Журналіст відправився в рейд нічним Луцьком

З вікна нашої редакції в центрі Луцьк – спокійне і мирне місто. У дні здачі номера нерідко доводиться засиджуватися до глибокої ночі. І навіть тоді Луцьк видається спокійним настільки, що можна прогулятися нічним містом. Благодать, одне слово. Так це чи ні, ми вирішили перевірити на власному досвіді й напросилися в патруль до добровільного формування «Варта порядку». Це організація, що складається з добровольців, які зголосилися разом із міліцією підтримувати громадський порядок у місті. Вони не атестовані працівники МВС, однак мають навички спеціальної фізичної підготовки, знають законодавчу базу. Своєрідні дружинники. 

І нині щодня з 18:00 до 2:00 в патруль разом із міліціонерами заступає загін в складі шістьох вартових і працівника міліції. Так сталося і з 6 на 7 липня, втім до компанії дужих чоловіків долучилася журналіст «Хронік Любарта».

Отож, все починається о 18:00, біля міськвідділу міліції на Грибоєдова. У цей час відбувається розвід вартових, які заступають у зміну. Серед них члени «Варти порядку», міліціонери та представники Національної гвардії. Єдиний нюанс: нацгвардійці по понеділках вихідні. Представники «Самооборони» в розводах участі не беруть, бо не підпорядковуються ні міліції, ні міській раді. Вони підконтрольні самі собі. Втім також патрулюють місто.

Після інструктажу сідаємо в машину. Хлопці – у камуфльованій формі. Кажуть, що не спекотно, хоча на термометрі за 30 градусів. Їдемо до центру, де і припарковуємо авто неподалік обласного драмтеатру. Це, пояснюють, зручне місце для розташування. Адже від Театрального майдану можна доїхати у всі точки Луцька. Тут ми будемо до виклику з чергової частини. Оскільки повідомлень у рації немає, хлопці запрошують на прогулянку вулицею Лесі Українки, подивитися на обстановку. Ситуація – більш ніж спокійна. Понеділок, спека, люди попивають прохолодні напої в кав’ярнях, хтось іде з роботи додому. Відчуваються погляди цивільних на людей у формі.

Я починаю трішки нудьгувати. Адже що може статися цікавого у понеділок? Думаю: ех, треба було піти у рейд в святковий день. Ото вражень набралася б! А так… У таку спеку не те, що порядок порушувати бажання немає, а й узагалі рухатися не вельми хочеться. Вартові на таку заувагу лише загадково посміхаються. Кажуть, що було би добре, якби викликів не було. Це значить, що в місті все гаразд. Втім досвід їм підказує зовсім інше. І цієї ночі мені доведеться в цьому переконатися. 

По сіль для запивону – до дільничного

На годиннику початок восьмої. Мій інтерес помітно пожвавлюється. Перший виклик в опорний пункт міліції на проспекті Грушевського, просять засвідчити факт сп’яніння. Хоч щось, думаю, не з порожнім блокнотом повернуся.

Заходимо в опорку. Міліціонери у гарному настрої, про щось жартують. Пункт просто у дворі багатоквартирного будинку. На стіні всередині – портрет Кобзаря, під столом при вході – закрита пляшка пива і почата – коньяку. Ще під одним столом – відкрита пляшка томатного соку. Усе питне добро – двох молодих хлопців, які сидять в сусідній кімнаті і голосно, хоча і не дуже розбірливо, розповідають, що знають усіх суддів, начальство і мало не з кожним членом Ради Європи каву п’ють по суботах.

Нетверезих молодиків ведуть до наркодиспансеру

А поки була не субота, а вечір понеділка. Чудовий день, аби справити тридцятник одного з затриманих хлопців. Ювілей, без будь-яких сумнівів, достойний святкування на лавочці в дворі. І дарма, що це поки що в цій країні вважається порушенням норм порядку.

Коньячок, закусочка, пивце, задушевні бесіди про сенс життя – усе посеред двору, неподалік опорки. Поруч дітки граються в пісочку, вишні достигають – краса, одне слово. Запивали коньяк томатним соком, втім без солі він, видно, їм не пішов. І парубки не вагаючись пішли просити сіль в опорний пункт. А що? Міліція ж з народом, як то кажуть. Тут гурманів і оформили. Втім навіть досвідчені міліціонери такому нахабству будуть добряче здивовані. 

Зазвичай, кажуть в опорці, людей, які розпивають алкоголь в громадських місцях, спочатку попереджають, просять сховати чи викинути пляшки. Але якщо поведінка неадекватна або шкала нахабства досягає критичної точки – доречний і штраф.  А тепер – увага!  Наше законодавство вміє дивувати, чорт забирай! Штраф за пияцтво у публічному місці від 17 до 51 грн. Сміх та й годі, це менш як один долар.  

«Що? В нарік поїдемо? Та ну…», – лепече один з них. Так, так, імениннику, саме туди! Виходимо з пункту. Вмить ювіляр розвертається назад у приміщення, аби забрати недопиті пляшки.

