Минуле віддалене. Ледь вловиме. А ще менш – зрозуміле. Через що періодично, подібно згадуванню героя Умберто Еко – Сімоне Сімоніні, у нашому публічному просторі з’являються спроби переосмислення суперечливих епізодів пройдешнього. Одним із них, з огляду на територіальну близькість та історичну спільність, є момент польських повстань і зокрема того, яке відбулось у 1863–1864 рр. Тоді, окрім політичного виміру, як і у будь-якій іншій історичній події, ішлося про індивідуальні долі його учасників. Це належно відстежується на прикладі львів’янина, який мав наукові студії у Франції, а в період повстання очолив загін, який рухався у напрямку Волині, публіциста Лешека Вишневського (Leszek Wieśniewski).

“Довге” XIX століття

Важливим набутком модерної доби була революція. Як панацея. Інструмент змін. Призвідниця, або альтернатива реформ. Через неї Європою, починаючи з Французької революції (1789 р.), бродив привид радикальності.

Утім, тодішні газети зосереджувалися не лише на ній. Прагнучи, коли це було можливо, вертатися до витоків спокійної державної розбудови. Одним із яскравих підтверджень, що перелаштовувати державну машину на нові рейки можна, була травнева Конституція Речі Посполитої (1791 р.), про яку із розмахом на початку XIX ст. писала лейденська “Gazette”. Та бачилась, як поміркована, не різка ззовні, але значима з точки зору внутрішнього облаштування, трансформація, що мала слугувати у подальшому орієнтиром для інших країн. Автори публікації навіть розщедрились на метафору “подих ідеї/слова”, аби донести новацію до своїх читачів.

Попри такий ентузіазм, мирна реґуляція річпосполитського проєкту закінчилась невдачею. А з 1795 р. ці терени остаточно були розділені між трьома імперіями. Швидкі спроби реінкарнувати її у наполеонівських арміях були безуспішними, призвівши до поділу місцевої інтелігенції на прихильників і опонентів відкритого збройного опору. Фактором, який його визначав, була політика Російської імперії, якій дісталась більшість земель. За традицією вона була спрямована на поглинення народів, які її складали. Провокуючи тим самим непокору/самоусвідомлення, що вилилося у повстання проти царату у 1830–1831 рр. і 1863–1864 рр. Вони охопили ареал колишніх кордонів Речі Посполитої, а з ними і терени сучасної Волині.

 

Charles Vernier. Powstanie styczniowie, satyra polityczna, polona.pl

 

Походження і біографічні штрихи

Лешек Вишневський від народження був пов'язаний із повстаннями. Його життя розпочалося у момент, коли листопадовий виступ 1831 р. перебував у завершальній фазі. Дитинство уродженця шляхетської родини гербу Прус минуло у містечку Самбір, що на Львівщині. Його дорослі кроки складно відстежити, але з певністю можна твердити, що хлопець пішов стопами свого батька, який мав декілька виправ у складі полків Австрійської імперії. Найімовірніше, перший військовий досвід він отримав у розпал революційної “весни народів” в Угорщині. Та продовжила єднати його життя із протестними рухами. Тут наш герой, будучи імперським підданим, перейшов на бік повстанців, з огляду на близькість і підтримку ідей реформування імперії на засадах децентралізації.

Цей факт істотно вплинув на його подальше життя. Через участь у революції він був відсторонений від служби, що стало причиною переїзду до Парижу. У французькій столиці розпочалися його студії фортифікаційної справи. Пізніші відомості вказують на те, що у 1862 р. він повернувся до рідних земель, ставши редактором знаної львівської “Gazety Narodowej”. Філософію підходів і практичні рекомендації ведення якої можемо відчитувати зі збереженого листа Л. Вишневського.

