Остання, третя, частина про чудову луцьку вулицю Ярощука – про її архітектурні принади і мешканців будинків. Історія вулиці почалася ще в XVIII столітті, коли Зайковські збудували тут свою садибу. У міжвоєнний час ХХ століття тут мешкали міська інтелігенція - акторки, архітектори, громадські діячі.
Частина 1
Частина 2
Нижня частина вул. Ярощука нагадує затишну чеську вуличку Мірова у місті Пльзен, ба, навіть функціоналістичні котеджі Ніколая Бєєра на вул. Індустрігата в районі Фрогнер у норвезькому Осло. У цій частині вулиці можна нарахувати до 10 будинків зведених у формах функціоналізму 30-х років. На жаль, інформації про них небагато, адже ця частина вулиці забудовувалась перед початком Другої світової і документи не встигли перенести в архів. У 30-х рр. зведені будинки на Ярощука 14, 16, 18, 24 та 24а. З протилежного боку – будівлі за номерами 17, 21, 23, 25.
Стиль функціоналізм, або, як його ще називають – міжнародний стиль – в архітектурі означав залежність форми від функцій. Проекти стандартизовані та модульні, будь-які прикраси, традиції чи авторський стиль відкидалися, архітектура вражала легкістю та чистотою. Будинок розглядали як «житлову машину», де переплелись архітектура і техніка, в ужиток ввійшли сучасні матеріали (такі як залізобетон), характерним стало вільне планування кімнат і сходових клітин, плоскі дахи, нейтральні кольори зовнішніх стін. В інтер’єрах – скромне умеблювання.
Першим функціоналістичним будинком на вул. Матейка став будинок відомого українського архітектора Сергія Тимошенка, зведений у 1934 році. С. Тимошенко працював на спорудженні Ковельського залізничного вузла. У Харкові відкрив свою архітектурну майстерню, яка привнесла у місто український модерн (одим із найкрасивіших особняків Харкова вважалася садиба підприємця Бойка на вул. Мироносицькій – творіння Тимошенка). В часи визвольних змагань його обрали членом Центральної Ради, міністром комунікацій УНР. Він нагороджений Хрестом Симона Петлюри – пройшов Другий зимовий похід тилами більшовиків.
Будинок, який проектував і в якому жив Сергій Тимошенко
Після поразки визвольних змагань емігрував спочатку до Галичини, потім викладав будівництво в Українській господарській академії в Чехії. У 1929 році він разом із дружиною Марією Шликевич отримав польське громадянство та приїхав до Луцька. У 1930 році він – чиновник воєводського відділу будівництва із місячною зарплатою 750 злотих – величезна сума на той час. Добра платня і замовлення дозволили професійному архітектору спорудити на перетині вулиць Матейка та Садової будинок, де С. Тимошенко прожив до початку Другої світової війни (нині вул. Ярощука, 16).
На Волині архітектор реалізував понад 40 проектів (Серед них низка житлових будинків у Луцьку (вул. С. Бандери 8, вул. Потапова 2, вул. Червоної Калини, 7, Крилова, 6), церкви у селах Прилуцьке, Бронники тощо). Головував у Волинському Українському об'єднанні, товаристві ім. Петра Могили. Обирався до польських сейму та сенату, виступав за порозуміння між двома народами.
Оселя Сергія Тимошенка на вулиці Матейка слугував майстернею і рекламою – замовники могли на власні очі побачити, що таке функціоналізм, які його переваги. Контраст став відчутним: порівняно з типовими волинськими хатинками та дореволюційним цегляним стилем, ці будинки містили всі ті зручності, без яких ми не уявляємо наш сучасний побут; великі вікна – багато світла в просторих кімнатах, централізоване опалення та підігрів води, вбиральня та ванна. Зовні ці будинки вирізняли ідеально рівна поверхня стін, великі тераси та балкони. У будинку Тимошенка відобразились усі позитивні сторони нового стилю та технологій: гармонійна комбінація різновисоких геометричних об’ємів (ніби многогранники зіставлені разом) просторі кімнати, великий балкон-тераса, сходова кліть виділена по висоті.
