Перші поїзди до Луцька почали прибувати пізно, наприкінці ХІХ ст., коли у світі мережа колій сягала мільйона кілометрів. У 1891 році з Ківерець, де проходила Києво-Брестська залізниця, до Яровиці добудували невеличкий «апендикс» завдовжки 12 кілометрів.

У Російській імперії, куди входила Волинь, залізниця могла запропонувати мандрівнику винятковий сервіс, але за великі гроші. Станції та вагони були поділені на класи. Пасажири першого та другого класів насолоджувалися вишуканими стравами і випивкою, якої часом бракувало навіть у міських буфетах чи ресторанах, мандрували вагонами з м’якими меблями та стінами, оббитими оксамитом. Третій або четвертий класи для бідніших пасажирів 120 років тому інтер’єром та вигодами мало чим відрізнялися від сучасного дизель-поїзду Ківерці-Сапіжанка, однак переповненість та цигарковий сморід робили поїздку у такому вагоні пекельним досвідом. Література тих часів рясніла історіями з третього класу – тут життя і взаємини поставали без прикрас. У 1896 р. російська залізниця перевезла 700 тисяч пасажирів першого класу і понад 42 мільйони третім!

Віднайдений нами план пасажирського будинку луцької залізничної станції 1894 року відкриває побут подорожніх та невідомі архітектурні деталі. Дерев’яна будівля хоч і типова та невеличка, але струнка та ошатна. Вікна та двері прикрашали різьблені карнизи, а під дахом були різьблені кронштейни. Архітектура невеликих вокзалів певних ділянок залізниці виконувалась в єдиному стилі. Пасажирські будівлі на проміжних станціях в Російській імперії будувалися як правило з дерева та в «російському» стилі. Дерев’яні вокзали фарбували жовтим, коричневим та зеленим кольорами. Станцію в Луцьку спроектував відомий архітектор Валер’ян Куликовський, автор проекту будівлі Управління Південно-Західної залізниці в Києві.

Тут і нижче – фасад, план і фрагменти дерев’яної пасажирської будівлі залізничної станції в Луцьку. Оригінал зберігається в РДІА. Автор проекту Валер’ян Куликовський

Пасажири потрапляли у будівлю станції у Луцьку через невеличкі сіни та довгий наскрізний коридор, який мав вихід на залізничну платформу. Цей простір на плані споруди позначено словом «Багаж». Пасажири першого і другого класів, зазвичай, здавали свої валізи та пакунки до багажного вагону, відтак їх збирали заздалегідь у приміщенні станції. Придбавши квиток і оплативши багаж (зазвичай по три копійки за предмет) пасажири вирушали у зал очікування. В Луцькому вокзалі, хоч яким він малим і демократичним не здавався, все ж містилась невеличка кімната для подорожніх першого класу. Зазвичай, у такому приміщенні можна було розраховувати на м’які меблі, а в загальному залі стояли лише дерев’яні лави зі спинками.

Квиток першого класу коштував втричі дорожче за білет на третій клас. Станція слугувала місцем зустрічі суспільних станів, які майже не перетиналися в щоденному житті, а також модерних змін: ти міг не бути аристократом, але заробивши грошей і чисто вбравшись, здобував право на  комфорт. Залізниця була барометром змін у суспільстві, тодішня шляхта часто скаржилися на простолюд, який пхався у ресторації першого класу, але на залізниці лише розводили руками.

На станції у Луцьку окремий простір відвели під дамську кімнату. Поруч із нею розміщався туалет. Для чоловіків туалет розташовувався на вулиці, хоча з першого класу до вбиральні теж можна було потрапити. До речі, ті жінки, які подорожували у вагонах третього класу, мали значно більше клопотів, ніж їхні багатші попутниці. Студентки неодноразово скаржились на домагання до них у вагонах третього класу, через що на початку навчального року для них мусили виділяли окремі місця, купе, вагони. Місць у третьому класі не позначали, розсаджував кондуктор.

Одна частина станції Луцька відводилась пасажирам, а інша слугувала для службових потреб. Тут були контора начальника станції, лампова та телеграф. У Російській імперії телеграфний зв’язок розвивався разом із будівництвом залізниці і спочатку використовувався для військових і державних потреб. Проте в часи будівництва станції в Луцьку телеграфи переважно обробляли приватні повідомлення десятками тисяч. Відправити десяток слів, як правило, коштувало 25 копійок.  

Лампова кімната призначалась для зберігання ламп, свічок та ліхтарів. Приміщення, перон та колії постійно потребували належного освітлення і світлової сигналізації – за відсутності електрики все працювало на керосині, відтак лампи доводилось постійно «заряджати». Каса на станції мала виходи до зали очікування і багажу. Поруч із нею стояв п’єц – касир точно не мерз. Окрема кахельна піч обігрівала дамську кімнату та зал очікування першого класу. Обігрів мали контора начальника станції та лампова кімната.

Традиція на залізниці – не мінялася понад півстоліття – оголошувати наближення чи відправку поїзда зовнішнім дзвоном. Два удари станційного сторожа у дзвін сповіщали про те, що поїзд уже під'їжджає до станції. Перед відправленням поїзда дзвін бив тричі, після цього головний кондуктор подавав свисток і вже останнім це робив машиніст свистком паровоза. На сполох били частими ударами тривалий час.

