропозицією будівництва каплиці, яку Микола Романюк поширив на своїй сторінці у «Facebook», немає жодного коментаря на підтримку такої ідеї. Не підтримують будівництво і краєзнавці.

«Відновити» знищену комуністами каплицю

Ідея будівництва у зеленій зоні біля монастиря тринітарів і пам’ятника Степану Бойку не нова. Після падіння радянської влади тут поставили й освятили хрест. Це символізувало намір відновити каплицю Іверської Богоматері, яку знищили в шістдесятих роках ХХ століття. 

Останніми роками справа каплиці прискорилася. У 2014 році це питання за зверненням єпархії розглядали на засіданні постійної комісії з питань генерального планування, будівництва, архітектури та благоустрою міськради. Тоді вирішили провести громадське обговорення будівництва на пішохідній вулиці. 

Потім питання розглядали і на засіданні архітектурної ради. Вона погодила будівництво каплиці. Заступник начальника управління містобудування та архітектури міськради  Ярослав Матвіїв зазначив, що рада погодила каплицю з проведенням попередніх археологічних досліджень.   

У єпархії хочуть, аби посвячення храму вже було іншим – на честь ікони Волинської Богоматері.

«Кожному краю мають бути ближчими свої реліквії. На жаль, за імперських часів у нас насаджували переважно набутки російського Православ’я. Досі в нашій єпархії нема жодного храму на честь Волинської ікони! Тому високопреосвященний і вважає: ця каплиця нехай зветься так. А Іверський образ хай більше вшановують православні Грузії (Іверія – давня назва цієї країни), звідки він походить, та в Росії, бо в Москві є його шанована копія», – ішлося на сайті Волинської єпархії. 

Ідею не підтримали лучани та краєзнавці

Своєрідне «громадське обговорення» ідеї будівництва започаткував міський голова Микола Романюк на своїй сторінці у «Facebook». Він поширив малюнки з пропонованою реконструкцією всієї вулиці Лесі Українки. Серед них було зображення з каплицею біля пам’ятника Бойку. Ті, хто прокоментував ідею, не підтримали її. Загалом люди не вбачають потреби у наявності «ще однієї церкви, яких і так багато». Інші хочуть зберегти сквер. 

Експертна робоча група  з питань збереження і розвитку історичного середовища міста Луцька при постійній комісії Луцької міської ради з питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та туризму висловлює свою публічну позицію щодо каплиці – вважають будівництво недоцільним. 

«Запропоноване будівництво не відповідає ні історичним реаліям, ні архітектурній логіці, ні чинному законодавству», – йдеться у заяві.

Головні тези їхньої позиції такі: хочуть зберегти зелену зону з можливою подальшою її реконструкцією згідно з вимогами історичного середовища і охоронної зони пам’ятки національного значення; провести повномасштабні археологічні дослідження та реконструкцію залишків костелу тринітарів і його підземної частини.

«Кілька років тому під час прокладання бруківки відкрилися фундаменти колишнього тринітарського костелу і, ймовірно, його підземний комплекс.  Будівництво нової церкви (а не «відновлення» каплички) на місці унікальної пам’ятки Луцька завдасть невідновлюваної шкоди архітектурній домінанті монастиря, самій пам’ятці і порушить «Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини», ратифіковану ВР України 2003 року. Варто також зазначити, що, згідно з Генеральним планом розвитку Луцького історико-культурного заповідника, складеним Українським регіональним науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація» у 2006 році, ця територія входить до Луцького заповідника», – також зазначено в заяві.

Історичний контекст

Храми різних конфесій існували на цьому місці ще з XV століття. Спочатку це була православна церква, яка в певні часи переходила до греко-католиків. Потім тут орден тринітарів збудував великий костел з монастирем і колегіумом, а вже в кінці ХІХ століття Луцьке братство спорудило каплицю.

Історики вважають, що з XV століття тут, поряд із приміщенням нинішнього міськрайонного суду, була мурована церква святого Михайла. Її пам’ятають через скандал, який стався після проголошення Берестейської унії.

