Автор проектів Варшавського ринку, спорткомплексу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичної підготовки та інших будівель Святослав Сухоставець  ділиться спогадами про інших архітекторів, які жили і творили в Луцьку у післявоєнна десятиліття.

Святослав Васильович Сухоставець народився 16 січня 1947 року у місті Овручі Житомирської області. Протягом 1969-1974 років працював техніком у Волинському обласному відділі по справах будівництва та архітектури, далі — у проектних організаціях Луцька. 1979 року закінчив Київський інженерно-будівельний інститут.

Святослав Сухоставець згадує : «Я працював техніком у технічному бюро при головному архітекторі області. Цю посаду тоді займав Олександр Дмитрович Руденко. Весь час до нас приходили архітектори з різних проектних організацій Луцька. При плановій економіці вони не мали права виконувати позапланові об'єкти. Технічне бюро мало право проектувати усе за погодженням головного архітектора. Під його керівництвом була державна наглядова служба за будівництвом та здачею об'єктів в експлуатацію і перевірки проектної документації. На наше бюро приходилась заключна частина проектів: топогеодезична зйомка, ескізні проекти, деякі робочі креслення, кошторисна документація, комплектування проекту тощо. Авторами проектів були такі відомі в Луцьку люди: Ростислав Метельницький, Євген Ходаковський, Василь Маловиця, Іван Демиденко, Ярослав Миц, Юрій Бородін та інші. Начальником бюро був Олександр Ярчук. В той час почалася розбудова Луцька та його околиць. Мені прийшлося збирати інформацію на підшипниковий завод N 28, на завод штучних шкір, меланжеву фабрику, картонно-рубероїдний завод, проектували дорогу до птахофабрики у Володимирі-Волинському, аеродром у селі Крупі, зону відпочинку на Світязі в урочищі Граддя, яку я у великій суматосі і поспіхах написав Гряда».

ІВАН ФЕДОРОВИЧ ДЕМИДЕНКО (1919-1991), луцький архітектор, начальник Волинського обласного відділу по справах будівництва та архітектури у 1951 – 1960 роках.

 

Іван Демиденко

 

Цікавий факт з життя Івана Демиденка. Сучасний проспект Волі у середині 1950-х років ( до 1957 року - вулиця 17 Вересня) формував начальник відділу Іван Демиденко. За словами його зятя, архітектора Олександра Сергеєва, Іван Федорович отримав догану від першого секретаря обкому КПРС за те, що занадто далеко розташував від дороги будинок профспілок, що тепер знаходиться за адресою проспект Волі, 6. Таким чином, ця вулиця почала будуватися саме як проспект з широкою проїзджою частиною, а не як звичайна вулиця. Своє рішення Демиденко пояснив так: це моє бачення як архітектора.

«Іван Демиденко прийшов до нас в обласний відділ в справах будівництва та архітектури до Олександра Руденка. Що саме дивне, Демиденко не ображався на Руденка, хоча той зайняв його місце (Руденко був начальником відділу після Демиденка, у 1961-1974 роках, - С.Є.). Олександр Дмитрович Руденко дав йому кілька об'єктів, і він почав працювати з Львівською художньою фабрикою. Тоді в моді були у кожному селі і селищі створювати пам'ятники воїнам-односельцям, що загинули під час Великої Вітчизняної війни. Ми з Іваном Демиденком виконали пам'ятник у селі Романів, а також проект сільської ради. Кожний об'єкт він буквально вилизував. Днював і ночував на своєму об'єкті. Майстрів нормальних треба було пошукати і він вів авторський нагляд дуже уважно. За його програмою почали робити автобусні зупинки на основних шляхах. Зони відпочинку на основних дорогах Луцьк – Львів, Луцьк – Ковель, Луцьк – Рівне, Луцьк – Володимир- Волинський. Останній раз ми з ним зустрілися у мене в бюро по вулиці Теремнівській, обговорили наші творчі плани, згадали старих знайомих. Через місяць його не стало…»

 

ВАСИЛЬ КУЗЬМИЧ МАЛОВИЦЯ (1930 – 2014), луцький архітектор. Автор багатьох проектів у Луцьку та Волині.

 

Василь Маловиця

«Я познайомився з Василем Маловицею, коли він приніс генплан 33-го кварталу в обласну архітектуру (Волинський обласний відділ по справах будівництва та архітектури – С.Є.) для захисту та лекції. Кількість мешканців розраховувалася за європейськими нормами та дорівнювала 17,5 тисяч людей. Головний архітектор області Олександр Дмитрович Руденко покликав нас (тобто творчий колектив вищезазначеного відділу, - С.Є.), і за пропозицією автора проекту проектно-технічне бюро обласної архітектури повинне було підібрати типові проекти магазинів, малих архітектурних форм, містків через річку. Обласна архітектура мала велику технічну бібліотеку з усіма новими каталогами проектів. Доповнений проект був поданий до обкому партії. На перегляді були присутні лише партійні. Після партійного обговорення Руденко казав Маловиці,щоб він не засмучувався, все пішло за планом. Партія та чиновники повикидали усе, що ми доповнили, і залишився тільки проект Маловиці, як казали, в цілях економії. Пізніше Василь Маловиця доповнив магазинчики у трьох променевих вставках ( його авторський винахід). Потім вже у процесі будівництва без усілякої згоди з автором проекту кварталу понапихували усяку всячину. Останній раз ми з Маловицею зустрілися, коли я проектував разом з архітектором Павлом Шостакевичем магазин «Меблі» по вулиці Карла Маркса (тепер проспект Відродження). Усі його зауваження було втілено у проекті. У всякому випадку, запроектовані ним вулиці Ветеранів, Молоді, Возз'єднання та інші з дня побудови функціонують добре – усе передбачено на перспективу».

РОСТИСЛАВ ГЕОРГІЙОВИЧ МЕТЕЛЬНИЦЬКИЙ (1929-2007), луцький архітектор, автор проектів у Луцьку та Волинській області. Працював у Волинській філії проектного інституту «Діпромісто» (Луцьк , з перервою): керівник майстерні та головний архітектор (1961—1965), директор (1965—1971), головний архітектор (1971—1995).

 

Ростислав Метельницький

 

«Мене пов'язують з Ростиславом Метельницьким консультації при проектуванні мною реконструкції у музеї Лесі Українки у селі Колодяжному. Головним будинком меморіального музею у Колодяжному став проект архітектора А.Ващука. Я прийшов до Ростислава Метельницького і показав усі матеріали, що мені надали у музеї. Ми прийшли до висновку, що усі дерев'яні будинки Лесі Українки і Олени Пчілки були виконані якимись бездарами, що навіть не читали листів і описів родичів і самої Лесі. По ним можна було б реально у масштабі виконати проекти і в матеріалі і по фотографіям у масштабі виконати реконструкцію будинків. Також Ростислав консультував мене по генплану міста Турійська щодо реконструкції консервного заводу, а також магазину «Спорттовари» по проспекту Волі у Луцьку. Він був чудовий графік та архітектор».

ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ МИЦЬ (1935 - 1978), луцький архітектор. Народився у Луцьку. Закінчив архітектурне відділення Львівського політехнічного інституту. Головний архітектор Луцька у 1960-х роках. Відомі його проекти: добудова школи №1 та Братської церкви.

 

 Ярослав Миць

 

«Коли Ярослав Юрійович Миць був головним архітектором Луцька, дуже часто заходив до нас додому... Я думаю, що його тихенько прибрав КДБ. Він був у нас три рази , згадували з мамою спільних знайомих, розмовляли польською, українською, німецькою мовами, співали пісні. Пам'ятаю, я вперше почув «Ще не вмерла України», « Жінка моя ляшечка» та інші. Ярослав Юрійович розповідав, як молодий підрозділ УПА давав клятву народу України у церкві на вулиці Володимирській. Це на нього сильно вплинуло. Пам'ятаю, що приїжджала до нас делегація з Донецька, чомусь усі російськомовні, а Ярослав розмовляв тільки українською. Молода архітекторка спитала мене: «Що він, націоналіст?» Я був у шоці від її питання. Я розумів, що КДБ пасе усю інтелігенцію міста: художників, артистів, письменників, поетів, архітекторів. Видно Ярослав передбачав свою смерть, про що, при нашій зустрічі і запитанні, чому він до нас не ходить у гості, він відповів, що місцеві партійці кожний тиждень виривають його на килимок. При ньому перебудували дитячу спортивну школу з дерев'яного бараку в сучасну супер-споруду. Він був самий талановитий архітектор з передмістя Луцька. Ярослав і моя мама при розмові підтвердили, що під час відходу Червоної Армії з Луцька з підвальних вікон будинків ( тепер обласна прокуратура та будинок міліції) текла кров розстріляних людей. Камери були забиті людьми. Нікого не відпустили. НКВС при « перших советах» знаходилось у цій підкові навколо Троїцького собору. Так, що у підвалах цього будинку багато цікавого. У радянські часи усі підвали замурували. Залишився вільний доступ тільки до витверезника ( згодом там знаходився пивний бар). Ярослав багато розповідав про Старий Луцьк».

ЛЕВ ПОЛІКАРПОВИЧ САНЖАРОВ (1938 - 1981 ), луцький архітектор,начальник Волинського обласного відділу по справах будівництва та архітектури у 1974-1979 роках.

 

Лев Санжаров

 

Відомо, що завдяки принциповій позиції Лева Санжарова збереглося приміщення колишньої луцької синагоги, яку партійне керівництво міста планувало підірвати. Також Лев Полікарпович виступив категорично проти розміщення у районі 28 ДПЗ виправної колонії посиленого режиму. Його незалежність та вміння відстоювати власну думку коштували Санжарову посади. Йому довелося написати заяву про звільнення за власним бажанням. Численні хвилювання та стреси підірвализдоров'я Лева Полікарповича. Він пішов з життя у 43 роки, зовсім молодим…

Санжаров залишився у історії Луцька як ініціатор створення історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Леву Полікарповичу Санжарову присвячено статтю Володимира Приходька «Безстрашний архітектор» у «Волинській газеті» від 5 квітня 2018 року.

«З Левом Санжаровим я познайомився 1971 року. Він тоді розробляв проект « Старе місто». Після критики ним будівництва лазні та автостанції ( магазин господарських товарів) на тодішній вулиці Пугачова ( тепер Данила Галицького) його дуже невзлюбило місцеве начальство, яке діяло за принципом « розвалити та доложити». Пам'ятаю, що Санжаров заходив в обласну архітектуру у відділ пам'ятників архітектури до Перепечі ( керівник відділу - С.Є.), і лаявся, що партійні органи скоротили список пам'ятників архітектури. Після цього Саша Ярчук, Іван Стельмах, Лев Плотніков, Саша Сергеєв та я робили фото, описи пам'яток архітектури Волині, паспорти архітектурних пам'яток, топографічні зйомки і зони їх захисту.Я перекладав з польської деякі матеріали по Олиці для Перепечі . Згодом Санжарова відрядили у Монголії головним шеф-архітектором Улан-Батора. 1974 року він повернувся до Луцька та став головним архітектором області. Обласне начальство дуже його третирувало за принциповість. Пізніше, після того, як його «з'їли», він працював у ремонтно-виробничому комбінат і управління культури у Анатолія Санілевича, проектував інтер'єри клубів, кінотеатрів, готелів, наприклад, інтер'єр кінотеатру «Промінь». При усіх деяких поганих рисах Санжарова, йому тільки за проект «Старий Луцьк» треба пам'ятник ставити. З його об'єктів, які я знаю: його авторська розробка – добудова Луцького будинку культури ( зараз там банк, фірма працевлаштування і актовий зал), прив'язка типових проектів нової автостанції за залізничним вокзалом, кінотеатру«Комсомолець». Деякі матеріали він зберігав в своїй майстерні…»

 

Хочу щиро подякувати Олександру Володимировичу Сергеєву та Мар'яні Ярославівні Миць за надані світлини.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.