Обов'язковим атрибутом на станції була видача кип'ятку усім, хто цього потребував. Зважаючи на те, що в ламповій піч була кухонною, то можливо для пасажирів і персоналу воду гріли саме там

Оноре Домьє, Вагон третього класу, 1862 р. Зображення: Wikimedia Commons

Пасажири першого класу спочатку їхали сидячи у м'яких кріслах чи на диванах, пізніше з'явились крісла, які розсувалися у ліжка. В часи, коли залізниця прийшла до Луцька, вже подорожували у купе. В деяких вагонах в купе крім двох полиць (верхня слугувала бильцем для нижньої у складеному вигляді) могло стояти ще й крісло та столик з настольною лампою, можна було скористатися умивальником і туалетом, що відкривався на два купе. Проте для більшості звичною картиною були незручні лави у третьому класі.

Достеменно невідомо, що трапилось із першою дерев’яною спорудою луцької станції. Під час Першої світової війни Луцьк і залізнична станція стали місцем боїв, а навколишні споруди перетворилися на згарища. Можливо, будиночок згорів, адже на фотографіях 1918-1922-х рр. бачимо вже іншу дерев’яну споруду з великих брусів. Можливо, сучасний вигляд споруди – це модифікація та добудова у 20-х-30-х рр. ХХ століття будівлі зведеної у роки Першої світової війни. Залишається невідомим, звідки у споруди такі гарні різьблені ажурні колони в колишньому залі очікування. Судячи з фотографій будови часів Першої світової – цей елемент цілком міг дійти ще з тих часів.

Залізнична станція у роки Першої світової (1918р.?). Фото Віктора Літевчука. Будівля станції виконана з великих брусів

Станція в Луцьку на поштівці з фото зробленим до 1915 р. Синім кольоровано спеціальний ліхтар бендера. Він був приєднаний до механізму переведення стрілок і показував машиністу чи він поїде прямо, чи поверне на бічні колії. Лампа і дзеркала робили стрілку помітною здалеку навіть уночі. Якщо машиніст продовжував рух прямо – ліхтар повертався так, що стрілка ховалась.

Станція потрапила на фото у 1922 році під час візиту до Луцька польського лідера Юзефа Пілсудського – це та ж сама споруда воєнних років. У міжвоєнні роки Луцьк через Ківерці з’єднувався з головною магістраллю Варшава-Люблін-Ковель-Здолбунів. З Варшави до Луцька, у складі швидких нічних поїздів, курсували безпересадкові вагони. Наприкінці 20-х з Луцька залізницею стало можливим дістатися ще й до Львова.

Станція у 1922

 Станція в Луцьку на поштовій картці міжвоєнних часів. Станція нагадує типові міщанські та сільські волинські садиби зібрані докупи. Впадають у вічі великі вікна, декоративні кронштейни під дахом споруди та шпилі на торцях дахів

Після спорудження у радянський час нової залізничної станції в районі сучасного завокзального ринку, будівля почала використовуватися як ресторан, відомий лучанам під назвою «Світлофор».

У будівлі окрім красивих колон з ажурними елементами збереглась оригінальна плитка 20-х років ХХ ст. А також винесені назовні кронштейни під дахом, кріплення від ліхтарів. З радянських часів тут збереглось величезне скульптурне панно на тему історії Луцька.

Фото 1 з ?

Ініціативні лучани бачать споруду – Музеєм історії залізниці Волині. Тут прагнуть створити експозицію історичних артефактів: залізничних ліхтарів, інструментів та обладнання, плакатів та уніформ тощо, пропонують спорудити мініатюрну модель залізниці, інтерактивні забави для дітей, тренажер машиніста тощо. В будівлі може також розміститися тематичне кафе з відповідним умеблюванням і меню буфету часів спорудження станції, крамниця сувенірів та зал для лекцій та перегляду фільмів. Поруч на коліях можна було б встановити вагон з експозицією присвяченою депортації волинян у ХХ ст., а також дрезину для коротких поїздок відвідувачів.

Неподалік від станції – старовинні пакгаузи та платформи, які можна було б використовувати для проведення культурно-мистецьких заходів чи фестивалів. На торці споруди досі видно єдину збережену міжвоєнну вивіску в місті: «Kasa towarowa».

Окрім згаданих споруд, варто зазначити, що перед станцією збереглась під’їзна площа, вкрита кольоровою бруківкою ХІХ ст. та будинок 20-х рр. для проживання залізничників. Поруч, по вулиці Стрілецькій, розташовані казарми у цегляному стилі часів Російської імперії та історична церква – колишній гарнізонний храм.

Унікальність цього місця полягає у тому, що крім пасажирської будівлі зберігся цілий комплекс залізничної станції. Нині Укрзалізниця майже не використовує ці історичні споруди, а територія навколо має непривабливий вигляд: тут вживають наркотики та алкоголь.

Ремонт і музеєфікація станції допоможе відродити життя у забутому історичному куточку міста та стане родзинкою для приваблення туристів. Повернути цей простір у життя міста також допоможе регулярне проведення різноманітних заходів: як екскурсій, так і ярмарків. Тематичний суботній ринок потриманих речей – предметів антикваріату прекрасно впишеться у межі площі перед колишньою станцією та історичну атмосферу місця. Такі ринки проводять у сотнях міст Європи.

Але виникає питання, чи цей забутий куточок міста з унікальними пам’ятками розглядається як історичний ареал? Чи фігурує він у історико-архітектурному опорному плані міста?

Подяка Артуру Альошину та Олені Власовій за допомогу в отриманні оригінальних планів першого пасажирської будівлі залізничної станції у Луцьку.

Приєднуйтесь до ініціативи створення музею на сторінці у Facebook.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.