6 червня 1916 року у ході Брусиловського прориву (який також називають й Луцьким проривом російських військ) Луцьк було звільнено від австро-угорських військ, які знаходилися тут з 31 серпня 1915 року. З цього часу місто стає прифронтовим. Сусідні Ковель та Володимир-Волинський знаходилися у зоні окупації з серпня 1915 до кінця першої світової війни. Тодішній фронт навпіл розділив територію сучасної Волинської області.

Звістка про повалення самодержавства досягла Луцька 4 (17) березня 1917 року.

Протягом 9-10 березня у повітових містах Волинської губернії, у тому числі й у Луцьку, відбулися мітинги та збори, учасники яких переважно вітали повалення монархії у Росії.

8 (21) березня 1917 р. Луцька Дума на чолі з колишнім військовим офіцером, підполковником Василем Малявчиком, який займав цю посаду з 1913 року, прийняла рішення перейменувати себе відповідно до тогочасних соціалістичних віянь на Громадську раду (хоча всі за звичкою й надалі вживали попередні назви – управа та дума). Водночас планувалося збільшити склад цього нового місцевого органу влади на 15 чоловік : з 25 до 40 членів. Додатково тепер мали обирати одного депутата від римо-католицького духовенства, одного казенного рабина, одного депутата від єврейських благодійних товариств та 12 депутатів, обраних усім населенням міста.

Хоча євреї у Луцьку тоді складали приблизно 90% населення, до революції за законом вони могли складати не більше 10% від загальної кількості членів міської думи. Тепер право обирати визнавали за постійними жителями Луцька всіх національностей. Віковий ценз становив 25 років. Вибори були багатоступеневі. Жителі кожної з дільниць делегували уповноважених, які обирали по шість кандидатів, у тому числі – 12 членів Громадської ради. Вибори уповноважених від усіх шести дільниць пройшли окремо у двох кінотеатрах. Збори уповноважених відбулися14–16 (27-29) квітня 1917 року.

10 (23) квітня 1917 року Василь Малявчик склав із себе повноваження міського голови та передав їх бухгалтеру Абраму Варковицькому.Головою Громадської ради спочатку відкритим голосуванням, а після оскарження процедури Волинським губернським старостою – закритим, обрали місцевого лікаря Ноя Пінеса.

Проте нова міська влада так і не змогла налагодити ефективну роботу.Громадська рада за своїм складом майже не відрізнялася від попередньої міської думи. За національністю в ній так само переважали євреї та росіяни, за соціальною приналежністю –домовласники, купці та дрібні торговці.

У Луцьку поширювався український культурно-просвітницький рух. У квітні 1917 року було створено осередок соціально-політичного товариства «Українська громада», членами якої стали переважно військові-українці Луцького гарнізону. Ініціаторами створення громади стали місцеві педагоги, серед яких і чільний діяч місцевої української громади Павло Голубович. Він відомий тим, що 1916 року разом з Михайлом Гаврилком (скульптор, художник, керівник Луцького та Ковельського комісаріатів Українських січових стрільців у 1916 році) створив першу у Луцьку українську народну школу на Красному.

21 квітня (4 травня) провели загальні збори “Української громади” та прийняли її статут. У статуті було зазначено, що “Луцька українська громада ставить своєю метою з’єднання всіх вірних синів України на добро як матері України, так і всієї Держави Російської взагалі”, а також поширення просвіти серед темного народу”. Луцька українська громада стала організацією політико-громадського характеру, української національно-політичної думки на Західній Волині.

Громада здійснила ряд заходів щодо реалізації своїх програмних положень: ухвалила заснувати у Луцьку Українську народну школу, 30 квітня (13 травня) організувала маніфестацію під гаслами автономії України у федеративно-демократичній російській республіці. Серед маніфестантів було чимало українців-військових. Також на мітингу відправили панахиду по Тарасу Шевченку, збирали кошти, продавали українські книжки, газети на фонд майбутньої Луцької української школи для дітей та дорослих.

У Луцьку в 1917 році вперше святкували Перше травня. Цей день відзначився масовою маніфестацією і мітингами. Крім лозунгів на підтримку Тимчасового уряду лунали більшовицькі “Геть війну! “, “Земля – селянам! “, “Уся влада – Радам! “

Рада солдатських, робітничих і селянських депутатів у Луцьку з’явилася 11 (24) червня, коли відбулися її установчі збори. 25 червня (6 липня) відбулося її перше засідання. Більшість у ній тоді складали представники партій есерів та меншовиків. Луцька рада виникла досить пізно порівняно з Києвом, Харковом або центром Волинської губернії Житомиром, де Ради з’явилися ще на початку березня 1917 року. З інформації, що було розміщено у газеті “Известия выборных Особой армии”, відомо, що 11 червня на зборах було затверджено тимчасовий статут Ради й обрано тимчасовий виконавчий комітет. Перші збори Ради призначили на 25 червня о 3 годині у будинку культурно-просвітницької комісії виборних Особливої армії за адресою: Замкова площа, будинок міського училища.

