Від 1912 року і аж до закінчення епохи давнього Луцька найпопулярніший міський кондитер Цезаре Розаліні балував лучан дуже смачними, свіжими та розмаїтими виробами своєї цукерні.

Та цукерень в Луцьку було немало. Що далі, то більше конкуренції. Раптом з’явився новий заклад – Мокка. Велика елітна кав’ярня з новим стилем керівництва, як у популярних європейських кав’ярнях змогла підважити авторитет самого Розаліні.

 

Луцька Мокка запрошує на шалений дансинг! Тільки в нашій європейській великоміській локалі! Колаж Олександра Котиса

 

У 1927 році в Луцьку відкрилася філія Центральної каси рільничих спілок, яка працювала на Волинське та Поліське воєводства. Це кредитна організація для допомоги у розвитку сільського господарства. Спочатку вона розташовувалася на вулиці Ягеллонській, відтак опинилася на вулиці 3 травня. Тепер це Кривий Вал.

Протягом усього міжвоєнного часу в Луцьку будувалися добротні і представницькі будівлі різних установ та організацій, спочатку державних. Варто згадати споруди Банку Польського (тепер нацбанк на вулиці Градний узвіз), Рільничого банку (в радянський час відомий як Будинок офіцерів), Окружного земельного управління (тепер Волинський краєзнавчий музей), Дирекції лісів (тепер будинок на вулиці Прогресу) та інші.

А починаючи з кінця 1920-х архітектори стали проектувати будинки у новій модній стилістиці функціоналізму. Широке явище мистецтва модернізму активно увійшло в життя. Дизайн друкованих видань, оформлення вітрин та інтер’рів, виробництво меблів, архітектура. Змінилися і самі підходи. Все мало робитися швидко і з використанням мінімально доцільних ресурсів. У будівництві це виразилося в появі дуже великої кількості стильних будинків, у благоустрої. Житлові котеджі, офіси установ, кінотеатри, магазини, банки стали суцільно модерністські. Все найкраще і найсучасніше у тридцятих – виключно модерністське.

В другій половині тридцятих назріла необхідність збудувати нове приміщення Каси рільничих спілок у Луцьку. Ділянку відвели на вулиці 3 травня неподалік центральної пожвавленої Ягеллонської – головної міської артерії Луцька. І хоча в місті працювали архітектори дуже високого класу, як Францішек Кокеш, Сергій Тимошенко, Казимир Школьницький та інші – замовлення отримав варшавський архітектор Вітольд Марчінковський.

Робота над проектом, мабуть, почалася ще в 1936 році, бо в лютому наступного року проект нової будівлі був готовий. Його затвердив будівельний відділ адміністрації Волинського воєводства у березні 1937. Варшавський архітектор створив дуже сучасну на той момент споруду. Цікаво, що працюючи в модерністській естетиці, він застосував принцип класицизму – симетрію. І головний фасад запроектував з головною центральною віссю. В той же час він згрупував вікна у візуальні стрічки (заповідь французького корифея Ле Корбюзьє з його 5 правилами проектування споруд), центральну вісь виділив у вертикальне витягнуте вікно під’їзду, зверху помістив флагшток. Площини стін декорував прямокутниками, створеними лише з промальованих на фасаді ліній (тобто це не блоки і не плити), на першому поверсі зробив великі вітрини і виділив там несучі елементи темним кольором. На задньому фасаді – великий півциліндровий еркер на всю висоту споруди.

Історики архітектури віднесли цю будівлю до ситуативного в міжвоєнній Речі Посполитій «стилю 1937». Ця споруда стала однією з кращих у місті на той час і може вважатися справді символом усього луцького модернізму 1930-х. Сучасні українські та польські дослідники, як вивчають архітектуру того періоду, ніколи не минають її увагою.

Архітектор запланував, що на першому поверсі нової споруди буде розміщуватися цукерня. Скоріше всього, він уже знав, що є ініціатива влаштування такої, і запроектував її невипадково. Вибрав для неї найпривабливіше місце першого поверху. Цукерня, за задумом архітектора Вітольда Марчінковського, займала центральну частину поверху з широким залом, який із півдня завершувався вигнутим еркером. Звідси був вихід на літній майданчик у вигляді чвертькруга. Кухня розташовувалася у підвалі. До закладу з вулиці ведуть кругові двері, які обертаються навколо своєї осі. Вперше такі встановили в одному з ресторанів на Манхеттені у 1899. Такі зручності мали свідчити про вишуканість нового солодкого закладу Луцька.

 

На плані споруди автор зробив помітку: cukiernia

 

Як і більшість будов у той час, нову споруду Центральної каси рільничих спілок збудували дуже швидко. Урочисте відкриття Мокки відбулося 8 березня 1938 року.

Зрозуміло, що новий заклад передбачав не тільки стильне архітектурне і дизайнерське оформлення, а й новий спосіб роботи, який якісно відрізняв її від інших цукерень міста.

