«Хроніки Любарта» вже писали про зміну партійної приналежності депутатів Луцької міської ради з початку каденції. Деякі обранці встигли поміняти кілька депутатських груп та навіть політичних партій. Звісно, за великим рахунком, нічого страшного у зміні політичного вектору немає: хтось помиляється, хтось змінює погляди і часом ця зміна навіть на користь.

Втім часто у містечковому вимірі йдеться не про зміну саме політичних переконань, а ситуативну зміну конфігурації, що часто пов’язана з бізнес-інтересами, впливом на управління процесами. Це доводить, що голосувати, керуючись партійним брендом, в українських реаліях часто-густо марне заняття.

«Хроніки» на основі власних суб’єктивних спостережень, інсайдерської інформації та судячи з результатів голосувань у міській раді, спробували з’ясувати, як неофіційно поділена міська рада.

На перший-другий поділись

На початку каденції більшість у міській раді була у фракції ВО «Батьківщина», яка й мала квоту посади секретаря та керівників у багатьох комісіях. Тоді біло-сердечні здобули 48% голосів виборців. Власне, у 2010 році й сама політична сила мала значну підтримку серед громади. Чимало депутатів, які пройшли в раду за мажоритарним принципом, виграли вибори, завдячуючи багато чим саме бренду. Іншими потужними гравцями була фракція «Свобода», що мала 16% голосів, свою частку мали «За Україну», «Фронт змін» (по 8%). Регіони тоді набрали 6% голосів, ще 4% мали їхні сателіти «Сильна Україна», а «Наша Україна» здобула теж 4%.  Європейська партія мала один мандат.

Упродовж каденції відбулося кілька додаткових виборчих кампаній у зв’язку з дочасною смертю депутатів Леоніда Лаби та Андрія Калахана.

У зв’язку з подіями у країні, зміною політичних реалій Києва в міській раді Луцька теж відбулися метаморфози. Наприклад, зникли фракції партій «Сильна Україна», «Наша Україна», Партії регіонів.

Перманентно нині у міській раді є дві фракції – «Свобода» та «Батьківщина». До «Свободи» входять семеро депутатів, з яких двоє пройшли по мажоритарних округах. Зокрема, Руслан Ніколайчук виграв вибори у 19 окрузі (частина проспекту Соборності та Молоді), а Сергій Сівак переміг у 15 окрузі (район Балки). Решта депутатів виграли у багатомандатних округах. Стосовно депутата Миколи Яручика, який також ішов на вибори від «Свободи» в окрузі №3 (район ДПЗ), то нині він офіційно позафракційний.

Якщо відкинути мандри сесійним залом Миколи Яручика, фракція «Свободи» демонструє дисциплінованість та одностайність у рішеннях. Можна сказати, що курує роботу міської фракції нардеп минулого скликання Анатолій Вітів. Судячи з голосувань, роботи в комісіях, «свободівці» у багатьох питаннях є компромісними.

Щодо фракції «Батьківщина», офіційно вона має 15 депутатів, з яких 9 – мажоритарники. Більше того, всередині самої фракції є своєрідний поділ на дві групи – частину можна вважати сталими прихильниками бренду «Батьківщини», а частину, судячи з результатів голосування, прихильниками позиції міського голови. Втім про це далі. Депутатів, що не входять до жодної з фракцій, не мало не багато – 28, що є більшістю. Тому голос кожного у ключових питаннях надзвичайно важливий і може вирішувати фінал доленосних рішень. Оскільки партійної дисципліни вони не відчувають, на фракції не збираються, то їхнє голосування – найбільша інтрига у раді.

Більше того, всередині самої фракції є своєрідний поділ на дві групи – частину можна вважати сталими прихильниками бренду «Батьківщини», а частину, судячи з результатів голосування, прихильниками позиції міського голови.

Судячи з політичної ситуації та голосувань у раді, незалежну позицію має депутат, представниця Європейської партії України Олена Голєва, яка, зрештою, чимало засідань протягом останнього року пропустила. Багато засідань ігнорував і депутат Андрій Разумовський (балотувався від «Сильної України»), який публічно не примикає ні до однієї з сил. Не можна надати опозиційний чи промерський статус депутату Олександру Плісецькому (йшов від «Фронту змін»), який нині пробує себе в команді «Самопомочі». Опозиційним до міського голови у багатьох питаннях є Павло Данильчук, що нині бере участь у проекті «Народний контроль», а балотувався він від бренду «За Україну». Можна сказати, що і в опозиції до Миколи Ярославовича його попередник Богдан Шиба.