«Та ніхто нічого не візьме, то ж вертатимешся», – кажуть люди при пагонах. Ювіляр вірить, але слабо, бо вже за секунду кидається без вагань у марш-кидок: присмоктується до пляшки з коньяком і п’є просто в опорному пункті з горла, наче мандрівник у пустелі, що зрештою дістався до води. Картина, достойна комедій Рязанова. Іменинника вистачає на кілька ковтків, його зупиняють правоохоронці.

Штраф за пияцтво у публічному місці від 17 до 51 грн. Сміх та й годі, це менш як один долар.  

«Ні, ну де такий нахабний взявся. То ти, аби в трубку ну вже геть добре дихалося?» – хтось дивується.

Виходимо назовні, сідаємо в авто. Уже друг іменинника береться за голову і з неприхованим подивом, ба навіть радістю вигукує: «Ого, то ми таким авто поїдемо!». Видно, возили гіршими.

У дорозі алкоголь бере своє і один з хлопців намагається вихопити гумовий кийок у вартових, брутально лається, обзиває одного з хлопців «кацапом» за російську мову. А в начальникові взводу й узагалі впізнає свого «хресного».

«Дядя Саша, ви па ходу мій хресний! Ківерцівський район! Ви ж були в Магадані?» – кричить молодик. Дядя Саша в Магадані не жив і такого іменинника не хрестив. У мікроавтобусі один з хлопців забуває свої гумові шльопанці  й потім голосно кричить на весь наркодиспансер, що його обікрали.

Зрештою, тест на алкоголь показує результат – 2,18 і 2,88 проміле. Для того, аби мати такий результат, кожен з хлопців мав би випити не менш як пляшку коньяку. Дорога назад куди спокійніша. У фіналі сп’янілі хлопці вже обнімають і дядю Сашу, і решту вартових.  

«Буду жалітися до кінця»

Близько 22 години надходить чергове повідомлення: нетверезий чоловік у маршрутному депо, що на вулиці Зв’язківців, відмовляється покидати транспортний засіб. Справді, просто на території депо в маршрутці №1 сидить огрядний і нетверезий мужчина. Примітивши вартових, чоловік виходить з маршрутки.

«Вони виграли тендер! Вони мають їздити до 12 ночі, а він їде на Дубнівській в 21:00 і показує мені, що вже не їде. Як я маю добратися додому? Я сам водій, але чому вони не їздять до 12? Вони ж виграли тендер… Арештуйте мене! Я буду жалітися!» – кричить чолов’яга.

Обурюючись, ледь не пускаючи скупу чоловічу сльозу, мужчина йде у бік «Лучеська». Водій маршрутки претензій до скаржника не має. Каже, що той прийшов у депо і сів у першу-ліпшу машину. Пояснює, що кількість маршрутів скоротили у зв’язку з підвищенням цін на дизпаливо. Ніби конфлікт врегульовано. І обурення чоловіка розумієш, але й така акція непокори руху маршруток – теж не вихід.

Минає 15 хвилин, виклик з чергової частини.  Біля готелю «Лучеськ» стоїть чоловік і вимагає приїзду міліції, хоче скаржитися. Це той самий пасажир маршрутки, Сєрьога. Під’їжджаємо.

Лучанин вирішив боротися з незручним графіком руху маршруток радикальним методом

«Мені не подобається перший маршрут. Я хочу справедливості! Я буду скаржитися. Виграли тендер і їздять до 21-ї. Як вони їздять? Як я, коли їду, повію брати не хочу. Отак вони на мене дивляться», – повторює, як мантру, чоловік. Намагання втихомирити його, відправити додому проспатися ні до чого не призводять: він сам сідає в авто і просить завезти до міськвідділу. Аби чого не начудив, бо хотів жбурнути каменюкою у маршрутку, його везти на Грибоєдова треба. А перед цим, за процедурою, у вже знайомий наркодиспансер на експертизу.

Поки ми їдемо з Сєрьогою, вартові працюють психологами, бо стан чоловіка близький до істерики. Чуємо, як на чергову частину надходить скарга: сусіди надто голосно кохаються. Міліцію просять втрутитися і знизити децибели того кохання. А я думала, що такі скарги – вигадка.

Міліціонер Олександр, який сидить поруч, усміхається і каже, що це квіточки. А на кожен виклик реагувати треба, бо може бути перевірка й навіть у такому, здавалося б, комічному випадку, мають бути оформлені відповідні документи.

Не встиг

Поки ми в дорозі, надходить термінове повідомлення: на проспекті Відродження біля під’їзду лежить непритомний чоловік. Що з ним сталося – невідомо. Міліцію викликали сусіди, які дивляться на все, що відбувається, з вікна і курять, обговорюючи, хто це і що з ним. Виявляється, сусід з другого поверху. Приїхав до батька, бо той при смерті.

Поки «швидка» не під’їхала, вартові намагаються чоловіка привести до тями, обтирають обличчя від блювотиння, слизу і бруду, переві­ряють, чи не задихається.