Особливістю західних територій Росії була їх приналежність до зони активних бойових дій та прифронтової зони. Тоді фронт проходив по лінії Кисилин-Затурці-Локачі-Свинюхи-Горохів-Броди. На Західній Волині був значний вплив більшовицької ідеології, що поширювалася серед солдатів Південно-Західного фронту, війська якого діяли у межах Волинської губернії. У складі чотирьох армій фронту (Особливої, 11-ої,7-ої,8-ої) станом на 1(14) квітня 1917 року було 2 мільйони 315,1 тисяч військовиків. Відомо, що у Луцькому гарнізоні тоді знаходилося понад 20 тисяч вояків.

Велику активність у впливі на солдат виявляли більшовики. Їх чисельність у військових частинах тоді неухильно зростала. Цьому сприяли заяви більшовиків про необхідність негайного закінчення війни та про розподіл поміщицьких земель без викупу між селянами. Так, наприклад, більшовицька організація в 48-му окремому польовому важкому артдивізіоні, яку очолював член РСДРП з 1903 року Михайло Коковихін (1883-1965) навесні нараховувала 22 членів, а у вересні до її складу входили 535 членів. Як член армійського комітету, Коковихін часто виступав на з’їздах депутатів, що відбувались у Луцьку, на зборах та мітингах солдатів і робітників міста.

У Луцькому гарнізоні більшовицьку агітацію здійснював прапорщик Олексій Дмитрієв, який восени очолив Луцьку партійну більшовицьку організацію.

 

Заступник голови військово-революційного комітету Південно-Західного фронту, член Військової організації ЦК РСДРП Михайло Коковихін

 

Найактивнішим прошарком населення прифронтових районів, у тому числі й Луцька, стали невдоволені війною солдати регулярної російської армії, які нерідко відмовлялися виконувати військову присягу, вести бойові дії, зміцнювати оборонні рубежі. Відомий випадок, коли солдати 501-го стрілецького полку, розташованого у Луцьку, відмовилися виступати на бойові позиції. У серпні 1917 року Оргіївський полк, розташований у селі Торчин Луцького повіту, відмовився займати бойові позиції.

Найважливішим навесні 1917 року стало земельне питання. Його вирішення було визначальним для українських селян.

23 квітня (6 травня) Луцький волосний земельний комітет (організація, утворена Тимчасовим урядом для проведення земельної реформи) постановив конфіскувати поміщицькі, монастирську, удільну землі та передати її безкоштовно селянам. Проте повітовий та губернський комітети не підтримали це рішення.

Щоб запобігти поширенню захоплення вищезазначених земель, Луцька повітова земельна управа дозволила усьому населенню повіту безкоштовний випас худоби у казенних, церковних, монастирських та приватних лісах, за винятком посадок, вирубок молодого лісу. Однак члени Луцького повітового земельного комітету знову не підтримали рішення.

Більшовики вдало скористалися затягуванням вирішення земельного питання Українською Центральною Радою, яка вирішила відкласти його до Установчих зборів. У тодішній Росії це було найважливішим питанням, від вирішення якого залежало, кого підтримає багатомільйонне селянство, що складало переважну більшість населення країни. РСДРП(б) виступала тоді з лозунгом негайної передачи поміщицьких земель селянам. Інші соціалістичні партії, виступаючи, в принципі, за конфіскацію поміщицьких земель та розподіл їх без викупу між селянами, намагалися дочекатися Установчих зборів.

Отже, більшовицькі агітатори звинувачували керівництво есерів, меншовиків та інших соціалістичних партій у зраді інтересів трудящих мас тадіяльності в інтересах буржуазії та поміщиків. Селянський рух, підбурюваний більшовицькими агітаторами, став неконтрольованим та залишався без покарання. Захоплення та засів поміщицької землі стали нормою поведінки волинських селян.Улітку 1917 року, селяни, підбурювані революційною пропагандою солдатів, які іноді й очолювали селянський рух, завдали чималих збитків місцевим поміщикам. Так, наприклад, селяни села Городець Луцького повіту захопили у поміщика землі та викосили сіножаті.

Луцька Рада робітничих, солдатських та селянських депутатів у своєму рішенні від 22 серпня 1917 року вимагала «видання державного акту, який би закріпив право на існування всіх революційно-демократичних установ, як єдиних виразників волі народу, а замах на їх ліквідацію вважати державним злочином, який карається з усією суворістю». Рада також вимагала негайного розпуску контрреволюційних організацій: «Союзу офіцерів армії і флоту», «Союзу георгіївських кавалерів», «Союзу козаків», а також скасування смертної кари, встановлення твердих цін на продукти харчування тощо.

