Голова правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» Олександр Товстенюк вважає себе людиною непублічною, а тому й на інтерв’ю погоджується рідко. І якби не робота у Фонді, то, переконує, предмету для розмови могло б і не бути. Принаймні вартісного й цікавого читачам «Хронік Любарта».
Нині ж Олександр Товстенюк несе персональну відповідальність за роботу Фонду «Новий Луцьк» та особисті кошти Ігоря Палиці, які він вкладає у розвиток нашого міста. А це вже – аж 170 мільйонів гривень за чотири роки існування Фонду.
Олександр Товстенюк зізнається: за час роботи у Фонді став більш терпеливим і чуйним. І ще більше полюбив рідний Луцьк, хоча свого часу не пов’язував із ним власного майбутнього.
– Ви майже три роки очолюєте Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Чужі кошти, сила-силенна людей, які потребують допомоги, низка соціально важливих проектів. Для чого бізнесмену цей клопіт? Людині, яка себе вже реалізувала і спокійно може забезпечити…
– А я не певен, що уже сповна реалізував себе в житті. Слава Богу, забезпечувати себе завжди вдавалося, однак хочеш ти того чи ні, а життя підкидає нові виклики.
– Як у вашому житті з’явився Ігор Палиця і чому саме вам довірив опікуватися Фондом, який він заснував?
– Ми познайомилися восени 2011 року. Доти я тільки чув про нього, а він про мене навіть не знав. Згодом, у 2012 році, запропонував мені долучитися до роботи у виборчій кампанії. І за результатами успішної роботи на виборах запропонував очолити Фонд. Мені не вдалося йому відмовити. Я просто не зміг сказати «ні».
– Хто кого знайшов: він вас чи ви його?
– Насправді ніхто нікого не шукав. Нас звела доля. Тим паче, ми напрочуд швидко порозумілися.
– Невже ви одразу повірили Ігорю Палиці?
– Звісно, не відразу. Однак уже з першої нашої зустрічі я збагнув, що це абсолютно непересічна людина, відчув його направду добру внутрішню силу. Тим більше, не йшлося про якісь спільні бізнес-проекти, де мені треба було б дбати про вкладення власних коштів й бути пильним. Ішлося лише про те, аби взятися за організацію ефективної роботи у Фонді, який він заснував. А вже після того, як почали втілювати в життя усі передвиборчі обіцянки, я остаточно впевнився, що Ігор Палиця – людина слова, яка, до того ж, щиро прагне робити добрі справи. А це викликає величезну повагу і навіть захоплення.
– Для чого це Ігорю Палиці? Для чого йому віддавати чужим людям власні кошти?
– Я не знаю, як відповів би Ігор Петрович. Для мене він є людиною, в якій немає лукавства. Тому я й певен, що його добрі справи – від щирого серця. Як на мене, є усвідомлення того, що треба поділитися з людьми тим, що він має. І це бажання від внутрішньої доброти та щедрості. Саме тому і гаслом нашого Фонду є фраза «З добром у серці». Ці слова сповна відображають позицію засновника. Можливо, я не до кінця розумію внутрішню мотивацію Ігоря Петровича, але точно знаю: те, що робить він, це не для того, аби якимось чином використати у майбутньому, отримати навзаєм якусь матеріальну вигоду. Бо очевидно ж, що її немає. Він вже не депутат Верховної Ради, не на державній посаді, не проживає в Луцьку.
– Однак тут живуть його батьки…
– Саме так. І вони не хочуть звідси їхати, вони вболівають за наше місто. Та й для Ігоря Петровича Луцьк справді лишається рідним. І саме звідси оте почуття відповідальності за місто, бажання допомагати йому розвиватися, вкладати у його людей, в потенціал.
– Ваш Фонд має стратегію розвитку Луцька до 2020 року. У чому суть, хто її розробляв?