«Ну і робота у людей… Двох п’яних втихомирюй, слухай їхню лайку і цю дурну мову, прокльони на свою адресу, іншого нетверезого зрозумій і вислухай, і тепер ще дядькові шмарклі витирай. І це в молодших лейтенантів міліції зарплата в 1800 грн. Жах», – думаю про себе.

Дядько виявляється не зовсім тверезим. Імовірно, йшов додому, перечепився і впав. Його відвозить «швидка», кілька хлопців їдуть із лікарями, бо дядько намагається оборонятися.

Ми теж маємо їхати, везти Сєрьогу, що влаштував акцію протесту проти безчинства маршрутників, до міськвідділу. Кремезний дядько досі з нами, стріляє цигарки у сусідів, які ловлять ґав, і повторює мантру про маршрутку №1. Ця картина вже нагадує фільми Тарантіно.

Роботі медиків і міліціонерам не позаздриш

Одна з місцевих жительок каже, що в непритомного двері в квартиру відчинені, варто було би зачинити. Міліціонер іде перевірити, чи все гаразд, і тут справа набуває трагічних обрисів. У квартирі на ліжку лежить покійник. Це той самий батько непритомного чоловіка, якого вже везла «швидка». Що з ним сталося – невідомо. На місце прибувають два міліціонери з патруля, і згодом – опер-група.

Сусіди гуртуються на сходах біля під’їзду, курять і розповідають свої версії, що ж сталося. Кажуть, тепер не заснуть. Час до часу на місце приходить ще один нетверезий чоловік з розстебнутою сорочкою і згорбленою поставою. Хриплим голосом він просить вогню і теж не вірить, що старого вже немає.   

«Я – тричі майор»

Майже перша ночі. До кінця зміни – ще більш як година. Міліціонер потроху починає писати рапорти з чергування.

Надходить виклик із Писаревського, дебоширять біля під’їзду, спати не дають. Під’їжджаємо в двір. Сусідка з балкону другого поверху та сусід з вікна першого показують пальцями: «Он він! Стучить всю ніч, гадить тут під вікнами. Нам все одно, що ви з ним зробите, але зробіть щось, аби його не було».

Він – це дідок в самих шортах. У діда в руках два молотки. Його хода нагадує ходу немовляти, що ледь вчиться ходити. Топає невпевнено, ось-ось звалиться з тими молотками. Дідок не помічає ні хлопців у формі, ні криків сусідів, ні фар авто. Автопілот увімкнено і він йде на світло в гаражі. Тут його чекає товариш.

«Он він! Стучить всю ніч, гадить тут під вікнами. Нам все одно, що ви з ним зробите, але зробіть щось, аби його не було».

«Васька, що ти наробив? Чого вони за тобою прийшли? Вибачте, більше не будемо», – одразу виправдовується товариш.

«Та я сам в 1981-му в ППС починав. Я тричі майор!» – провадить чоловік у гаражі. Він явно в гуморі, хоче поговорити, просить сфотографувати. На стіні гаража два прапори – державний, переплетений з прапором Партії регіонів. «Тричі майор» обіцяє не шуміти і за Ваську ручається, каже, що підуть спати.

Останній виклик надходить від «Княжого двору». Тут є і «Самооборона», і міліція. Кремезний дядько біля дороги, весь в крові, відмиває обличчя і руки. Його одяг порізаний, а одне з вікон ресторану розбите. Осколки скривавлені. Одні кажуть, що на нього напали і жбурнули у вікно, інші – сам був під шофе і просто переплутав двері.

***

Я описала лишень частинку з цього чергування. Можливо, без моєї присутності з учасниками описаних подій розмовляли б більш грубо. Можливо, форма була б не так ретельно заправлена. Але у Луцька, безумовно, є свій злочинний бік, який треба контролювати, і наявних сил міліції не завжди вдосталь. 

Вартові кажуть, що це не найгірший, але й не найспокійніший вечір. Гучний секс, буйні п’яниці, мрець – ось такі будні. Кожен виклик був пов’язаний зі зловживанням алкоголем. Мимоволі думаєш: а чого ті витверезники і «козу» відмінили? А чого п’яниць не змушувати до громадських робіт у спецодязі? А чого штрафи такі мізерні? Думаю про реформу міліції. Ну чи могла би будь-яка фізично і юридично підготовлена людина працювати у поліції? Чесно кажучи, зараз даю собі відповідь: ну не підозрюють вони, у що вляпуються. І звільняти поголовно усіх копів – ой який хибний крок.

ХРОНІКЕР

Загалом «Варті порядку» вже п’ятнадцять років, втім як реально діючий орган це формування почало працювати за часів Єврореволюції, коли міліціонерам було небезпечно виходити на патрулі, та й довіра до МВС досягла можливого мінімуму. Пригадується, тоді навіть на виклики правоохоронці часто-густо не виїжджали. Аби в Луцьку не почався хаос, ветерани спілки воїнів-інтернаціоналістів, які склали кістяк «Варти порядку», вийшли на вулиці в патрулі. Зрештою, як виявилося, така допомога добровольців була досить доречною. Матеріальним забезпеченням, формою вартовим допомагає і обіцяє надалі допомагати фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.