 

«Відкриваємо кав’ярню у великоміському стилі. Приміщення облаштоване по-європейському під керівництвом фахівців із кав’ярні польських судноплавців у Ґдині»,

 – розхвалювалися власники.

 

Заклад став спеціалізуватися на відмінній каві та віденських сніданках. Тут можна було також легко перекусити і насолодитися щоденними свіжими тістечками власного виробництва та з цукерні Залевського у Львові. Ця цукерня була дуже популярною не лише у Львові, а й усій країні. Вироби її можна було придбати також у Відні та Парижі, а відтепер у кав’ярні Мокка в Луцьку.

Кожної суботи та неділі у цукерні з 18 до 23 год дансинги. А щонеділі з 11 до 13 – музичні концерти. На цих заходах музику забезпечував військовий оркестр. Для танців у новій цукерні місця також було предостатньо. Тут навіть був свій гардероб. У кав’ярні завжди був великий вибір газет, краєзнавчих часописів та закордонної преси.

Збереглася поштова листівка, зроблена невдовзі після відкриття. Якщо уважно придивитися на вивіски, можна прочитати kawiarnia (mo)kka cukiernia.

 

Вхід до цукерні Мокка

 

Фрагмент вулиці у той час. З поштівки із колекції Віктора Літевчука

 

Цукерня неабияк зацікавила публіку. Відгук про новий заклад дуже швидко з’явився у тижневику Wołyń.

 

«Останніми часом на Волині відкрили свої двері нові заклади, започатковані солідними торговцями, які прибувають до нас із Західної Польщі. Пов’язують їх спільні засади християнської етики і прагнення застосовувати культурні купецькі методи, принесені з заходу. У контексті цього варто згадати про появу в Луцьку нового закладу, брак якого давно відчувався. Це нова цукерня і кав’ярня Мокка. Вона справляє враження великоміського закладу цього типу. Завдяки щасливому поєднанню архітектурно згармонізованого інтер’єру, симпатичних меблів, якісних солодких виробів та невисоких цін Мокку очікує безсумнівний успіх».

 

Як це часто бувало в Розаліні, у цукерні Мокка влаштовувалися і благодійні заходи. Наприклад, невдовзі після відкриття жіноча організація ZPOK організувала «Перший весняний дансинг», гроші з якого переправила на дитячий табір для найбідніших дітей Луцька.

Цукерня з дансингом ресторанного типу Мокка також стала одним із культурних осередків Луцька. Коли у Товаристві преси Волині захотіли проводити гумористично-сатиричні концерти, щоб пожвавити зимовий Луцьк, то обрали для цього саме Мокку. У жовтні 1938 року відбулося перше таке шоу. Участь у ньому взяли місцеві журналісти зі своїми невеличкими виступами на гострі місцеві теми. Говорили і про парламентські вибори, висміювали кандидатів. Сатиричні імпрези відбувалися щонеділі з 15 до 17 год. Сьогодні це здається очевидним і звичним, але Мокка була зручна для таких заходів ще й тому, що була обладнана аудіосистемою, і сатирики спілкувалися з публікою через мікрофон.

 

Реклама кав'ярні у тижневику Kurier Wołyński

 

Із невідомих причин цукерня раптом змінила власника і назву. Від 5 листопада 1938 року це вже Patria Людвіка Урбановича. Започаткований стиль зберігся, а сам заклад навіть покращав. Дансинги стали частішими, ціни не зросли, а власник купив особливий кавовий апарат, який був тоді єдиний на Волині. Крім того, невдовзі у Патрії став працювати новий шеф-кухар, багаторічний працівник украй популярних варшавських цукерень Lardelli та Semadeni. Обидві були започатковані вихідцями з італійських теренів, мабуть, як і в випадку Розаліні.

Як би не хотілося, все ж порівняти Мокку-Патрію і Розаліні важко. Кондитер Цезаре працював у місті довго і набув популярне ім’я. Він не відставав від ритму часу, також влаштовував дансинги, радіоконцерти, був активним благодійником. Та Мокка була зовсім новим закладом. Перша за все через своє сучасне архітектурне оздоблення, великий розмір, новий тип керівництва, певну атмосферу елітарності, але і доступності, яку навколо неї створювали.

 

Реклама кав'ярні Patria з тижневика Wołyń

 

На жаль, їй було відміряно працювати дуже короткий час, бо почалася війна. Старожили розповідають, що в одному з будинків напроти на цій вулиці аж до сімдесятих років радянського часу працював якийсь кондитерський цех зі ще польським обладнанням. Вироби розвозили по луцьких гастрономах. Чи не сталося так, що обладнання із Мокки-Патрії колись перенесли через дорогу і таким чином вона продовжила своє існування, нехай і в іншій формі? Ця сторінка минулого ще поки невідома.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.