Під час візиту до Луцька письменник Юрій Андрухович розповів про конфлікт на сході країни, про те, як до цього ставляться за кордоном, та чи потрібен Україні Крим.

Про ставлення до українців за кордоном

Є країни, де про нас знають багато та навіть підтримують. А є й такі, які нас просто не розуміють і розуміти не хочуть. Якщо говорити про Захід Європи, то найбільше зацікавленості та підтримки до українців все-таки в Німеччині. Хоч нам здається, що ледве не вся Німеччина «за Путіна». Насправді там дуже змінилися погляди – 80 відсотків німців засуджують політику Путіна. Натомість, є такі країни як Італія, де не розуміють, що тим українцям потрібно. Вважають те, що робить Росія абсолютно правильним. Підтримки від італійців фактично ніякої. Але варто розрізняти моменти, які пов’язані із реальними політиками, котрі приймають рішення, і те, що думають та відчувають прості люди.

Про європейських інтелектуалів

Основна проблема в тому, що європейські інтелектуали за своєю природою люди антиамериканського мислення. З дитинства вони виростали в лівих політичних середовищах і в них головним агресором цього світу вважається Америка. Той, хто їй протистоїть – симпатизує їм. На Україну багато хто з них дивиться, як на іграшку, яку між собою не можуть поділити Росія та Америка. Їм треба повторювати, що ми – українці, маємо власну душу, вибір і за нас ніхто не вирішує. Таке уявлення пов’язане з тим, що Україна розділена. Насправді багато країн сучасної Європи мають куди складніші проблеми роздільності. Але у європейців уже закладений такий стереотип, що Україна дуже поділена. Тому їм не дивно, що у нас відбувається громадянська війна.

Про українську книгу

Найбільше за кордоном сучасних українських письменників перекладають у сусідній Польщі. На другому місці – видання німецькою мовою. Українські письменники отримують закордоні премії. Роман мого колеги Сергія Жадана «Ворошиловград» отримав одразу декілька літературних премій. От тільки назву «Ворошиловград»  усюди змінювали. Адже назва здавалася видавцям невдалою. У Німеччині цей роман вийшов під назвою «Винайдення джазу на Донбасі». Адже Донбас – це уже сигнал. На такому рівні українська література стає відомішою. Автор, який отримує кілька престижних премій, опиняється у центрі уваги, виступає в медіа. Але це відбувається на рівні одиниць окремо взятих людей. Іноді дивуюся, що в тих країнах роблять наші посли. Що вони робили там по 4-5 років? Їх ніхто не бачив, бо вони не зробили там жодного виступу.

Про майбутнє нації

Без міцного стояння на власних ногах Україна не виживе. Передусім у нас мають бути здорові економічні підвалини. Треба, щоб нація відчула себе заможною. Українці не колективісти, чого не можна сказати про росіян. Це радикальна відмінність. Українець хоче мати своє, добре загосподарювати і жити самому й давати жити іншим. У нас дуже здібні до такого господарювання люди. Треба дати їм можливість розвиватися у своїх бізнесах та господарствах. Думаю, що треба усунути явище олігархії. Інакше не буде тут ніякого добра. У нас велетенські перспективи як країни аграрної. Відомі прогнозисти економічної ситуації говорять, що ніщо не буде в майбутніх десятиліттях відігравати такої важливої ролі, як продукти харчування. А ті країни, які опанують цей ринок, триматимуть його під своїм контролем й будуть світовими лідерами. Якщо в країні достатньо багатих людей, то її культура прогресує та процвітає. Не можна створити високих культурних стандартів у бідній країні. Там можуть бути прориви окремих творчих особистостей. Таланти швидко зникають за кордоном, бо там вищі гонорари та кращі умови. Тому дуже важливо, щоб Україна перестала бути бідною. Перестала існувати й виживати, а почала жити.

Про Донбас і Крим

Крим був для нас ласим шматком. Але і в Криму, і на Донбасі було населення, яке незалежної України не хотіло, яке почувалося тут не як у своїй країні, а як у чужій. Таких людей багато на Харківщині, на Одещині, але на Донбасі та в Криму норма перевищувала. На Донбасі знайшлися люди, які готові були вмирати за те, щоб тільки там не було України. Це треба визнати. Не можна звалювати все на те, що їм російське телебачення показує і російська пропаганда затуманила їм голови. Адже російське телебачення і в Карпатах дивляться, але вони від цього Донбасом не стають і ніяких сепаратистських республік не відкривають і не кличуть Путіна, щоб прийшов їх визволяти. Хоч у нас є така перспектива, як розпад Росії. Якщо їй настане крах, а це не така вже й фантастика, то цілком можливо, що тоді і Крим повернеться, і конфлікту на сході не буде. Щодо розпаду Росії є гарна українська приказка: «Поки товстий схудне, то худий помре». Приказка не дуже оптимістична, але треба про неї пам’ятати. Бо розраховувати на те, що Росія розвалиться, ми не можемо. Нам треба щось робити із собою.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.