Від шоумена до бізнесмена

На носі – вибори до Луцької міської ради та на пост луцького міського голови. Говорити про список кандидатів поки що зарано, оскільки нині на політичній кухні все ще підшуковують інгредієнти та визначаються із вибором основних страв та приправ до них. Тому нині саме час зазирнути у минуле й пригадати тих, хто в попередні роки пробував сісти у  крісло міського голови.  

Щоразу кандидатів на пост міського голови доволі багато, а їхнім амбіціям та вірі у власну перемогу можна було лише позаздрити. 

Наприклад, у 2010 році терито­ріальна виборча комісія зафіксувала 18 претендентів на пост міського голови. За останнє десятиріччя це був своєрідний рекорд. Адже за часів правління Антона Кривицького конкурувати з ним мало хто наважувався. 

У 1998 році були два основні кандидати – Антон Кривицький та Володимир Ліщук. Останній на момент виборів був головою Волинської асоціації інженерів, у своїй передвиборчій програмі позиціонував себе як активного противника командно-адміністративної системи та комуністично-колгоспного режиму.

 

Перша шпальта комунальної газети «Луцький замок», яка фінансується з міського бюджету, у 1998 році нагадувала агітаційну газету Кривицького

А вже у 2002 році, окрім Кривицького, на посаду луцького міського голови претендували Степан Гаврилюк (член Конгресу українських націоналістів, тоді заступник начальника управління містобудування та архітектури міськвиконкому), Олександр Главацький (на той час президент приватної турфірми «Алекс») та Микола Кучеренко (тоді директор МПП «Кактус»). У газеті «Луцький замок» також зазначалося, що на посаду балотувався Василь Гриб, пенсіонер від ВО «Батьківщина». Нині Гриб депутат міської ради, а за освітою і, певно, покликанням – актор.

Тоді, у 2002 році Кривицький здобув переконливу перемогу – 66 тисяч 825 голосів. Загалом у голосуванні взяли участь 106 тисяч лучан. Можливо, ви здивуєтеся, втім 11 тисяч містян віддали свої голоси за Олександра Филимоновича Главацького. Окрім того, що цей чоловік бізнесмен, він ніхто інший, як шоумен та організатор конкурсів краси. Пам’ятаєте плакати усміхненого чолов’яги, який показує великий палець догори поруч з довгоногими дівчатами? Нині Главацький не полишає своєї цікавості в жіночій красі. Цікаво уявити, яким був би кастинг на ключові посади в муніципалітеті. Втім навіщо дивуватися – амбіції чоловіка були ще вищими. Адже в 2004 році він балотувався на пост президента України.

Ера Антона Кривицького закінчилася у 2006 році з виграшем Богдана Шиби, який здобув перемогу в тому числі завдяки популярності ВО «Батьківщина», від якої йшов. Тоді Шиба був першим заступником голови Волинської облдержадміністрації. Хоча варто сказати, що «Батьківщина» мала ще одного кандидата – Володимира Литвинюка, лікаря-ординатора відділення судинної хірургії Волинської обласної клінічної лікарні.

У 2006-му екс-мер Кривицький таки спробував пройти на третій термін. Серед 14-ти претендентів на пост міського голови були представник від соціалістів Микола Кучеренко, вже згадуваний Олександр Главацький. Пробував посісти крісло на Богдана Хмельницького і Святослав Кравчук, який у 2010 році таки здобув керівну посаду в міській раді. Щоправда, йому дісталося місце віце-мера. Рухівці висунули кандидатом відомого у Луцьку адвоката Олега Максимовича, а Український народний блок Костенка-Плюща – Євгенія Мельника. Пізніше Євгеній Мельник здобуде мандат народного депутата від ВО «Свобода», вигравши мажоритарні вибори.

Партія «Собор» висувала Геннадія Кожевнікова, тоді начальника управління у справах захисту прав споживачів. Кожевніков був одним із активних учасників національно-визвольних змагань кінця 80-х – початку 90-х років у Луцьку. 

Містом міг керувати і відомий бізнесмен, а нині депутат Київської міської ради від ВО «Свобода» Олег Чернецький. Втім тоді його висунула Партія патріотичних сил України, членом якої він був.

Серед інших змагалися за звання мера Володимир Жгутов, гендиректор ДАК «Хліб України», керівник фірми «Антон» Олег Бойко, рухівець Олександр Гіль, що свого часу працював керівником прес-служби обласної міліції та трагічно загинув в аварії. Єдина жінка, яка спробувала позмагатися з чоловіком, тоді була Інна Рейкіна, посада якої звучала як голова Громадського антикорупційного комітету Луцька.

У 2010 році, на минулих виборах, жінок було трішки більше. Загалом кандидатів – 18. Така велика кількість пояснюється тим, що більшість із них все ж таки були технічними.

Агітаційні палатки Андрія Козюри мали партійну прив'язку. Тоді Андрій Козюра ще й книжку під вибори написав.

Інна Рейкіна вже не балотувалася, втім серед жінок свої сили пробували член Луцької міської організації Партії вільних демократів Вікторія Антонюк, начальник центру з питань стандартизації науково-методичного та інформаційного забезпечення ДП «Волиньстандартметрологія» від Селянської партії Таїсія Баторевич та на ті часи начальник головного управління економіки Волинської облдержадміністрації Любов Івевакова. Пізніше вона стала радником міського голови Миколи Романюка.

Серед бізнесменів свої сили пробували Олександр Чижик (директор ТОВ «Цепелін»), Андрій Козюра (гендиректор ТзОВ «Юридична компанія «Ліга права»), Василь Токарський (директор приватної фірми «Скорпіон-сервіс»). До слова, саме рекламні плакати Чижика і Козюри неодноразово пошкоджували хулігани. Наприклад, фарбою чи написами.

 

Послання хуліганів чи задум штабу? Схоже це так і залишиться для більшості таємницею...

Комуністи мали також свого кандидата – Сергія Денисова, директора ПП «Укрімперіал». Партія регіонів висувала Івана Смоленга, який зрештою став і поки є депутатом Луцької міської ради. Політичний партнер регіоналів – партія «Сильна Україна» – кандидувала Миколу Романюка, який зрештою і став мером.

Кандидатом від «Свободи» був Євген Мельник, який у 2006 році йшов від блоку Костенка-Плюща. «Батьківщина» висувала Анатолія Грицюка, якого вже за кілька років вижене з партії і пустить у вільне плавання. Ще один екс-бютівець Богдан Шиба представляв партію «За Україну». А ось екс-губернатор Володимир Бондар у 2010 році балотувався від Єдиного центру. Були й інші цікаві претенденти, як, наприклад, Павло Боснюк, начальник Волинського обласного ліцею з посиленою військовою підготовкою. У нинішніх воєнних умовах він, можливо, мав би ліпший результат, ніж у 2010 році.

Хтозна як проголосували б виборці, якби напередодні Володимир Бондар не зняв свою кандидатуру. Втім тоді, п’ять років тому, 32,8% голосів виборців отримав Микола Романюк, його конкурент Анатолій Грицюк мав підтримку у 22,4%. Слідом були Богдан Шиба, Євген Мельник, Андрій Козюра, Василь Токарський та Олександр Чижик.

***

Що буде восени 2015 року – покаже час, а поки що історія змушує задуматись і проаналізувати, хто хотів бути за кермом та що з обіцяного зміг виконати.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.