– Програма має назву «Луцьк-2020». Під час виборчої кампанії 2012 року ми провели велике опитування лучан з приводу їхніх побутових проблем: починаючи від стану під’їздів та дворів до того ж таки гарячого водопостачання. І результатом цього опитування стало 56 тисяч анкет. На базі дослідження цієї проблематики є бачення того, як можна ефективно вплинути на розвиток міста і за три-п’ять років докорінно все змінити. Починаючи від прибудинкових територій і завершуючи узаконенням самовільних будівництв та неприватизованих земельних ділянок чи квартир. Це комплексна програма, яку за кілька років можна реалізувати. Аби було бажання. Тут усе: і комунальна, і соціальна, і економічна складові.
– Згідно з цим опитуванням, які проблеми найбільше непокоять лучан?
– Найбільше проблем у житлово-комунальному господарстві міста. Чимало негараздів є й у дитсадках, школах, медичних установах. І багато з них міська влада могла би розв’язувати, якби частіше дослухалася до людей.
– Нині Фонд запустив ще один цікавий проект – «Офіси розвитку кварталу»…
– У тім числі для того, аби досконало вивчити всю міську проблематику і взятися за розв’язання тих проблем, з якими не може впоратися влада. Ми створюємо офіси розвитку кварталу, аби згуртувати небайдужих лучан, навчити їх разом давати раду всіляким негараздам. І засновник Фонду готовий витрачати на цей проект чималі кошти. От власне з офісів ми й починаємо втілювати фондівську програму розвитку міста. Будемо пояснювати людям, як самоорганізуватися, позбутися залежності від жеків, створити ОСББ. Фонд буде працювати з активними та небайдужими людьми. Бо значно цікавіше вести спільну роботу з тими, хто прагне змінювати своє життя на краще.
Треба позбуватися думки про те, що нам хтось щось зобов’язаний, що у всьому винна влада. Так, міський голова має велику відповідальність перед громадою, його можна багато в чому звинувачувати. Проте в багатьох випадках винні самі люди. Тут доречними є слова професора Преображенського із «Собачого серця» про «розруху в головах». Починати треба із себе, із сусіда. Зробити зауваження, дати пораду, не викидати собі під ноги сміття, спільно підмести двір, скинутися по 20 гривень і зробити гойдалку дітям. До слова, до нас приходить дуже багато людей і просять, скажімо, встановити лавочку у дворі. І ми це робимо, але ж хіба це так складно зробити спільними зусиллями? Ми мусимо виховувати небайдужість і відповідальність перед самими собою.
– Ваші опоненти уже встигли назвати цей проект підготовкою до виборів...
– Скептики були, є і будуть. А от конкурентів у Фонду в принципі немає. Адже це не політична партія. Це організація, яка провадить благодійну діяльність, долучається до розвитку міста. До речі, Ігор Палиця не є партійним, не є депутатом. Звісно, для того, щоби змінювати місто глобально, потрібні важелі впливу. Саме тому ми маємо своє представництво у Луцькій міській раді. Та хай там як, але Фонд робив, робить і буде робити свою роботу, незалежно від результатів місцевих виборів.
– Однак більшість ініціатив депутатської групи «Новий Луцьк» у Луцькій міській раді часто гальмують або ігнорують. Це політична конкуренція?
– Голос Фонду, в принципі, чутно, але, на жаль, у міській раді нам не завжди раді. І це навіть не політична конкуренція, це примітивізм. Міська рада – це ж не Верховна Рада, це всього лиш орган місцевого самоврядування. Я не певен, що усі депутати це розуміють. Не секрет же, що чимало питань залагоджують за гроші. А група «Новий Луцьк» у таких речах участі не бере. Тому часто просто випадає з контексту. Відтак в більшості починань та ініціатив нам ставлять палки в колеса. Тим часом у підготовці низки проектів рішень ми залучаємо експертів, фахівців з «Інституту розвитку територій», консультуємося. Та я не вважаю, що це марна робота, адже все зберігається. Якщо не вдасться реалізувати зараз, то ми будемо братися за ці конструктивні речі в майбутньому. Можливо, нинішні депутати просто не здатні цього зрозуміти.
– Чому Фонд не позиціонує себе уже як благодійний?
