Атомну електростанцію спочатку планували побудувати… біля озера Світязь або біля Ковеля на річці Турія. Луцьке керівництво виступило проти будівництва. Тому АЕС з'явилася на рівненщині… Про це та інше у спогадах архітектора Святослава Сухоставця.

Волинська «обласна архітектура» та її керівник Олександр Руденко (1960 – 1974 роки)

«З Олександром Дмитровичем Руденком я почав працювати у обласному відділі архітектури з грудня 1969 року. (Олександр Руденко (1920 – 1984) був начальником Волинського обласного відділу у справах будівництва та архітектури у 1960 – 1974 роках, - С.Є.).  Його заступниками були Євген Попко, Іван Полонський, Олександр Шевчук, Акім Сеник та Микола Перепеча.

Начальником технічного бюро, де я працював, був Олександр Ярчук. Штат цього бюро міг змінюватися в залежності від обсягів робіт. Руденко навчив мене, не порушуючи законодавства збирати тимчасові творчі колективи з фахівців різних галузей. Бюро займалося дрібними проектами: виїздними знаками в області та місті, пам'ятниками воїнам-односельцям, проектами благоустрою, цвинтарями, пам'ятниками історії і культури, плануванням кварталів сіл та селищ тощо.

За Руденка життя було не нудне. Керівники проектних організацій дуже рідко бували в обласній архітектурі. Планова економіка – сиди собі у кабінеті, став печатки та підписуй готові проекти. Архітектор, який намагався обійти цю рутину, приходив до Руденка. Олександр Дмитрович підказував вихід для творчої людини. Бюро готувало будівельні паспорти на усі великі об'єкти міста Луцька. Наприклад, матеріали на будівельний паспорт ДПЗ-28 ми збирали 4 роки. Практично наші документи виграли конкурс ще з двома містами: Курськом та Кам'янцем-Подільським. Вирішили будувати завод на місці Гнідавської дослідної станції сільського господарства. Олександр Руденко вибрав місце під нову дослідну станцію у Рокинях та привіз проект нового наукового корпусу.

 

 

Коли я працював в обласній архітектурі, нам довелося обирати місце для атомної електростанції: перше місце біля озера Світязь, потім біля Ковеля на річці Турія. Незабаром цю працю забрали рівненчани і поставили її на річці Стир на карстовій породі. За це їм дали інститут водного господарства – луцьке керівництво відмовилось від нього. Обрали місце для цивільного аеродрому з аеропортом. Рівненчани дали 50 гектарів поля, ми віддали 50 гектарів лісу».

Працюючи з Олександром Руденком не знав, що будемо робити щодня. Робота захоплювала попри мізерну зарплатню 62 карбованці 60 копійок. Було дуже цікаво : працювали інколи по суботах і неділях. Руденко робив прив'язки до пам'ятників у Колках, Маневичах, проекти «Крайня Хата» і ресторан «Зелений Гай», зупинки автобусів на оновлених трасах, планування кварталу у селі Комсомолець, квартал у Турійську. Він був хорошим архітектором, адміністратором та організатором. В Олександра Руденка залишилося безліч матеріалів: акварелі, спогади тощо. Можливо, його донька Галина зберігає ці архіви».

Спогади про Віталія Троцюка, Ярослава Миця та Івана Демиденка

Віталій Кирилович Троцюк був головним архітектором Луцька у 1972-1977 показ, згодом – головним архітектором «Діпроспецавтотрансу».

Як стверджує луцький архітектор Олександр Балан  на початку 1980-х років  «Віталій Кирилович запропонував на тому місці, де зараз міст ( що з'єднує проспекти Перемоги та Соборності, - С.Є), облаштувати повноцінну транспортну розв’язку. Він розробив її грамотно, і вона б працювала так, що в цій зоні взагалі не потрібен був би світлофор. У вздовж залізничної колії мала бути ще одна дорога. Запропонований був цілий транспортний вузол з розрахунку майбутніх змін у міській забудові. Крім того, Троцюк прив’язав автовокзал навпроти залізничного вокзалу, з’єднавши їх надземним переходом. А під проспектом Соборності, під насипом, в районі сьогоднішнього Там-Таму, запропонував покласти 3-метрову в діаметрі бетонну трубу і, «затампувати» її з двох боків бетоном, щоб потім, після забудови території, відкрити і створити підземний перехід». Проте, керівництво Луцька не дало реалізувати цей проект. За підземний перехід нібито «в нікуди» архітектора Троцюка тодішній  голова виконавчого комітету Луцької міської ради  Костянтин Литвиненко назвав «ідіотом». Хоча, історія довела, що правий був якраз Віталій Кирилович.

 

 

Ось що згадує Святослав Сухоставець про Віталія Троцюка.

«Одна з робіт Віталія Троцюка – в'їзна стела з планом Луцька з боку Рівного. В'їзний знак у Рожищах, попередній план розвитку кварталу цукрового заводу на Гнідаві – це теж його роботи. Про роботи Троцюка в «Діпроспецавтотрансі» могли б розповісти архітекторка Л.Лотоцька та її колежанка Ж.Мазилюк, що працювали під його керівництвом. У Віталія Троцюка були художні роботи, він мені їх показував вдома…».

Згадує Сухоставець й головного архітектора Луцька у 1961-1968-х роках Ярослава Юрійовича Миця (1935 – 1978).

«Ярослав розповідав мені про свої плани по генеральному плану Луцька. Він казав, що за Польщі вже збирали матеріали по Старому Місту. Ці матеріали можуть бути у Миколи Перепечі – колишнього начальника відділу охорони пам'яток архітектури обласного відділу архітектури. Треба звернутися до архітектора Євгена Ходаковського. Він може допомогти знайти архіви Перепечі.

Одного разу головний інженер обласної архітектури  Іван Маркович Полонський зібрався нам розповісти про нові норми в будівництві. Тоді були присутні також Олександр Ярчук, Іван Стельмах, Олександр Сергеєв, Галина Руденко та інші. Зайшов Ярослав Миць, вислухав те, що нам розповідав Полонський. Дав своє резюме: все, що ми проектуємо має двійне призначення – готуємося до війни. Ярослав казав, що естетикою та екстер'єрами там і не пахне. Іван Полонський розповів також й про матеріали поїздки радянських архітекторів до США. Нас здивувала норма  загальної площі на одну людину у США – 42 квадратних метри. А у нас лише 9 квадратних метри. Миць тоді сказав, що на цвинтарі і в них, і в нас однакова норма».

 

 

Начальник Волинського обласного відділу у справах будівництва та архітектури у 1951 – 1960 роках Іван Федорович Демиденко (1919 -1991) на початку 1950-х років приймав участь у розробці першого генерального плану Луцька. Він призначав головних архітекторів міст Волинської області, затверджував архітекторів районів. 1952 року Іван Демиденко призначив головним архітектором Луцька видатного зодчого Юрія ( Георгія) Бородіна (1911 – 1977), за проектом якого у 1954 – 1958 роках було створено адміністративну будівлю Волинського обкому КПРС.

Святослав Сухоставець про Демиденка : «З Іваном Демиденком я робив проекти і їздив у село Романів : пам'ятник воїнам-односельцям, проект контори колгоспу. Демиденко вів авторський нагляд. Потім вибирали разом місце для пам'ятника у Липинах. Їздили по рівненській трасі вибирати місця зон відпочинку ( він зробив дві унікальних картинки-ескізи, одна з яких була впроваджена у життя.

Він жив як творча людина. У нього була бригада майстрів, яка могла виконати усю будівельно-монтажну роботу. Також Іван Демиденко співпрацював з Львівським художнім комбінатом, і часто їздив до Львова. Той комбінат виконував скульптури пам'ятників».

 

 

«Багато архітекторів зайнялися тим, що ближче до серця»

 Після свого звільнення з посади головного архітектора проектів луцького Діпроміста у січні 1982 року Василь Кузьмич Маловиця (1930 – 2014) зайнявся своєю улюбленою справою – живописом.

Святослав Сухоставець згадує : «На одній виставці акварелів Василя Маловиці я був. Коли я працював директором Художнього фонду України у Луцьку,  хотів зробити архів творів художників та архітекторів Волині. Але, мені сказали, що картини і твори збирає Художня галерея у Луцькому замку. Цікаво узнати, яка їх доля. Багато архітекторів залишили свою спеціальність та зайнялися тим, що ближче до серця. Євген Ходаковський та Лев Санжаров стали дізайнерами-інтер'єрщиками, Микола Головань – скульптором, М.Булига почав робити задимлену кераміку – це все у радянські часи».

 

Хочу подякувати Галині Олександрівні Руденко за надані світлини.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.