Певна частина християн тоді відчула «свободу» і стала діяти на власний розсуд. Єпископ Кирило Терлецький вирішив, що церква відтепер буде належати греко-католикам, та підписав відповідні документи. Натомість міщани Луцька разом із бургомістром Матвієм Демковичем не стали терпіти такої, на їхню думку, сваволі й напали на храм, забравши звідти все майно. Їхня філософія була проста: якщо священики «ворожої» конфесії не мають богослужбових речей, вони не можуть проводити служби. Скандал не вичерпався. Через певний час завзятий луцький єпископ Афанасій Пузина повернув церкву православним. Украдені раніше речі повернули до храму, відновилися служби.

Так сталося, що з часом Михайлівська церква на Хмельнику знову перейшла до греко-католиків. Та вони також переживали свій занепад і не могли утримувати її. Тож коли представники ордену тринітарів шукали місце для себе, домовлено було, що уніатський єпископ передасть храм святого Михайла католикам. З 1718 року вони стали використовувати цю церкву.

У ту добу тринітари утвердилися в місті: збудували невеличке приміщення біля Михайлівської церкви, в якому заснували теологічні та філософські студії. Коштів для будівництва великого костелу в ченців не було, але їм допоміг скарбник із Брацлава Павло Майковський. 

Тринітари вели будівництво 9 років і вже в 1729 році освятили новий костел. На його фасаді, за проханням Майковського, розмістили напис «З твоїх дарів і пожертв даруємо тобі, Господи». Цікаво, що ми й сьогодні можемо бачити, який вигляд мав той перший костел. Донині у Музеї волинської ікони зберігся образ святого Каетана (Ігнатія), на якому костел детально прописаний. Припускають, що ікону малювали в середи¬ні XVIII століття для луцьких тринітарів.

Костел тринітарів на іконі середини XVIII століття

«Гарний білий костел… Його мури і структура показують не дуже давню фундацію та свідчать про старанне утримання. До нав¬колишнього муру тут же тулиться повна метушні торгова вулиця, як ярмарок і торг наповнена людьми, возами, худобою. Біля хвіртки двору закінчується той гомін і тлум. Увійшовши на подвір’я костьолу і кляштору, чуєш, як тебе повиває спокій і полонить атмосфера тиші та свободи. Костел тринітаріїв відчуттям туги заохочує до молитви. На вже зблідлих картинах на його склепіннях читаєш пам’ятки з історії ордену», – писав про костел письменник Юзеф Крашевський, який в середині ХІХ століття відвідав Луцьк.

Історична доля не пошкодувала комплекс тринітарів – костел розібрали за наказом російської влади, у монастирі стали розміщуватися різні служби, серед них – Окружний суд. Історичні цікавинки не покинули монастиря тринітарів після цих подій. Майже на тому місці, де раніше стояв костел, вирішили спорудити православну каплицю. Її за кошти Луцького братства збудували у 1894 році для кількох ікон, виготовлення яких у Москві замовив генерал-лейтенант Всеволод Панютін. Головна ікона – Іверської Богоматері. Це була дуже гарна для свого часу та стилістики капличка. Збудована у цегляному стилі, вона була майстерно оздоблена фігурною цеглою жовтого та червоного кольорів, з кольоровими шибками, дерев’яними різьбленими елементами.

Каплиця Іверської Богоматері на поштівці початку ХХ століття

Каплиця не простояла і сімдесяти років. У 1961 році її розібрали. Це сталося вночі. Проте пам’ять лучан про неї живе. Коли «уже стало можна», на місці каплиці поставили хрест і взялися думати про будівництво нової каплиці на цьому місці. 

Що чекає в майбутньому? Збудувати каплицю просто так не вийде. Єпархії треба буде якось оминути несхвалення жителів. Це може виявитися нескладно, адже частина мешканців – прихожани різних храмів єпархії, тож, імовірно, вони будуть схвалювати будівництво каплиці. Проте складнішим фактором є умова проведення археологічних досліджень. Щойно почнуть рити землю, одразу наткнуться на підземелля тринітарського костелу. Оскільки поряд – монастир тринітарів, який є пам’яткою архітектури національного значення, просто так збудувати нову церкву на фундаментах колись знищеного костелу буде непросто. Передусім через бюрократичну тяганину, по-друге – через те, що археологи не підтримують будівництво каплиці, а зацікавлені у проведенні якнайкращих досліджень. Справа може затягнутися на багато років, а на пішохідній вулиці в центрі Луцька може довго зяяти розрита яма.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.