Як узаконена бюрократія заважає впроваджувати реформу

У 2013 році в Україні взялися удосконалювати систему швидкої допомоги. У рамках реформування галузі медицини було реорганізовано Луцьку міську станцію медичної допомоги і створено Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

У рамках цієї системи шляхом реорганізації та об’єднання всіх існуючих підрозділів служб швидкої медичної допомоги (ШМД), медицини катастроф і санітарної авіації в межах області мала бути створена єдина потужна оперативно-диспетчерська служба. За задумом,  уся інформація із території надходитиме  в єдиний центр, а не в декілька, як раніше. Єдина диспетчерська служба, оснащена сучасною технікою, зокрема GPS-навігаторами, контролюватиме пересування бригад, місце їхнього перебування для оперативного забезпечення і чіткого контролю вчасного приїзду швидкої.

Монополія «Укртелекому»

За словами Кирила Холодюка, начальника відділу автоматизованих систем управління і зв’язку Центру, попри те, що робота із реформування швидкої допомоги на Волині успішно стартувала, нині довести справу до кінця неможливо.

«На початку 2013 року був прийнятий закон «Про екстрену медичну допомогу». Відповідно до нього, систему слід було повністю реорганізувати. До прийняття цього документу швидкі підпорядковувалися кожній районній чи міській лікарні. Однак закон передбачив створення єдиної комунальної установи, яка би централізовано управлялася. Такою установою став Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, – розповідає Кирило Холодюк.

На сьогодні екстрену допомогу на Волині надають бригади, розміщені по території області таким чином, щоб забезпечити максимально швидкий доїзд до потерпілого чи  хворого

По суті, головна теза нового закону полягає в тому, аби позбутися диспетчерських пунктів швидкої допомоги у районах, в кожному з яких на практиці були свої порядки: починаючи від різних ставок, завершуючи веденням бухгалтерії. Та найбільшим недоліком було те, що автівки швидкої допомоги часто використовувалися в якості транспорту для перевезення хворих.

«У законі прописано: для того, аби централізовано приймати виклики, потрібно перенаправити всі стаціонарні і мобільні дзвінки на спецлінію «103» в колл-центр. І ми цю вимогу виконали, створили такий колл-центр», – пояснює він.

У Волинському центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф нині впроваджено структуровану кабельну систему (СКС), тобто збудована уся внутрішня мережа, що відповідає американським технологіям. Більше того, американці навіть дали гарантію на 25 років. Також заведено дві оптоволоконні лінії, встановлено тимчасову цифрову автоматизовану телефонну станцію (АТС), щоби вона витримувала навантаження оптики, облаштована згідно усіх вимог серверна, а також встановлений дизельний генератор. До слова, оптичний кабель, що передає дані зі швидкістю світла, дозволяє приймати на один телефонний номер до 32 дзвінків одночасно. Тобто це розширює можливості, аби забезпечити покриття усієї області. Окрім того, було збудовано дві оптичні мережі з двох різних автоматичних телефонних станцій. Якщо одна АТС виходить із ладу, то автоматично починає працювати інша.

«Згідно закону про «Екстрену медичну допомогу», кожна область повинна облаштувати Централізовану оперативну диспетчерську (ЦОД). На сьогоднішній день монополістом на єдиний номер «103» є «Укртелеком», який не хоче переводити дзвінки на ЦОД, де є вже підготовлена матеріальна частина. При цьому своє небажання «Укртелеком обґрунтовує наявністю наказу адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 18.06.2013 № 324 (пункти 2.4 та 2.6), де інформується, що при переадресації усіх викликів на «103» повинне йти дотримання вимоги стосовно спільноканальної сигналізації № 7 (СКС-7), яка використовується лише операторами зв’язку, а також розроблена проектна документація», – розповідає провідний інженер-програміст відділу АСУ і зв’язку.

Дійшло до того, що деякі області у вид діяльності екстреної медичної допомоги додають тезу «оператор зв’язку», як от у Дніпропетровську.

«Так, стосовно пункту 2.6, потрібно підготувати проектне рішення, яке на сьогоднішній день коштує 4 млн грн і виконується фактично однією організацією в Україні – ПрАТ «Дніпрозв’язок». Проблема в тому, що ця організація не є державною і, на думку багатьох спеціалістів у галузі зв’язку, які зіткнулись із цією ситуацією, має відношення до «Укртелекому». Абсурдність полягає в наступному: щоб втілити в життя реформу і покращити життя людей, державі потрібно заплатити з однієї області щонайменше 4 млн грн для подолання бюрократії. Причому Дніпрозв’язок» виконуватиме цю роботу з нуля. Натомість ми уже все зробили, розробили власне програмне забезпечення вартістю близько 2 млн грн. Лишилося тільки вирішити проблему із телефонією», – констатує Кирило Холодюк.