– Саме поняття благодійності останнім часом стало нівелюватися. І сьогоднішнє розуміння доброчинності не зовсім збігається з тими завданнями, які ставить перед собою колектив Фонду та його засновник. На сьогодні Фонд Ігоря Палиці діє в Одесі, він має назву «Тільки разом». Туди теж надходять великі суми. Є чимало особистих благодійних витрат Ігоря Петровича, які взагалі не афішуються. Він про це просто нікому не розповідає. А суто благодійною у діяльності нашого Фонду є програма «З добром у серці», через яку людям надають матеріальну допомогу. У решті ж програм намагаємося працювати у партнерстві з кимось. Ми орієнтовані на розвиток, розширення знань, на розуміння того, які права і обов’язки має кожен громадянин. Бо відсутність цих знань і є причиною нашої неуспішності. І ще одна наша біда – лінь. З цим так само треба боротися. Кожному.
– Часто можна почути думку, що Луцьк – маленьке непромислове місто, яке не здатне саме на себе заробляти. Натомість ви часто говорите про його перспективність…
– Я переконаний в тому, що Луцьк може бути успішним. У нас є гарний потенціал туристичного міста. Це вже інша річ, що старе місто занедбане. Просто ні Кривицький, ні Шиба, ні Романюк майже нічого для цього не зробили. А можна ж було за стільки років навести там лад, розібратися зі старим ринком, здійснити реконструкцію, облагородити, вдихнути життя.
– Для інвестора важливий інтерес туристів. Як же Луцьку зацікавити його? Надто іноземного?
– Має бути відсутня корупційна складова. У будь-якому разі, її треба зменшити до мінімуму. Аби фіскальні органи, прокуратура й навіть міліція не втручалися в ці процеси. І коли інвестор відчуватиме оцей сприятливий клімат, тоді буде співпраця. Інвестиції – пряма відповідальність міського голови. Але його слову мають вірити, його слова мають щось важити. І саме мер та його заступники мають шукати цих інвесторів. Мер не мусить постійно інспектувати двори. Для того аби оцінити, як встановлені нові ліхтарі, є підлеглі у департаменті ЖКГ. Так, міський голова має знатися на тому, які труби лежать на теплотрасах. Та для цього не треба мати кілька вищих освіт, для цього просто слід вміти розбиратися в побутових речах. Щоби бути компетентним і не було соромно перед майстром із жеку. Міський голова – це команда, від злагодженої роботи якої залежить життєдіяльність міста. От у нашому Фонді нині працює 40 людей, у центральному офісі – 13. І кожен виконує важливу роботу. Усі несуть відповідальність один перед одним. Це важливо.
– Нині найбільшим приватним інвестором Луцька є, по суті, один Ігор Палиця?
– Виходить, що так. Вважаю, що лучанам пощастило. Бо Ігор Палиця вкладає у місто справді дуже багато. Це треба цінувати і бути вдячними. Звісно, завжди будуть ті, хто матиме претензії. Та критику Ігор Петрович сприймає дуже легко, як і я. Бо ми знаємо, що робимо.
– Скільки коштів від початку своєї діяльності вклав у Луцьк і лучан Фонд «Новий Луцьк»?
– Уже витрачено 170 мільйонів особистих коштів Ігоря Палиці. Цьогорічний бюджет складає близько 60 мільйонів. А на наступний рік я готую Ігорю Петровичу сюрприз (сміється. – ХЛ). Думаю, що проситиму мільйонів 100. Планів дуже багато. Головне – як спокійно він реагує на ці речі. Тому з ним дуже комфортно працювати. І коли Ігор Петрович бачить результат, то бажання вкладати у місто зростає.
– Які пріоритетні галузі в роботі Фонду?
– Для мене особисто дуже важливою є програма «З добром у серці». Коли ти бачиш той потік людей, які приходять до нас зі своїми бідами, то стаєш більш чуйним. А ще я дуже люблю дітей, тому по-особливому вболіваю за всі програми, пов’язані з дітками. Дуже переживаю за дітей-інвалідів.
