До традиційного волинського чоловічого строю входили: сорочка, штани, верхня одежа, пояс, взуття. Доповнювався комплекс вбрання часто головним убором. В статті розглянемо основні елементи чоловічої ноші на Волині, їхні особливості та характерні риси.

Варто зауважити, що чоловічих традиційних сорочок ХІХ – початку ХХ століття збереглось набагато менше, ніж жіночих. Проте, завдяки дослідженням етнографів, можемо з впевненістю констатувати, що чоловіча одіж була скромнішою в порівнянні з жіночою. Різниця полягала, передусім, у кількості компонентів, а також оздобленні строю.

Сорочки, штани та пояси

Чоловічий селянський стрій був чітко усталеним. Головним його компонентом була вишита сорочка: архаїчна тунікоподібна чи більш пізня – поликова. Акцент у сорочці робила вишивка. Навколо неї будувалася вся композиція строю. Вона була центральним композиційним елементом. Усі інші одягові одиниці були скромніше декоровані.

Основним матеріалом, з якого виготовляли натільний чоловічий одяг, були лляні та конопляні полотна. Крій сорочки не був складним. Вона складалася зі стану, рукавів, уставок (чотирикутний шмат полотна, вшитий на плечах), коміра-стійки або виложистого, чохлів (манжетів). Розріз у сорочці робили спереду на грудях, як і в інших регіонах України. Комір скріплювали запонкою-шпонкою. Часто його стягували червоною, зеленою або жовтою вузькою вовняною стрічкою, яка мала назву жичка. Чохли застібали на ґудзики, виготовлені з ниток, а пізніше на маленькі скляні. Найчастіше вони були білого та синього кольору.

 

 Ілюстрація з книги Гатальська Н., Івашків Г. Поетика волинського вбрання. Науково-художня реконструкція

 

Святкові сорочки орнаментувались вишивкою (рідше – тканням) на комірі (відкладному чи стоячому), пазусі, чохлах, інколи – по нижньому краю. Орнамент найчастіше був геометричним, в основі якого – восьмипелюсткова розета, ромб або геометризований рослинний мотив. Колорит переважно червоно-чорний, рідше – поліхромний. У північно-західних районах Волині, комір і чохли вишивали білими нитками. Хоча сорочки, вишиті білими нитками, побутували також в північних районах Хмельниччини.

У районах Волині, які межували з Поділлям, чоловіки носили білу сорочку, низ якої наприкінці ХІХ століття вже заправляли у вільного крою штани. Сорочку підперезували поясом домашнього або фабричного виготовлення з тонкої вовни. У районах, які межували з Поліссям, чоловічий одяговий комплекс включав білу полотняну довгу сорочку, яку носили навипуск, тобто не заправляючи у штани. Наприкінці ХІХ століття на сорочку почали одягали безрукавку. Вона була з тонкої чорної або синьої шерстяної фабричної тканини. Називали такі безрукавки жилетками або камізельками.

Поясним чоловічим вбранням слугували полотняні лляні білі або смугасті (синьо-білі, червоно-білі) штани, сіро-білі ногавиці (штани вузького крою з домотканого полотна). Інколи полотно фарбували і в інший колір. В поясі штани стягували на пояс-очкур. Цікаво, що йому приписувалась часто захисна функція. У Дубнівському районі Рівненської області говорили, що очкур має чудодійну силу, «ним можна і біса спіймати». Низ штанів часто заправляли в халяви чобіт.

 

 Ілюстрація з книги Гатальська Н., Івашків Г. Поетика волинського вбрання. Науково-художня реконструкція

 

У східних районах Волині побутували штани широкого крою з кишенями. В талії їх також стягували на очкур або пришивали пояс. Найчастіше носили пояси червоного кольору, інколи зеленого. Старші чоловіки віддавали перевагу синім поясам. Ще в першій половині-середині ХІХ століття, чоловіки підперезували сорочку шкіряним ременцем-попругою, до якого чіпляли кресало, протичку для люльки, інколи й ніж. Наприкінці ХІХ століття він вийшов із побуту. Також на території Волині були поширені плетені пояси.

Чоловічий верхній одяг

Верхнім одягом для чоловіків на Волині слугували свити, кожухи, суконні пальта з капюшоном (бурки), серм’яги, чемерки, опанчі та інші. Виготовленням такого одягу в ХІХ столітті у малих містечках та селах займались місцеві кравці та кушніри.

Поширеною на території Волині була серм’яга – одяг із грубого серм’яжного сірого або чорного сукна із коміром-стійкою. Побутував ще у ХV-ХVІ століттях. У ХІХ столітті серм’яга і надалі була основним верхнім одягом селян. Також чоловіки носили свити із білої шерсті, але наприкінці століття такий тип одягу вже мав темніші кольори. Старші ж чоловіки носили часто сукняну свиту сірого кольору, обшиту червоними шнурами. Бурку виготовляли з грубого домашнього сукна, вільного крою, без рукавів. Такий одяг мав відлогу (капюшон), тому його часто одягали у негоду.