Глухий кут

Цікаво, що Волинь, хоч і не була пілотною областю, впоралася із виконанням закону чи не найкраще в Україні. На рівні можуть стояти хіба Київ, Харків і Дніпропетровськ.

Волинський центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф унікальний в Україні. Він вижив сам по собі завдяки людям на місцях. І якби не покійний екс-губернатор Борис Клімчук, Волинь  не мала б усього цього. У Центрі певні, він би зміг допомогти подолати і нинішні бюрократичні перешкоди. Адже цей проект був під його особистим контролем. Йому вдалося зібрати команду людей, які таки змогли втілити в життя цю непросту справу.

«Ці новації оптимізували систему, зменшили витрати, тепер немає зайвих поїздок. Ми ввели GPS-моніторинг. Розробили свою систему, на кожній машині швидкої встановлений GPS-трекер. Диспетчер бачить на своєму моніторі усі машини і може ефективно ними маневрувати. Щоправда, поки диспетчер не знає вільна бригада чи ні, з’ясовує це в телефонному режимі. Однак невдовзі ми виправмо цей недолік. Наразі система визначає п’ять найближчих бригад до даного виклику», – пояснює Кирило Холодюк.

Кирило Холодюк зізнається: колеги з інших регіонів вражені тим, як на Волині все організували і просять поділитися цінними напрацюваннями

Наразі із 16 районів виклики на «103» автоматично надходять у обласний центр із Луцького, Рожищенського, Іваничівського, Кі­­верцівського, Горохівського, Воло­­димир-Волинського районів, а також із Луцька, Ковеля та Нововолинська.

«Це вдалося забезпечити завдяки налагодженій співпраці із мобільними операторами. З ними, на відміну від «Укртелекому» працювати набагато простіше. Їм пишеш листа, вказуєш номер телефону, на який потрібно переадресовувати виклики і вони ці дзвінки переадресовують. І ця послуга безкоштовна», – провадить фахівець і одразу ж додає, що в ідеалі дзвінки на «103» повинні проходити через власника цієї спецлінії – «Укртелеком».

«Нині, якщо телефонуєш на «103», скажімо, в Любомлі, то потрапляєш у нашу диспетчерську, проте в районну лікарню. У районах, які ми поки що не покрили, ці функції виконують бригади швидкої допомоги. Бо згідно з новаціями, в районах не передбачено більшого штату працівників. І дуже часто трапляється так, якщо є великий наплив дзвінків і всі бригади їдуть на виклики, то слухавку може підняти навіть санітарка. А може й ніхто не підняти», – додає Кирило Холодюк.

«І цю проблему ми описали «Укртелекому». Що згідно нових законів ми маємо певний штат, розширити який не можемо. Проте диспетчери поки що є у Володимирі-Волинському, Ковелі, Нововолинську, Іваничах. Звідки поки не ризикуємо їх забирати. До слова, у Ковелі викликів на рівні з Луцьком. Отак і намагаємося маневрувати у цій непростій ситуації», – розповідає він.

Більше того, у волинській філії «Укртелекому» навіть пропонува­ли, щоби Центр сплачував їм за міжміські виклики на «103».

«Ми підрахували, що це складе близько 100 тисяч гривень щомісяця. Пропозиція парадоксальна, адже ця лінія безплатна», – каже Холодюк.

Раніше, за попередньої влади, «швидковики» керувалися державною програмою «Вчасна допомога», проте нині проект не фінансується.

«Влада змінилася і проекту «Вчасна допомога», по суті, не стало. А Міністерство охорони здоров’я зараз не має коштів цим займатися. Відтак поставлена задача виконати цей закон, хоча фінансування немає. Натомість проект «Вчасна допомога» мав би урегулювати ці суперечності. А тепер розбирайся як хочеш. Аналогічна ситуація у всіх регіонах, де взялися за реформування системи швидкої допомоги», – коментують у Центрі.

Волинські «швидковики» намагаються розв’язати непосильну бюрократичну перешкоду уже другий рік. Однак справа не зрушується з місця, адже юридично праві обидві сторони. І кожна керується своїми офіційними документами. Відтак ситуація зайшла в глухий кут, вихід з якого єдиний – зміни у законодавстві. Отож, керівництву нашої області варто було би проявити «політичну волю». Та воно, схоже, закрило очі на цю проблему.

ХРОНІКЕР

Перші заклади швидкої медичної допомоги в Україні були створені за зразком віденських  ще в кінці XIX століття. Спершу відкрились станції у Києві – 1881 року,  згодом у Львові – 1890 року та в Одесі – 1903 року. На Волині перший заклад надання невідкладної медичної  допомоги  з’явився у  Луцьку.   12 грудня 1939 року була утворена «Міська  швидка  допомога.  Розміщувалась   вона  на  вул. Королеви Ядвіги, 7  (тепер вул. Хмельницького, 3).

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.