– Ще один персонально ваш пріоритет – здоровий спосіб життя…
– Безумовно! Я дуже люблю спорт, тренуюся з юності. Та й Ігор Петрович так само фанат спорту. Ми добре розуміємо, що для того, аби мінімізувати проблеми зі здоров’ям, треба дбати про своє тіло. Але для цього потрібні умови. Тому ми так активно встановлюємо спортивні майданчики у школах, футбольні поля, вуличні майданчики у стилі street workout. Нині маємо проект спортивного комплексу «Sport Life», який, сподіваюся, таки буде збудований біля «Авангарду», хоча кошти дуже великі. Найімовірніше, це буде соціальний проект.
– От власне на часі реконструкція стадіону «Авангард». Унікальний для Луцька проект, про який поки не всі знають…
– Нині йдеться про 8,5 мільйона гривень на облаштування легкоатлетичного комплексу. Це унікальна річ не лише для Луцька, а й для України загалом. Що це таке, усім стане зрозуміло після того, коли ми отримаємо міжнародний сертифікат і проведемо перші змагання. А взагалі ми плануємо розбудувати територію біля стадіону так, що туди зміститься центр міста. Розвивати інфраструктуру Луцька дуже важливо.
– Фонд «Новий Луцьк» бере на себе розв’язання багатьох завдань, про які мала би дбати міська влада. Раніше Ігор Палиця підтримував мера Миколу Романюка, але згодом співпраця Фонду з міськими владцями зійшла нанівець. Хто з ким не порозумівся?
– Виявилося, що ми маємо відмінне бачення розвитку міста, тому спільно провадити будь-які справи стало вкрай важко. Як на мене, міська влада на чолі з Миколою Ярославовичем розвиток міста просто гальмує. Луцьку потрібне нове покоління людей, молодих, не обтяжених не завжди позитивним чиновницьким досвідом. Наша влада несучасна, вона не завжди розуміє процеси, що відбуваються. Неефективність менеджменту, безініціативність, відсутність далекоглядної стратегії розвитку міста і корупція – це те, що заважає розвивати Луцьк. Тут мені відразу пригадується дуже влучний вислів про те, що нині треба рахуватися навіть із трирічними дітлахами. Вони хоч і не вміють ще добре розмовляти, але, беручи в руки смартфон, орудують ним незгірше, ніж дорослі, а то й краще. А що ми робили у такому віці? Смакували піском у пісочниці. Такі-от аналогії.
– Що, на вашу думку, найбільше гальмує місто?
– Корупція у владі. Усі її бачать, знають і розуміють причини виникнення. Але корупція – це ж не причина, а наслідок. І тому її треба позбавлятися.
– Важко віриться, що корупції можна позбутися на місцях, коли вона процвітає в столичних кабінетах…
– У міського голови є достатньо повноважень, завдяки яким він може це робити. Та передусім слід перестати заплющувати на це очі. На корупцію треба хоча б почати вказувати. Принаймні час до часу. Слід довести це до такого рівня, коли людям просто було б соромно брати хабарі. Не боятися карати підлеглих, навіть якщо ти з ними працюєш двадцять років. Але й самому не треба брати хабарів. Це головне. Якщо ж ти сам кілька разів дозволив собі залагодити якісь питання через гроші, то повчати когось не брати чи не давати хабарів якось не випадає.
– Що насамперед треба змінювати у менеджменті міста? Чи реально розпоряджатися міським бюджетом так, аби не бути щороку в збитках і не брати кредити?
– Взагалі це питання до міського голови. А я не був ні мером, ні депутатом міської ради. Але знаю, як працює бізнес. Тому чітко розумію: треба сісти і розібратися, як в бухгалтерії. Усе просто: є дохідна частина і розхідна. Переконаний, що з бюджетом в 1 млрд 100 млн гривень можна багато чого зробити. Питання в ефективності витрачених коштів. Можливо, ліпше зробити капітальний ремонт меншої кількості доріг, аніж залатати ямки на усіх вулицях, а наступного року знову робити ту ж саму дурну роботу. Потрібен чіткий, прагматичний, системний підхід людей, які фахово знаються на тому, що роблять.
