Як живеться нині в окупованому Криму, які настрої там панують та чи не збираються українці, які там залишилися, переїхати до України, розповідає історик Дмитро Омельчук (на фото), який живе на півострові.

 

– Як населення Криму сприйняло перехід території до Росії?

– Усе досить по-різному сприймається різними верствами населення.  Почну з тих, хто найбільше був задоволеним. Це пенсіонери, які отримали значно більшу, ніж в Україні, пенсію. Але період першого задоволення минув – зростання цін знецінило високі цифри. До того ж, декому пенсії навіть скоротили. Загалом, період ейфорії (у тих, в кого він був, звичайно), минув. Населення все більше незадоволене місцевою владою. У всіх негараздах звинувачують своїх чиновників – бо тут переважно всі свої. За старою звичкою, народ апелює до Путіна. Проте марно. Останній його візит взагалі залишив багато запитань: навіщо було відвідувати Крим, адже жодних суттєвих рішень ухвалено не було? А народ чекав кадрових змін. Перехід у РФ найкраще сприйняло старше покоління. Ті, хто виріс за роки незалежності, налаштовані інакше. Чимало студентів (понад дві тисячі) виїхали в Україну. До речі, одна абсолютно російська дівчина із Севастополя переїхала до Львова, вчиться в університеті й добре почувається. Таких, хто вважав для себе неможливим залишатися в Криму, було багато. Але значна кількість не виїхала: це наша земля, і хай ті, що прийшли, самі забираються.

– Яка зараз ситуація на півострові?

– Ті, що «за Росію», а таких все-таки більшість, хоча і багато в чому  зневірилися, проте назад не збираються.  Українському населенню виявилося найтяжче. І річ не лише в тому, що закривають українські класи, переслідують українських активістів. Найбільше шкодить те, що фактично припинено зв’язок з Україною, зокрема, майже повністю втрачено культурні контакти. Поїзди не ходять, телефонний зв’язок подорожчав у рази.  Добре, що є інтернет. А українська влада згадує лише про кримських татар. Про перетинання «кордону» написано і сказано вже чимало. Українські телепередачі можна дивитися тільки через супутник. До речі, частина передач викликає просто сміх. Бажаючи показати ситуацію гіршою, ніж вона є, журналісти верзуть такі дурниці… І це тільки на руку урядовій пропаганді. Багато клопоту додає необхідність заміни документів – на власність, землю, автотранспорт.  Припинила легальне існування частина бізнесу. Російські закони значно жорсткіші. Але, як кажуть, «кому війна, кому мать родна». Багато хто на цьому має добрий ґешефт. Через кордон з України в Крим ідуть не десятки – сотні фур. Менша частина розвантажується в Криму, а більша перевантажується в такі ж самі фури, але вже російські. Замінюють документи – і гайда через Керч в РФ без мита.

– Є у Криму українські товари? Чи дорожчі вони за російські?

– Промислових товарів з України стало значно менше – не пропускає РФ. Продовольчий ринок, як і раніше, переважно український. Росія робила кілька спроб не пропускати українські товари, але щоразу змушена була відступити: без України Крим не прогодуєш,  особливо, якщо зупиняється переправа. Російські товари загалом не дорожчі – великої різниці немає. Зазначу, що якість деяких ковбасних виробів з Росії вища за українські. 

– Чи спалюють на півострові, як у РФ, санкційні товари?

– Відомості про знищення товарів на кордоні були, але як часто, сказати складно – частіше їх просто повертають назад. Як на мене, то річ тут не в якості, а в політиці.

– Як змінилися ціни на продукти, одяг та інші речі?

– Загалом ціни ростуть на все. Кажуть – піднімаються до загальноросійського рівня. Російська криза перекинулася і на Крим. Реальна заробітна плата скорочується. Зараз середня зарплата на півострові 15-16 тисяч рублів.  Частина кваліфікованих фахівців, зокрема в медицині, виїжджають до континентальної Росії в пошуках кращої долі. Проте є зворотній процес – багато жителів  Сибіру, Півночі, взагалі депресивних районів РФ перебираються в Крим на постійне проживання. Таких стає дедалі більше.

– Чи багато було цьогоріч відпочивальників? З яких регіонів вони прибували?

– Сезон відпочинку цьогоріч був дещо кращим за минулорічний. Але росіяни теж збідніли і на відпочинку поводяться скромніше, грішми не кидаються.  Представлені були майже всі регіони. Я назвав би це ознайомчим туризмом – багато хто з них ніколи не був у Криму, а тепер приїхав подивитися, мовляв, «що ж ми таке придбали». Хоча переважали жителі Москви та Петербурга. Українці були, але надзвичайно мало. Дісталися до Криму переважно ті, хто на авто або мають тут родичів чи друзів. Більшість не поїхала з ідеологічних міркувань – не хотіли везти свої гроші Путіну. Я не кажу про тих, хто з Донбасу – таких «біженців» тут чимало, і їх за відпочивальників вважати не можна. Вдалим сезон відпочинку не назвеш – заробленого  до наступного літа людям не вистачить.

– Чи адаптувалися кримчани до ситуації? Не збираються покидати Крим?

– Усі кримчани, хочуть вони того чи не хочуть, адаптуються до ситуації, яка склалася. Настрій населення поки що змінюється вкрай повільно. Місцеві та російські ЗМІ жодного доброго слова про Україну не кажуть. Це дається взнаки. Частина люду це сприймає. Тим більше, що повертатися, за великим рахунком, поки що немає куди. Україна сама переживає не найкращі часи. Рівень життя в ній зараз нижчий, ніж у Криму. Це мені відомо від родичів та знайомих. До того ж,  в Криму немає війни: не призивають і не ховають. Для радикальних змін у настроях, а це, як на мене, можливо,  потрібен  яскравий приклад успішної процвітаючої держави, чого поки що немає.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.