 

 Голова Луцького військово-революційного комітету О. Дмитрієв

У відповідності до нового законодавства у вересні 1917 року відбулися вибори до Луцької Громадської ради. Кандидатів висували за партійними списками. Але, регіональні осередки партійних організацій ще були вкрай слабкими. В місцевих виборах брали участь і військові, які були розквартировані в Луцьку. Оскільки в цей час соціалістичні ідеї вже були досить популярними в їхньому середовищі, партії відповідного ідеологічного спрямування отримали тут широку підтримку (вони отримали 66,7 % голосів). На місця гласних управи претендували 11 членів Єврейського національного блоку, двоє – Союзу домовласників м. Луцька, 26 – Соціалістичного блоку, один – Польського демократичного списку, двоє – Українського соціалістичного блоку.

І на цей раз було обрано майже виключно представників єврейської громади. Міським головою став Самуїл Спектарьов, членами Управи – 18 гласних і лише двоє з них (М. Гринюк та П. Голубович), очевидно, були представниками неєврейських спільнот.

10 (23) жовтня Луцька Рада солдатських, робітничих та селянських депутатів ухвалила резолюцію про припинення війни і негайне укладення миру без анексій і контрибуцій.

25 жовтня (7 листопада) 1917 року більшовики у Петрограді скинули Тимчасовий уряд та захопили владу. Їх першими законодавчими актами стали Декрет про мир та Декрет про землю.29 жовтня (11 листопада) 1917 року виконавчий комітет Луцької Ради солдатських, робітничих і селянських депутатів скликав загальні збори Ради і представників гарнізону, щоб обговорити революційні події у Петрограді. На зборах була поставлена вимога передати всю владу представникам партій, які іменували себе соціалістичними.

Загальні збори Ради разом з представниками гарнізону ухвалили: «Вважати недопустимим застосування збройних сил Луцького гарнізону для придушення Петроградського повстання». Збори вимагали також негайного укладення перемир’я, передачі усіх земель у розпорядження земельних комітетів, встановлення робітничого контролю над виробництвом, скасування смертної кари, демократизації армії і т.п. Прийняття цього рішення ще не означало перемоги Радянської влади в Луцьку.

У Раді солдатських, робітничих і селянських депутатів переважали тоді представникипартій меншовиків та есерів. Пропозиція більшовиків прийняти резолюцію з вимогою передати усю владу в країні Радам була відхилена. Незважаючи на це, Луцький комітет РСДРП(б), до складу якого входили О. М. Дмитрієв (голова комітету), В. Макаров (секретар), П. Клопотовський та інші, звернувся з відозвою до революційних солдатів і робітників міста, в якій говорилося:

«Грізні події переживаємо ми. Багатьох буржуазних міністрів заарештовано. Керенський іде на Петроград. Він хоче дати бій солдатам і робітникам Петрограда, які скинули царя, поліцію і здійснили революцію. Справа йде про те, або влада уряду Керенського і тоді панування капіталістів і поміщиків, війна і розруха, або влада Рад і тоді панування робітників і селян, мир, земля і воля не на словах, а на ділі».

Наступного дня, 30 жовтня (12 листопада) обговоривши питання щодо політичної ситуації, що склалася, Луцька міська дума внесла наступну резолюцію. Дослівно, мовою оригіналу, що зберігається у ДАВО.

“Рішуче засуджуючи захоплення влади меншістю демократії, демократична Дума міста Луцька, рахуючись з тим, що коаліційний Тимчасовий уряд припинив існування, вважає, що необхідно прийняття невідкладних заходів для створення нової влади.”

Єдиним виходом з ситуацією, що склалася, Дума вважала негайне створення однорідно-демократичної влади, яка здатна запобігти розпаду країни та довести її до Установчих зборів. Як і загальні збори Ради і представників гарнізону напередодні, Дума вважала, що основними завданнями нової влади повинні стати скликання Установчих зборів у встановлений термін, припинення війни та перемир’я на усіх фронтах, передачу усієї землі земельним комітетам, щоб питання про землю було вирішено Установчими зборами. Крім того, серед негайних завдань були відміна смертної кари та встановлення контролю над виробництвом та споживанням за участі представників від робочих та інших виборчих демократичних організацій.

Отже, більшовиків звинувачували, насамперед, у незаконному захопленні влади. Їхня політика щодо припинення війни та у земельному питанні не викликала суттєвих заперечень серед керівництва інших соціалістичних партій. У той час прибічники Леніна тягнули час, запевняючи, що вибори до Установчих зборів та скликання самих зборів відбудеться у встановлений законом час.Таким чином, з узурпацією більшовиками влади в Росії закінчився мирний шлях розвитку революції. На Україну насувалася жахлива кривава братовбивча громадянська війна…

 

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.