Самостійну гру без догоджання міському голові нині веде секретар міської ради Сергій Григоренко. Часто-густо, наприклад, під час засідань виконавчого комітету, він навіть перетягує на  себе ковдру головуючого. Джерела повідомляють, що свого часу між ним та Миколою Романюком буцімто був конфлікт. Він полягав у тому, що мер втручався в роботу фракції та фактично розколював її. Зовнішнім вираженням цих дій стало виключення з лав «Батьківщини» депутатів Наталії Бунди, Артура Василевського і Катерини Мельник. Нині вони де-факто підконтрольні мерській позиції, чого і варто було очікувати, зважаючи на те, що Василевський працює у ДКП «Луцьктепло», а Бунда очолює управління туризму та промоції міста Луцькради. За великим рахунком, міський голова їхній шеф. Така ж ситуація ще з низкою депутатів, які працюють в органах місцевого самоврядування. То про яку опозицію, а по-простому – іншу позицію може йтися?

Аналогічно підтримку Романюку в голосуванні висловлюють Ганна Кравчук з «Батьківщини», яка очолює міську поліклініку, Іван Корчук, що очолює КП «Луцькводоканал».

Групування

Депутатська група «Рідне місто» підконтрольна міському голові Миколі Романюку. Вона створена у серпні 2011 року. Як відомо, Романюк балотувався у міські голови від партії «Сильна Україна». Будучи міським головою, він не мав у раді достатньої підтримки з боку депутатського корпусу і вочевидь таким чином вирішив посилити свої позиції. Це міському голові вдалося. По суті, судячи з результатів голосувань та інсайдерської інформації, нині у міській раді близько 25 депутатів готові підтримувати і підтримують міського голову у вигідних йому питаннях. Натомість номінально у групі «Рідне місто» є лише семеро депутатів. Очолює її депутат Євгеній Ткачук, який пройшов до ради, як і Микола Романюк у своє крісло, завдяки бренду Сергія Тігіпка «Сильна Україна».

Людьми мера, які часто захищають його позицію, є Анатолій Пархом’юк (балотувався від «Нашої України»), Олександр Пиза (прийшов з «Фронту змін»), Іван Корчук та Роман Романюк (висунуті партією «За Україну!»), Анатолій Бірюков (пройшов завдяки «Батьківщині»»), Микола Яручик (балотувався від «Свободи») та Євгеній Ткачук («Сильна Україна»). До слова, частина з них перейшла до лав пропрезидентської політичної сили. Де-факто захищають позицію Романюка Рустам Дячук, Антон Сосновський, що балотувалися від «Батьківщини», та нинішні біло-сердечні Валерій Бондарук, Олександр Семенюк, Василь Гриб. Судячи з результатів голосувань, підтримують позицію Романюка й колишні регіонали – Тетяна Дементьєва, Ірина Комлик та Іван Смоленг. 

З січня 2014 року діє також депутатська група «Новий Луцьк», яка пов’язана з діяльністю однойменного фонду, засновником якого є Ігор Палиця. По суті, вона є в опозицією до міського голови, а відповідно, її сприймають як опозиційну і частина прихильних до мера депутатів. До групи входять обранці Андрій Осіпов, Тарас Бас, Петро Савчук (балотувалися від «Батьківщини»), Микола Дендіберін, Віталій Кварцяний (балотувалися від «Фронту змін»), Ірина Констанкевич, Ігор Поліщук.

Найбільше «гострі кути» у поглядах на міський розвиток відчуваються у питанні діяльності комунальних підприємств і розподілу комунального майна. Наприклад, відомо, що Андрій Осіпов був і залишається активним противником продовження оренди землі під луцьким ринком для облспоживспілки. Натомість промерський Євгеній Ткачук – активно за. Болісно і без бажання сприймає більшість ініціативу «Нового Луцька» дослідити діяльність керівництва КП «Луцьктепло», хоча проблеми з відсутністю гарячої води відчули тисячі лучан. 

Часом така конфронтація до опозиційної Романюку групи набуває досить комічних і безглуздих варіацій – із опери «Баба Яга проти». Наприклад, коли сесійна зала не підтримує проекти рішень чи навіть депутатські запити членів групи «Новий Луцьк», які не суперечать позиції мера та стосуються елементарних речей, як-то благоустрій міста, ремонт абощо.

Ясна річ, управляти містом для міського голови, який не має підтримки в раді, завдання не з простих, тому він працював над створенням більшості різними способами. Утім ситуа­ція, яка склалася на кінець каденції, ще раз підтверджує, що виборець мусить бути вкрай уважним, а керуватися лише політичними брендами чи створювати собі політичного кумира – позиція наперед програшна.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.