Архітектура Луцька міжвоєнного періоду у ХХ столітті – це оригінальне культурне явище, виокремлене у часопросторі тією мірою, якою вся тогочасна культура Волині віддалена від російської до Першої світової війни та радянської після світової війни Другої. Можна навести десятки прикладів, як змінювався Луцьк у той час. Це будуть приклади архітектурні, релігійні, культурні, адміністративні. Серед ряду містобудівних перетворень Луцька того часу займає своє місце так звана «урядова колонія» – цілий житловий квартал, збудований в місті у 1920-х роках.

Це оригінальний куточок старого й усіма любимого Луцька, який сяк-так зберігся. Краще всього новизна пізнається на природі, тому після прочитання статті неодмінно пустіться в мандри місцями урядової колонії на вулиці Шопена, де ще можна віднайти дух старих часів.

Зародження ініціативи

Коли після низки мирних договорів по Першій світовій кордони Європи черговий раз «перемалювалися», Волинь опинилася у складі Другої Речі Посполитої. Тоді у Варшаві стали думати над тим, щоб розбудовувати державну інфраструктуру na kresach wschodnich. Найперше підтримку надали працівникам адміністрацій та військовим. Тому як гриби після дощу стали виростати одна за одною військові та урядові «колонії», тобто житлові квартали. На початку 1924 року затвердили державну програму будівництва житла для урядовців. Програма торкалася майже півсотні міст та містечок у східних воєводствах. Для цієї мети міністерство фінансів виділило величезний кредит.

Щоб трохи здешевити і прискорити будівництво, планувалося, що будуть розроблені типові проекти, які будівельники будуть втілювати на місцях. До розробки притягнули майже 20 архітекторів та інженерів. Серед них – Юліан Лісецький, Теодор Бурше, Юліуш Клос, Роман Боговольський, Єжи Мюллер та багато інших. Загалом вони опрацювали 33 типи будинків, із яких 25 цегляні, а 8 – дерев’яні. Це були одно- та двоповерхові будинки на кілька сімей. На Волині проекти реалізували у Володимирі-Волинському, Горохові, Камені-Каширському, Ковелі, Луцьку, Любомлі, Рівному, Сарнах, Костополі та Кременці. Незважаючи на типовість проектів, у кожному місті вдалося реалізувати комплекс, відмінний від іншого, який гармонійно вписався у середовище. Враховувався також і масштаб кожної колонії, який відповідав розмірові міста.

У Луцьку будували квартал, запроектований Теодором Бурше, який був випускником архітектурного факультету Варшавської політехніки.

Проект урядового кварталу в Луцьку авторства Теодора Бурше. Зображення з книги «Budowa domów dla urzędników państwowych w województwach wschodnich»

Зображення з книги «Budowa domów dla urzędników państwowych w województwach wschodnich»

Ескізне зображення одного з будинків колонії. Зображення з книги «Budowa domów dla urzędników państwowych w województwach wschodnich»

Інтер'єр однієї з будівель

План і зображення іншого типу будинку у Луцьку

Ще один тип будівель кварталу Бурше. Ті, які стоять нині біля приміщення Палацу учнівської молоді (через дорогу на Шопена)

Фактично, проект урядової колонії для східних воєводств – це перша масштабна робота Бурше після закінчення університету. У пізніший час він проектував кілька костелів, шкіл та багато будинків у Варшаві. Зокрема він займався відбудовою староміського Ринку у польській столиці. 

Військовий спадок луцьких урядовців

Місце, де задумали виконати будівництво містечка для службовців не минулося без військових. Таборова гірка – топонім, який містить пам’ять про військову історію міста.

Історія цього місця тягнеться щонайменше з ХІХ століття. Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, тут свого часу було вибране місце для військових навчань. Згодом місце стали називати Таборищем – бо тут таборувалися війська. Якщо Луцьк XVII століття можна назвати суцільним монастирем через велику кількість релігійних католицьких орденів, кожен з яких мав свій монастир у місті, то в ХІХ столітті це було місто військових. 

Будучи західною окраїною імперії, Луцьк став вважатися стратегічним містом. Тому з певного часу тут стали квартируватися армійські полки. В Луцьку базувався 11 гусарський Ізюмський полк. Тут були казарми Камчатського 44 піхотного та Охотського 43 піхотного полків. Протягом короткого часу базувалися й інші полки. А ще раніше – в першій половині ХІХ століття – основою Луцького гарнізону був Дніпровський піхотний полк. Тож військовий складник у місті був одним із чинників, які зумовлювали розвиток. 

Мабуть, через горбистий рельєф і річку Сапалаївку поруч було вирішено проводити літні навчання саме тут. До того ж, воно розташовувалося неподалік самого міста і казарм. Проте місто з часом територіально розширювалося, тому місце таборування посувалося все далі. Ділянка ж таборищ була перспективною для міської забудови. Вулиця, яка тут пролягала, у польський період називалася Листопадового повстання. 

Перші будівлі з новими «водотягами»

Луцький проект Теодора Бурше на стадії планів був грандіознішим, ніж той, що вдалося реалізувати. На краще – замість суцільної території з будинками, півплощі відвели на парк. Так, по одну сторону вулиці Листопадового повстання почали проектувати квартал, а з іншої – парк з доріжками, які серпантином оперізували територію. На доріжках стояли лавочки, а приблизно по центру парку – фонтан. Зрештою, чи запрацював він, поки невідомо.

Парк урядової колонії потрапив на поштову листівку тридцятих. Зображення з Національної бібліотеки Польщі

Пік робіт припав на 1925 рік. На ділянці зводили одноповерхові (з другим мансардним) будівлі, а біля парку через дорогу – 2 двоповерхові будинки на 4 сім’ї кожен. Всі – авторства варшавського архітектора Теодора Бурше. У проектуванні йому допомагав інженер Юзеф Крупа.

Новенькі будівлі для урядовців. Уже встигли прокласти тротуари. Сьогодні це вулиця На Таборищі. Фото з сайту луцької Галереї мистецтв

Будівля, розташована далі по вулиці (біля Меморіалу). Видно, що в оригіналі на даху була черепиця. Її залишки ще можна знайти в цьому районі. Фото з сайту луцької Галереї мистецтв

Урядова колонія на карті міста 1932 року. Мапа з Військового географічного інституту

Урядова колонія була прогресивна не тільки з тієї точки зору, що це був район комплексного підходу забудови, застосований в Луцьку вперше, а й тому, що містила водо-каналізаційну мережу! У 1920-х роках водопровід у Луцьку тільки будувався, тож містечко урядовців стало чи не першими будівлями, де цю мережу реалізували. Цікаво знати, що ринви, влаштовані на будівлях, не випускали воду просто під ноги на вулицю – труби були вмуровані у землю так, що дощова вода потрапляла прямо у зливову мережу. Це така історія, а для нас сучасних це цікаво тим, що ця система збереглася і її можна побачити самому, прогулюючись біля тих будівель. Звичайно, в цьому нема нічого дивного, адже тоді це був стандарт для нових будівель, однак сьогодні в місті так не роблять.

В радянський (пострадянський?) час чавунні ринви покрали, натомість влаштували нові труби, які просто вмонтували у старі основи

До наших днів збереглися спогади лучанина з міжвоєнного міста Збігнєва Коморського, тато якого працював інженером над влаштуванням водопроводу в урядовій колонії. Він опікувався насосною станцією, яка була збудована в окремому будинку містечка. Автоматична установка працювала цілодобово, однак потребувала нагляду, тому станція мала ще й житлову кімнатку для персоналу. У підвалі будівлі на глибині 4 метри розташовувалися 2 насоси, які качали воду до будинків колонії.

Збігнєв Коморський зі своїм батьком. Фото з колекції "Волинь наших предків"

Мешканці урядовго кварталу. Родина Струменських. Фото з колекції "Волинь наших предків"

Поряд з урядовою колонією у 1930 році завершили споруджувати будівлю для Окружного земельного управління у стилі неокласицизму за проектом архітектора Казимира Яницького. Ця споруда стала ще однією прикрасою тогочасного Луцька. 

Окружне земельне управління - Волинський краєзнавчий музей

Фото з Національного цифрового архіву Польщі

Масив будівлі управління став архітектурною домінантою цього затишного району, яке з одного боку обмежувалося річкою Сапалаївкою та парком, а з іншого – католицьким цвинтарем із високими деревами. В будь-якому разі, район урядової колонії є дуже привабливим і в наш час, позаяк є гарною пам’яткою поєднання ландшафтного, архітектурного та інженерного аспектів містобудування Луцька. 

Що від цієї краси збереглося до нашого часу? Будівля управління стоїть – це Волинський краєзнавчий музей. Більшість будівель колонії також збереглися. Деякі ще покриті оригінальною червоною черепицею, інші ж осучаснені, а то і взагалі, на жаль, переплановані. Можна знайти старі бордюри, тротуарну плитку, подивитися на ринви, які, правда, збереглися лише при землі, більша їх частина замінена на нові. У під’їздах деяких будівель ще є оригінальна плитка, якою замощували підлоги. Парк зараз занедбаний, проте радянська скульптура Слоника йому явно додає особливого шарму. Біля слоника час від часу прибирають, його періодично фарбують. Розташування дитячої залізниці поруч не дає парку остаточно «загнутися».

Поряд із будинками були викладені бруківкою дороги, влаштовані нові тротуари з бетонної плитки та покладені бордюри. Ці бордюри з еліптичним штампом «Zarząd miejski m. Łucka» і досі можна бачити на вуличках містечка. Можна тут знайти і тротуарні плити з заводським штампом луцького фабриканта Шеплера. Саме він отримав замовлення на виготовлення бетону для сходових кліток будівель. Тому фірмові знаки можна знайти і в під’їздах цих споруд.

Не можна оминути увагою унікального об’єкта, що зберігся на стіні одного з будинків. У тридцятих роках в Луцьку активно працювали геодезисти, які робили обміри міста. Вони у різних місцях на вулицях встановлювали так звані топографічні реперні точки. Це була база для подальших вимірювань. Так от, на стінах кількох будинків зберігся такий репер. Це металевий стержень, вмурований у стіну. На ньому напис – Znak Wysokości і герб.