‘Będąca nie celem Twojego życia’: секрети успішної газети

Згаданий лист охоплює чотири сторінки і написаний 9 жовтня 1862 р. Адресатом, до якого у тексті висловлено безліч претензій, був відомий польський журналіст, наступний редактор газети – Ян Добжанський, який поставав у ролі неофіта публіцистики і аморальної людини.

Але перед тим, як критикувати, Л. Вишневський подав своє бачення ролі газети, відповідно і місця редактора у публічному просторі. Неосвіченість, безпринциповість і заангажованість – чинники, які не лише здатні були зруйнувати роботу попередників, а й збити з пантелику значну частину цільової читацької авдиторії. Для того, аби таке не трапилося, слід з належною увагою висвітлювати події, те, що “nas boli”, відстежуючи при цьому те „czego nam potrzeba”, майстерно уникаючи пасажів із „wszechświata polityki”. Таку рецептуру треба було довершувати повсякденними історіями з життя, а також, короткими історичними екскурсами.

Успіх газети залежав не лише від інтелектуальної спромоги редактора, а й від його поведінки, моральних орієнтирів. На щастя для автора листа, ці речі не були притаманні Я. Добжанському, який „włoczyl się po szynkowniach i kawiarniach”. Окрім того, його колезі був властивий інший непростимий гріх – „chwilowy tryumf własnych opinii”, який не сприяв популярності газети. Примітивні підходи нового редактора, на думку адресанта, були також видні на прикладі однобічного осуду минулого ладу і вихвалянь теперішності.

Критичні ремарки Л. Вишневського не завадили Я. Добжанському провести на керівних ролях газети ще двадцять років. Тоді як автор листа, із зміною політичної ситуації, полишив кабінетність і журналістику на користь участі в повстанні.

Лешек Вишневський і повстання

Згідно із адміністративним розмежуванням, на усіх теренах колишньої Речі Посполитої, ще до початку повстання, утворювались координаційні центри, які мали готувати і організовувати рух.  Відповідальним за розгортання повстання на Волині був призначений офіцер Едмунд Ружицький (Różycki). За його планами, війська мали рухатися із Житомирщини, поступово відкидаючи імперські частини. Утім, події перших місяців показали малоуспішність цієї стратегії.

 

Едмунд Ружицький, фото з Вікіпедії

Група в`язнів із загону Ружицького, Sokołowski A. Powstania styczniowie 1863-1864, s. 264

Січневе повстання. Битва під Ковелем

 

У біографії Л. Вишневського повстання було закарбоване потрійним сюжетом. У тому ж 1863 р. він із іншими добровольцями організував військове формування, яке перетнувши кордон Австрійської імперії, дісталось Волині. Тут-же, поблизу містечка Свинюхи (сьогодні с. Очеретне Тернопільської області) вони вперше вступили у бій, який був короткотривалим і закінчився невдачею.

Поразка змусила переглянути плани. Л. Вишневський залишив Волинь і приєднався до частин Яна Плахти, які локалізувалися у Люблінському воєводстві. З ними він взяв участь у битві під с. Тучапи, після поразки у якій знову повернувся на Волинь. Наприкінці липня ексредактор львівської газети прийняв участь в третьому своєму бої, який відбувся поблизу с. Коритниця (суч. Володимир-Волинський р-н.). Під час кампанії його було поранено і дещо згодом перевезено до Володимира-Волинського, де 27 листопада 1863 р., за рішенням місцевого військового суду, страчено. Поховання відбулося у Львові на Личаківському кладовищі.

 

Могила Л. Вишневського

 

Життєвий шлях Лешека Вишневського з’єднав низку локусів, охопивши у тому числі Волинь. Дії і спосіб мислення, очевидно, вказували на його патріотичну – польську позицію. Але такі його цінності не вимагають тепер ізолювати ці фрагменти із спільної історії, радше, примушуючи звертатися до вдалої математичної метафори сучасного французького історика Даніеля Бовуа – трикутник, де українськість, російськість і польськість переплелись в єдине у тривалому XIX ст.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.