Сьогодні костел Святої Трійці в містечку Олика на Волині відроджується з руїн. Свого часу ця волинська святиня вважалася найгарнішим римо-католицьким храмом у регіоні. Його часто порівнювалиіз римським храмом Іль-Джезу через їхню схожість.

З історії відомо, що пам’ятку освятили в 1640 році. Авторами проєкту храму були італійці Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна.

28 червня 2021 року Олика та її мешканці відзначають День селища. Спеціально до свята Інформаційне агентство Волинські Новини підготувало цікаву розповідь про олицьку святиню та невідомі раніше фото з приватної колекції Зої Навроцької, завідувачки Художнього музею міста Луцька.

У 1980-х Зоя Навроцька навчалась на факультеті історії та теорії мистецтва в Київському художньому інституті і писала дипломну роботу на тему «Архітектурний ансамбль містечка Олика». Збираючи джерельну базу до наукової роботи, студентка приїхала у 1983 році до Олики, щоб краще ознайомитися з її пам’ятками. Під час дослідницької роботи тоді було зроблено фото олицьких пам’яток.

Зоя Навроцька поділилася спогадами про те, яким вона тоді побачила цей волинський храм.

Розкажіть, чому для теми своєї наукової роботи ви обрали саме Олику?

Олика в моєму житті – це дуже важлива сторінка. І якось вже так склалося, що я туди постійно повертаюся. Буквально з дитинства, коли мої батьки винаймали помешкання у Луцьку в людей, які працювали в Олиці. До них в гості приходили друзі, які знали особисто олицького ордината Януша Радзивілла та багатьох мешканців Олики.

Я з дитинства чула про палац в Олиці, про неймовірні історії, часто смішні, які варті окремої розмови. Я дуже багато знала вже у дитинстві про це. Відтак, коли мій брат закінчив медичний інститут і обрав фах психіатра, то його направили до олицької лікарні на роботу. Тоді я, учениця сьомого класу, вперше з ним туди поїхала. І ступила на територію Олицького палацу, який мене приголомшив. Хоча я тоді була дівчинка ще далека від мистецтва. Величнісь олицьких храмів мене також вразила.

У храми тоді можна було вільно зайти?

Так, костел тоді не діяв. Був розвалений, поруйнований. Потім, після закінчення школи я потрапляю в музей, де бачу твори із олицької колекції. Тоді виявляється, що про багато із цих творів я вже знаю від людей, які приходили колись до нас додому та розповідали про Олику. Пазли складаються.

Відтоді я почала збирати матеріал про Олику. Михайло Миколайович Ельберт, який працював на чверть ставки доглядачем у Художньому музеї, великий мій друг, наставник, він спеціально для мене ходив у архів і виписував дані про Олику. Тому коли на третьому курсі постало питання про вибір наукової теми, я обрала архітектуру Олики.

Коли саме були зроблені ці фото в Олиці?

Це був 1983 рік. Разом із фотографом я поїхала в Олику. Він фотографував всі ці руїни, храми. Кафедра потім розглядала мою тему, але не затвердила. Мотивувавши тим, що студент, який ще не вивчав курсу «Історія архітектури», не може аналізувати таку тему та дати вичерпну оцінку. Одне слово, мені цю тему не затвердили. Вона залишилась моєю любов’ю, і я її в якійсь мірі реалізувала в одній із курсових робіт. Але ця тема мене досі переслідує впродовж життя.

Розкажіть про враження від побаченого в костелі Святої Трійці в Олиці у далекому 1983 році?

По-перше, мене вразила бездумна руйнація такої величності. Киркою побиті колони з чорного мармуру. Яка груба і тупа сила могла це робити? А ці колони навіть побиті були просто прекрасні. Відбиті голови у сивілл. В костелі тоді були навіть обірвані гобелени, які висіли між простінками. Як зараз пам’ятаю, в таких ультрамаринових тонах із золотом. Сюжет було тяжко розгледіти, бо були обірвані. Пророки на стінах були ще в пристойному вигляді. На підлозі валялося дуже багато всього: розетки, фрагменти архітектурних деталей.

Уся ця руйнація мене тоді просто вразила. Я вже на той час знала, як будували цей костел, знала, що його проектував Джованні Маліверна. Італійці робили скульптури для храму. Мармур був привезений з Європи. Сам Папа Римський освячував цей костел. Ця будівля була просто неймовірна. Тому чудово, що сьогодні вона відновлюється.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.