Олександру Товстенюку – 38. Він – голова правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» та кандидат на посаду міського голови. Таких молодих мерів наше місто ще не мало. Та не лише вік і життєвий досвід – аргументи Товстенюка. За ним стоїть потужний лідер – Ігор Палиця, який тривалий час не словами, а вчинками доводить свою любов до рідного Луцька й обіцяє робити це надалі. За чотири роки діяльності Фонду «Новий Луцьк» у місто вкладено понад 180 мільйонів гривень, особистих коштів Ігоря Палиці. Більше того, на 2016 рік Фонд планує бюджет у 100 мільйонів. Й сам Ігор Петрович твердить: довіряє Олександру Товстенюку власні кошти, бо той вміє ними розпоряджатися ефективно, а головне – чесно.

Команда Ігоря Палиці балотується від «Українського об’єднання патріотів – УКРОП» – нової партії, яка, за словами її представників, здатна змінити політичні реалії у нашій державі.

Більше того, член політради УКРОПу Ігор Палиця несе особисту відповідальність за кожного, кого веде за собою. У тім числі й за Олександра Товстенюка, якого він вважає найкращим кандидатом у мери Луцька.

– На прес-конференції 1 вересня Ігор Палиця заявив, що кандидатом у мери будете саме ви. Хоча напередодні розмови були різні…

– Важливо, що він сказав тоді, мовляв, пропонуватиме мені балотуватися і переконаний, що я погоджуся. Річ у тім, що в нас іще раніше відбулася серйозна розмова про розвиток і перспективи рідного для нас обох Луцька. Ми зійшлися на тому, що нам обом хочеться бачити прогресивне місто, у якому живуть успішні люди. Місто, яке є цікавим і туристам, і інвесторам. Місто, мешканці якого горді іменувати себе лучанами.

– Ви ж могли б і відмовитися від пропозиції. Довго вагалися?

– Я виглядав би легковажно, якби сказав, що рішення далося швидко й легко. Звісно, були сумніви. Адже я ніколи не був публічним. Займався бізнесом, останні три роки є головою правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Утім коли ми всерйоз заговорили про те, куди рухатися далі, що чекає на Луцьк після місцевих виборів, то відмовитися від пропозиції Ігоря Петровича поборотися за крісло мера я просто не міг. Він зумів мене переконати, що я повинен це зробити. У мене не було аргументів, аби заперечити. Хоча зізнаюся відверто: мені потрібен був деякий час, аби осмислити цей крок. Осмислити те, на що я наважився і яку відповідальність взяв на себе, балотуючись на посаду міського голови нашого обласного центру. Бо ж у разі перемоги я не маю права розчарувати ні Ігоря Палицю, ні команду Фонду «Новий Луцьк», а надто – лучан, які у мене повірили і підтримали. Сподіваюся, таких людей буде більшість. Бо вірю, що лучани відчувають, що місто потребує і заслуговує кардинальних змін, а головне – нових підходів у керівництві. Відчуваємо сили продовжити у міськраді започатковані Фондом зміни й довести усім і кожному, що Луцьк може бути іншим – кращим. І буде таким.

– Звучала думка і про те, що й сам Ігор Палиця мав намір балотуватися в мери Луцька. Такий варіант обдумувався?

– Говорити можуть що завгодно. Зрозуміло, що Ігор Петрович не балотувався б на посаду міського голови. Він здатен зробити, власне й робить уже давно, набагато більше, і насправді значно більше зробить для Луцька, Волині й України на вищому рівні. Я вірю в це, бо знаю Ігоря Петровича, його запал, силу і бажання змінювати світ довкола себе.

– Що буде із Фондом «Новий Луцьк» в разі вашої перемоги на виборах мера?

– З Фондом усе буде гаразд, він діятиме не менш активно, як донині. Фонд – це насамперед Ігор Палиця, його кошти, його внутрішній обов’язок і навіть потреба вкладати у розвиток Луцька і його жителів. Нині Фонд «Новий Луцьк» – це команда із 50 людей, які чітко знають, що і як робити. До того ж, у разі обрання мером я не піду з посади голови правління Фонду.