Опанчу виготовляли з грубого сіруватого сукна. Комір робили прямий. На спинці, в талії закладали 5-6 складок. Опанчу шили з капюшоном, який називали «бурка». Очевидно назва капюшона вплинула на те, що на початку ХХ століття на Волині буркою називали одяг з капюшоном, про що ми згадували вище.

Чемерка або чумарка – ще один тип чоловічного верхнього одягу. Шили його із домашнього сірого сукна, довжиною нижче колін. Взагалі ж, чумарку виготовляли з різного сукна: тоншого чи грубого, в залежності від пори року. Крій чумарки нагадував крій жіночої юпки з рукавами. Чумарка прилягала до стану і знизу поширювалася зборами, найчастіше ззаду та з боків. Спереду чумарка защіпалась на гачки (гаплики), від середини шиї до стану. Такий же крій як у чемерки був і в жупана. Відрізнявся такий одяг тільки багатшим декором. Він був дорогим, тому носили його тільки заможні селяни.

 

Чоловік з Волині, перша половина ХХ ст

 

Ще один тип верхнього одягу – капота. Капота відрізняється від жупана тим, що вона довша, вільніша, не була приталеною, на спинці були три, а то й більше фалдів-складок. У капоті пола заходила далеко одна за одну і застібалася на шовкові ґудзики. Капота мала комір-стійку, але спереду його відгинали.

Поширеними також були й кожухи. Характер орнаментування чоловічих кожухів був стриманішим, ніж у жіночих. Найчастіше основною оздобою була «опушка»: вузькі смуги смушку по краях рукавів та верхньої поли. Подекуди додавались внутрішні або накладні кишені, ґудзики переважно були дерев’яні або обтягнуті шкірою. Багатші селяни накривали кожух фабричним сукном і називали його – бекеша. Це було святкове вбрання.

До короткополого чоловічого вбрання належать куртки – куцак, куцман, курта, кусая. Нижня частина такого верхнього одягу сягала стегон. В кінці ХІХ століття також з’являються і лейбики – куртки на ваті та куртки-спенцери з бавовняної тканини.

Головні убори

Традиційні головні убори чоловіків ХІХ – початку ХХ століття були різноманітними і відрізнялись за формою: конічні, зрізано-конічні, напівсферичні, циліндричні, «рогаті»; за матеріалом – сукняні, солом’яні, хутряні, повстяні; за способом виготовлення – плетені, в’язані, зшиті, валяні, домашнього та ремісничого виготовлення; за сезонністю – літні та зимові; за функціональним призначенням – буденні, святкові, обрядові. Чоловічі головні убори підкреслювали станову приналежність у суспільстві, а також виступали віковою ознакою.

У ХІХ – на початку ХХ століття основними функціями чоловічого головного убору була практична і захисна. Для захисту від вологи, спеки, холоду підбирали при виготовленні відповідні матеріали – сукно, овече, хутро, хутра диких тварин. Шапки виготовляли в домашніх умовах, а також замовляли у сільських шевці або шапкарів-шаповалів (ті виготовляли шапки переважно із хутра чи сукна).

 

 Південна Волинь.1934 рік

 

На Волині головні убори робили переважно із сукна та овечої шкіри (овчини). Суконні шапки називали так – магерка, ярмолка, ярмулка, шоломок, рогатівка. Вони мали форму невисокого циліндра, з фігурним манжетом, оздоблені вовняним шнуром, найчастіше синім, червоним, зеленим. У Володимир-Волинському повіті аналогічні шапки називали – рогулька, рогатка. Висота цих шапок була приблизно 11-13 см.

Теплі шапки мали форму невисокого смушевого, каракулевого циліндра і мали суконний синій або оксамитовий чорний верх. Побутували зимові шапки як із сірих, так і з чорних мерлушок, тобто молодих ягнят. Вони були з «плисовим верхом, так званим – почаєвським». Висота таких шапок – 21-22 см.

Також на Волині носили чорні баранячі шапки з суконним дном. У горішній частині ця шапка мала з боку невеличкий розріз, з якого визирала кольорова, переважно, червона стрічка. Форма цієї шапки - циліндрична, але через розріз вона здавалася вгорі трохи ширшою, ніж унизу. Сукно для верхньої частини денця було синього або зеленого кольору. Крім того, були поширені повстяні шапки з чотирикутним верхом. А влітку носили різноманітні кашкети, фуражки з козирками, а також солом’яні брилі.

 

Використана література:

• Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології.
• Воропай О. Звичаї нашого народу. Том 2.
• Гатальська Н., Івашків Г. Поетика волинського вбрання. Науково-художня реконструкція.
• Стельмащук Г. Вбрання на Волині у ХІV-ХVІІІ століттях і побутування окремих його компонентів у селян до середини ХХ  ст.
• Стельмащук Г. Давнє вбрання на Волині.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.