П’ять поверхів житлового функціоналізму

Міжвоєнні будівельники Луцька чомусь вирішили зіпсувати ансамбль урядової колонії. Вони зробили просто жахливий крок: «втулили» дві високоповерхівки прямо по центру колонії – між низенькими будинками Бурше і приміщенням Окружного земельного управління. Як казав Платон, подібне притягується до подібного. Це ж сталося з цими будівлями і врадянський час - їх обліпили типовою фасадною плиткою і тепер вони втратили свій очевидний шарм старовини.

Будинок напроти Волинського краєзнавчого музею створює непривабливу атмоферу вулиці Шопена

Фактично, вони порізали цими довгими спорудами ансамбль забудови району. Неозброєним оком видно, що будівлі сюди не вписуються не тільки з містобудівної точки зору, а й за стилем. Якщо неокласицизм земельного управління можна вважати «архітектурно виправданим» центром всього ансамблю, то два «монстри» у стилі функціоналізм вносять явний дисонанс в забудову цього кварталу.

Та не все так погано. Якщо розглядати два будинки окремо, то вони дуже цікаві самі собою. Більше того, ці будівлі, зведені, очевидно, вкінці тридцятих, стали рекордсменами. Адже це житлові споруди, які мають найбільше поверхів тодішнього міста – цілих п’ять. Крім того, вони однозначно найдовші. Також це найбільші функціоналістські споруди міжвоєнного Луцька. Якщо ж говорити тільки про житловий сектор, то і тут ці будинки стоять під номером першим як найбільші на той час. А якщо зайти у двір та під'їзди, звернути увагу на елементи, стає дуже навіть цікаво. Будівлі мають свій стиль.

Функціоналістська естетика очевидна

Оригінальний будматеріал на стелі прохідних арок

Типове для тридцятих років скріплення металевих елементів під'їзду

Характерні скруглені дерев'яні поручні

Оригінальні вікна і досі функціонують. Зверніть увагу на конструкцію тримачів кватирки

Навіть масивні ринви ще збереглися де-не-де

Після німецьких бомбардувань Луцька у вересні 1939 року досить швидко прийшли «совєти». Збігнєв Коморський, батько якого працював техніком на насосній станції урядової колонії, залишив спогади про ці будинки. За його словами, після 17 вересня їх заселили родини червоноармійців. Прибульці навіть не вміли користуватися сантехнікою і весь час її ламали.

«Щойно червоноармійці з допомогою зрадників зайняли будинки, як одразу привезли і їхні родини. Вони зайняли порожні квартири. Частина мешканців виїхала, інша ще не встигла повернутися. Найбільший будинок-блок з кількома поверхами і під'їздами був заселений військовими родинами. Військова адміністрація мала завдання наглядати за водоканалізаційним, електротехнічним обладнанням цих будинків, а також за насосною станцією. 

Тато стежив за збереженням цих об'єктів. У бригаді в нього було кілька людей, включно з молодим учнем-єврейчиком. У блоці, який заселили військові, мешкали люди з різних республік, які знайомилися з такими сантехнічними пристроями, як ванни, унітази і біде. 

Миття голови в біде, викидання різних відходів в унітази призвело до того, що вони забилися, і нечистоти виливалися навіть на верхніх поверхах.

Майстром в тому «колхозі» був старий «іврей», який хотів швидко просунутися наверх. Страшив тата: «в манкавуд на тебе подам», «подам на тебе в манкавуде» (НКВД).

З дозволу адміністрації тато організував зустріч із мешканцями, щоб провести інструктаж з користування сантехнікою. Це трохи виправило ситуацію, а «іврей» і далі залякував НКВД. Дійшло між ними до сварки в бюро. Його поведінка була агресивно і владною. Працівниці бюро, росіянки, порадили татові, аби він звернувся до начальника. Так і зробив. Розповів про всі події і про погрози доносу. Шеф говорив йому: «У тебя золотые руки», – а він нічого не відповідав, тільки повідомляв.

Тато в рамках своїх обов'язків надавав різні послуги, в тому числі встановлення світильників. Прийшов «іврей» до батька і сказав: «Товарищ Коморский, это были шутки». Добрі жарти – то було застереження для нас – сиділи ми, як на вулкані», - згадував Коморський.

Через кілька років, коли в Луцьку вже відбувалися воєнні дії, будинки-велетні потрапили на аерофотознімок.

Темні смуги на фотознімку це і є будинки-рекордсмени. Зверху - стадіон імені Пілсудського (тепер "Авангард")

У 1975 році проводили реконструкцію фасадів і обліпили споруди радянською облицювальною плиткою, виклавши з неї на торці одного з будинків дату 1975. Проте тут ще зберігається купа деталей, які видають справжнє походження будівель – колір цегли, металеві елементи, під’їзди, стильові риси, ринви.

* * *

Урядова колонія в Луцьку, хоча і втілена з типового проекту, все ж є оригінальною зоною історичної забудови міста, яку треба берегти. Проте життя і люди мають своє бачення: час з’їдає ту історію.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.