– Якщо говорити про особисту мотивацію, то для чого ця посада вам? Це політичні амбіції, бажання лишити слід в історії, новий життєвий і професійний досвід? Бо ж серед зареєстрованих кандидатів в мери , ясна річ, ви і діючий міський голова Микола Романюк – головні претенденти. Решта  балотується для підтримки власного політичного рейтингу або ж політсили, яку представляє, хтось виконує технічну роль, хтось просто дивак…

– У мене є розуміння і відчуття, що я можу впоратися з такою роботою. Певен, що зумію вирішити ті проблемні питання, яким не могли дати раду нинішній міський голова і його попередники. Я говорю це не лише від себе єдиного, а від команди, яку веде за собою Ігор Палиця. Ми покажемо якісно новий рівень роботи і в Луцьку, і загалом на Волині.

– Вас не лякає те, що не маєте отого чиновницького досвіду, який, як багато хто твердить, просто необхідний на такій посаді. Чи, може, навпаки – це радше перевага?

– Мене взагалі мало що лякає у житті. І точно аж ніяк не лякає відсутність чиновницького досвіду. Мабуть, це все-таки на краще. Тому що з усіх волинських високопосадовців, з якими мені доводилося спілкуватися, викликав захоплення і справляв позитивне враження лише покійний Борис Клімчук. Зрештою, мер – це ж не чиновник…

– А хто такий міський голова у вашому розумінні?

– Мер міста у розумінні більшості наших людей – це насамперед господарник. Так, це співпадає із моїм баченням. Проте мій погляд трохи ширший. Адже міський голова повинен бути не лише господарником, а й ефективним менеджером, який розуміє, що таке економіка, як працює бізнес, як мають працювати органи місцевого самоврядування. Ясно, що це має бути людина, яка готова і здатна великою мірою принести себе в жертву. В жертву людям, які його обрали і, що важливо, тим, які не голосували за нього. Тому що коли ти перемагаєш на виборах і стаєш мером – тоді слід попрацювати і з тими людьми, які не хотіли бачити тебе на цій посаді, довести їм, що вони помилялися. І саме так наша команда планує діяти у разі перемоги.

– Не маєте досвіду чиновницького, натомість маєте досвід бізнесовий. Як він допоможе вам у роботі на посаді міського голови?

– Бізнесовий досвід в Україні – це своєрідний імунітет. Ці знання й досвід точно не зашкодять.

– Якщо бути зовсім відвертим, для чого вам це все? Зобов’язання перед громадою, комунальні проблеми, місцева політика? Ви ж можете дуже навіть розчаруватися у своєму виборі…

– Знаєте, Ігор Палиця, попри те, що завжди наголошує на тому, як успішно я виконую обов’язки голови правління Фонду «Новий Луцьк» і як ефективно працює уся наша команда, наодинці часто каже мені, що насправді я можу робити ще більше. І я погоджуюся з ним. Завжди можна робити краще, більше, швидше. Але точно можу сказати: якщо вже беруся за якусь справу, то відпрацьовую на 100%.

А з приводу того, для чого мені всі ці проблеми… Я свідомий того, яка це відповідальність. Напрошується порівняння. Кожного дня я займаюся спортом. Думаєте, мені дуже кортить щодня втомлювати себе фізичними вправами? Часто я просто змушую себе. Бо знаю, що, долаючи лінь й утому, стаю сильнішим. Чесно: дуже важко прокидатися о 6:30 і за годину йти у спортзал. Але щодня після тренування я радий з того, що здолав себе. Така собі щоденна маленька перемога над самим собою.

– Усе-таки політичні амбіції набагато зручніше й простіше можна було реалізовувати у парламенті, однак ви обрали значно важчий, як на мене, шлях…

– Може, хтось не йме віри, але на сьогодні у мене справді нема політичних амбіцій. Зізнаюся: Ігор Петрович у 2014 році пропонував мені балотуватися до Верховної Ради, однак я навідріз відмовився. Не вважав, що це моє. Можливо, просто не готовий. Мені не подобається склад парламенту і те, як він працює, точніше сказати – те, чим він займається. Мене не влаштовує те, що ми нині маємо парламентсько-президентську республіку, а на ділі маємо Президента, який над усім і усіма головний.

– Тобто в кріслі мера ви себе уявляєте значно комфортніше?