Місто – як великий будинок. І приватний двоповерховий дім на десяти сотках землі фактично є маленькою моделлю міста. Тут тобі і водопостачання, і газ, і електрика, і каналізація. І бруд, який треба прибирати, і лампи, які треба замінювати. Нічого складного немає. Просто треба щоденно працювати.
– Як зробити так, аби в цьому будинку щодня була гаряча вода?
– Треба добре подумати. Але точно знаю, що нема підстав для того, аби в лучан по два-три місяці не було гарячої води. За рік, за два можна розв’язати цю проблему і забезпечити людей цілодобовою подачею гарячої води. Очевидно, треба встановлювати індивідуальні теплові пункти. Ще й економія буде.
– Та людей треба навчити економити, це не так вже й просто…
– А Фонд цим опікуватиметься. Будемо розповідати лучанам, як берегти ресурси. І люди відчуватимуть це через рахунки за комунальні послуги. Важливо це робити постійно.
– Чи реально усі комунальні підприємства зробити прибутковими? Чому в нас, якщо комунальне – значить, працює в збиток? От, скажімо, «Луцьке підприємство електротранспорту»…
– Комунальні підприємства, зокрема і «Луцьке підприємство електротранспорту», можуть і мусять бути прибутковими. Проблема в чиновниках, які не хочуть бути ефективними менеджерами, в тому, хто, кому і скільки дозволяє красти. Єдиний момент – пільги, з якими теж треба рахуватися. Але я переконаний, що громадський транспорт може заробляти.
– Що візуально ви змінили б у місті?
– Мене страшенно пригнічують різнобарвні фасади, сила-силенна білбордів. Викуплені квартири на перших поверхах, добудови, надбудови. Усі ніби наввипередки порушують червоні лінії, розбирають тротуари, облаштовують парковки, де не слід. Треба розібратися з головним архітектором, з головним художником міста. Хто взагалі ці люди? Рівень нашої архітектури – це просто сором. Принаймні на центральних вулицях мусять бути певні обмеження. Місто мусить мати свій стиль. Натомість маємо повсюди узаконений міською владою несмак. А це треба змінювати.
ХРОНІКЕР
Олександр Віталійович Товстенюк народився 22 вересня 1977 року в Луцьку.
У 1995 році закінчив з відзнакою Луцьку середню школу № 11. У 2001 році закінчив з відзнакою Волинський державний університет імені Лесі Українки, факультет романо-германської філології за спеціальністю «Прикладна лінгвістика». У 2003 році закінчив Волинський політехнічний університет за спеціальністю «Економіка та управління підприємства». З 2009 до 2014 року навчався в аспірантурі СНУ імені Лесі Українки за спеціальністю «Економіка та безпека підприємства». Кандидат економічних наук.
1998 – 2003 рр. – заступник директора Луцької місійної книжкової фабрики «Християнське життя». 2003 р. – заступник голови Правління ВАТ «Завод ЗБВ», Рівне. 2004 – 2005 рр. – заступник директора ТОВ «Західспецпрофіль», Київ. 2005 р. – заступник голови Правління ЗАТ «Металіст». 2005 – 2007 рр. – заступник голови Правління, голова Правління КП «Промжитлобуд». 2007 – 2009 рр. – директор ТОВ «Директорія». 2009 р. – директор ТОВ «Терра-Капітал». 2009 – 2010 рр. – директор Волинської філії ДП «Нафтогазмережі» НАК «Нафтогаз України». 2010 – 2014 рр. – радник голови Волинської обласної державної адміністрації Бориса Клімчука. 2010 – 2011 рр. – заступник голови Правління ЗАТ «Металіст». 2012 – 2014 рр. – помічник-консультант народного депутата Ігоря Палиці. 2012 р. – голова Наглядової ради ПрАТ «Металіст». з 2012 р. – голова Правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Депутат Волинської обласної ради V скликання (2006 – 2010 рр.).
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі