Cубота. Жінка поїхала з дітьми до сестри, а значить, нічого не прєдвєщало біди.

Я розплющив баньки, почухав потилицю, подумав, чи сходити мені сьогодні на шопінг, а може, організувати гру в шахи, або відвідати картинну галерею постмодерністського мистецтва. Зрозумів, шо ше після вчорашнього «тримає», і поплентав на кухню.

Вагаючись між шоколадним фондю і фуа-грою, посміявся зі знання таких могучих слів і взявся наминати вчорашні канапки. Вихідний!

І тут дзвінок у двері. Я, в чому був, посунув до дверей. Не маючи звички дивитися в «глазок», відчинив, а там:

– Доброго ранку! Він же добрий, правда?! І він разом зі мною приніс вам гарні новини! Бажаєте їх почути?..

Де ж воно таке взялося? Худе, сорочечка в клітиночку, заправлена в штанці на кантику, які прикривають черевички з довгим таким начищеним носочком, шо мене аж засліпило. І окулярки! На довгому носі. Я, зібравши весь словесний запас, твердо відповів:

– Шо?

– Гарний, кажу вам, де...

– Шо тобі тра?

– У цей прекрасний день у нас для вас чудова новина: ви стали переможцем у лотереї міжнародної спільноти «Павєрь в удачу» і виграли суперприз: ніж!

– Чувак, ти гониш?

– Я – ні, а от цей ніж жене швидше за вітер! Ним ви можете різати овочі, фрукти, чистити рибу, рубати поліна, перерізати арматуру, кришити лід і, шо прекрасно, він затупиться тільки через 45 років!

Дивився я на це чудо, а воно так розпиналося, ніби саме той ніж лобзиком із алмаза випилювало, шліфувало, отримало за нього Нобелівську премію і принесло мені. Але я пам’ятав каструлю з непаленим дном, якою жінка мене огріла рік тому, бо виявляється, така каструля на базарі коштує 150 гривень, а ніяк не 600, навіть якшо в подарунок іде гребінець з детекторами визначення рівня лупи. Дуже добре пам’ятав. Бо, маючи надто емоційну жінку-холерика, лежав на витяжці півтора місяця.

Тому буркнув: «Дякую, не цікаво». І гримнув дверима. Але хлопака виявився настирливим. Знову дзвінок у двері. Відкриваю.

– Але ви гляньте, який у нього дизайн! Камінці сваровські, морська сіль мертвого моря і пил з бивнів древнього мамонта роблять його унікальним. І не забувайте: 45! Він служитиме 45 років!!!

– Хлопчику, я стільки не проживу, так шо...

– Шкода! Зате ваші діти й внуки будуть раді, що дідусь лишив їм у спадок цей унікальн... Грим!

– Ото торохтить! У них там шо, курси якісь на швидкість мови? Цей явно переможець!

Дзвінок.

Знов відчиняю. Стоїть.

– Ну, шо ше?

– Ви будете шкодувати про це все своє життя! Бо не знаєте головного: в подарунок до цього ножа, на лезі якого, до речі, вирізьблені древні руни племені майя, йде унікальний і єдиний у світі масажер для спини «Спиночух-3000» з прекрасним дизайном і зручним руків’ям, яке дозволяє  дістати в найвіддаленіші місця...

– Давай так: ти береш свої торби і йдеш, а я не буду пхати у твої найвіддаленіші місця масажер і ніж з китайськими рунами.

– Майя! Руни племені...

– Та начхати мені, шо там написано і нанесено, мені не треба ця фігня, па-па!

Двері грюкнули, але не встиг я відійти, як знов той триклятий дзвінок!

– Шо ти причепився, я не...

– 250!

– Шо 250?

– Ціна цього набору 18 000 гривень, але оскільки ви наш півторамільйонний переможець лотереї, то всього 250 гривень. За пересилку.

Дуже голосно я пояснив, куди треба йти цьому милому хлопчику, а ше голосніше спроектував шлях польоту суперножа, накритого масажером.

Грим!

Дзинь!

– Та шо ж таке!

– Дядьку, ви, тойво, дайте хоч три гривні, бо мені на Кічкарівку треба добратися, а я вже все проїздив, а відрядні 12 гривень на сьогодні я вже витратив...

І стоїть такий, рюмсає, окулярки запотіли, носочки догори завернулись... Витягнув 12 гривень, тицьнув у руки і зачинив двері. І тільки ступив крок, як...

Дзинь!

Відчинивши двері, щосили заволав:

– Твою ж маму, якого біса тебе принесло сьогодні?! Я ж тобі, падло, зараз ножем так боки промасажую, шо будеш летіти і зуби через недоступні місця сипатимуться, бо ти... мамо?!..

Теща приїхала!..

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.