– Я чітко розумію, що мені треба буде робити. Звісно, мені потрібно буде осягнути багато нового. Та я швидко вчуся. За три роки роботи у Фонді «Новий Луцьк» я мав змогу ознайомитися чи не з усіма проблемами життєдіяльності міста, тому добре знаю болючі точки.

– Чому ви вважаєте, що нинішній мер і ваш конкурент на виборах Микола Романюк повинен піти?

– На мою думку, його робота на посаді міського голови провалена. Це можна охарактеризувати простими словами – бездіяльність, безініціативність і неефективність. Він за п’ять років нічого нового, по суті, не створив. Можливо, тому що не мав бачення або ж не зумів організувати роботу команди.

– Маєте на увазі, що Микола Ярославович просто підтримував усе на плаву?

– Робота міської влади упродовж п’яти останніх років – це інерція. Інерція, що триває від попередників – Богдана Шиби, Антона Кривицького. По суті, ця інерція триває ще з 91-го року. Міська влада поки не працювала на громаду так, як би вона мала це робити у моєму розумінні. Та ми зможемо запустити цей процес і я вірю, що команді це під силу. Це не самовпевненість, це бажання зрушити з місця рідне місто, аби воно нарешті почало розвиватися так, як воно того потребує, як воно на те заслуговує.

– Чимало лучан кажуть, мовляв, голосуватиму за Романюка, тому що він не зробив нічого поганого…

– Це найгірший комплімент меру. Так говорять люди, які погано розуміють, чим повинен займатися міський голова. І це прикро.

– Як діятимете, якщо станете мером, але не матимете більшості у міській раді?

– У такому разі працювати буде складніше, але робота все одно буде. Відступати ніхто не збирається, це точно. Зрештою, завжди можна знайти порозуміння, домовитися. Насправді це мене не найбільше хвилює нині. Хочеться, аби ми отримали переконливу перемогу.

– Це означає, що ви розраховуєте на перемогу вже в першому турі?

– Звичайно. Можливо, це звучить дещо самовпевнено. Але підстави очікувати саме такого результату у нас є. Крім того, дуже хочу, аби лучани не були байдужими до місцевих виборів, щоби була хороша явка.

– Якими будуть перші ваші дії у разі перемоги?

– Думаю, що це буде так, як і раніше, коли я приходив на нове місце роботи. Знадобиться кілька днів чи тижнів, аби ознайомитися з ситуацією, познайомитися з людьми, дізнатися як можна покращити умови праці. Гарантую, що це буде тихо, мирно, спокійно. Я не звільнятиму фахівців, керівників структурних підрозділів міськвиконкому. Усі ті, хто не розділятиме моїх підходів, хто не захоче працювати за новими правилами, в основі яких буде чесність, прозорість і служіння лучанам, самі напишуть заяви та попрощаються із міськрадою. Звісно, заступники, які працювали з Миколою Романюком, зі мною не працюватимуть. Це правильно і чесно.

Один із перших кроків – аудит діяльності стратегічних комунальних підприємств, як то «Луцьктепло», «Луцькводоканал», «Луцьк­спецкомунтранс», «Луцьке підприємство електротранспорту», аналіз того, чим займався департамент житлового-комунального господарства під керівництвом пана Кубіцького.

– Якою бачите співпрацю міської влади із Фондом?

– Це буде синхронна робота. Важливо, що наш Фонд має чітку стратегічну програму розвитку обласного центру «Луцьк 2020». Ми почали реалізовувати її у 2012 році, коли Ігор Петрович балотувався у Верховну Раду від Луцька. Ця програма цілісна і стосується всіх сфер життя міста. Протягом листопада-грудня, вже прийшовши до управління містом, актуалізуємо цю програму, синхронізуємо її з часом та міською радою і вже в січні 2016 року запропонуємо цю програму розвитку на п’ять років. І хочу запевнити кожного лучанина: якщо він свідомий і відчуває себе патріотом рідного міста, то зможе взяти участь у формуванні та реалізації цієї програми. Нам потрібні ініціативні і небайдужі люди. Інструмент у нас є – ті ж Офіси розвитку кварталу, які з ініціативи Фонду «Новий Луцьк» успішно працюють і будуть працювати надалі. Та для того, аби реалізувати задумане, нам треба підтримка громади. Вірю, що лучани не підведуть і дадуть нам і самим собі шанс зробити місто кращим.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.