Будівельні норми в міжвоєнній Польщі запобігали розвиткові чиншових кам’яниць – будинків для винайму, які нагадували казарми дуже низької якості. Це все вплинуло на покращення умов життя в містах, але й збільшило потребу у будівництві нових помешкань.
Наприкінці 20-х рр. і у 30-х Аделіна Зайковська продала дві ділянки своєї землі на вул. Матейка Шльомі Куцю, який узявся їх забудувати. Сам Шльома Куц жив у дерев’яному будинку під номером 23 на «4 кімнати, 2 комини і 2 передпокої», як записано в архівній книзі обліку нерухомості. Зараз біля р. Сапалаївки ще стоїть старовинна похилена хатинка (Ярощука, 21б) з цікавими, але хаотично розміщеними дерев’яними вікнами під поржавілою бляхою. На плані кінця 20-х років видно, що це і є помешкання Шльоми Куца.
Одного разу батько взяв мене з собою до пані Аделіни Зайковської, яка мешкала недалеко від нас, на вулиці Матейка, у старій садибі, оточеній деревами та зарослями.
Цей маєток був пам’яткою, адже навіть Орлович помістив на 125-й сторінці свого «Путівника» (Мечислав Орлович «Ілюстрований путівник по Волині» - перший туристичний путівник про край – прим. автора) фотографію цієї садиби, пізніше пан [Вальдемар] Пясецький у книзі про Луцьк подав фотографію цього помістя на сторінці 166, але з іншого ракурсу.
Пані Зайковська була збіднілою дворянкою. Пам’ятаю її як витончену старшу панну, одягнуту в чорне, скромно, однак елегантно. Вона запросила нас у салон заповнений старими меблями та витворами. Після компліментів для сина «пана інженера» (тобто для мене), принесла з глибин дому частування, з-поміж якого мені запам’яталися лише грецькі горіхи та багато меду. Смакували пречудово, відтак про плач не було й мови. Тато увесь час дискутував з пані Зайковською на фахові теми, а я спокійно хрумав горіхи.
– Зенон Пашковський.
На придбаній землі йому вдалось з великими труднощами побудувати котедж за адресою вул. Матейка, 25 (нині – Ярощука, 21) – архітектор міста завертав його проекти раз за разом. У цьому будинку мешкало щонайменше чотири сім’ї державних службовців. Це Софія Модельська, Володимир Дияконенко, Ізидор Веґнер, Шимон Юхнєвіч.
У наступній кам’яниці на Матейка, 27 (Ярощука, 25) проживав інженер Павел Залескі. Цю споруду вирізняє винос частини об’єму фасаду, округла форма цього виносу. Будинок кінця 30-х років за адресою Ярощука, 25, який знаходиться на березі р. Сапалаївка, урізноманітнено заглибленням частини фасаду та ступінчастим парапетом на боках даху.
Перед нерухомістю Шльоми Куца наприкінці 30-х з’явився ще один чудовий зразок функціоналізму – будинок за адресою Ярощука, 17 (Матейка, 21). Ця лаконічна споруда з витриманими пропорціями вирізняється гармонійним поєднанням геометричних об'ємів, віконними профілями, півкруглим балконом, а також широкими терасами над входом та з протилежного боку будинку. Цей та будинки за номерами Ярощука 23 та 25 мають виразну стилістику, світло-тіньові ефекти через виноси конструкцій додатково підкреслюють геометрію форм. Звертають на себе увагу симпатичні спарені вікна на куті будинку Ярощука, 24.
Поруч із будинком по вул. Ярощука, 17 колись знаходився цікавий об'єкт позначений на карті 1929 р. як «склад шкір»: складські приміщення у формі терас 10Х14м з восьма входами.
Карта всієї вулиці, відкривається в більшому розмірі:
Сучасну садибу за адресою Ярощука, 14 (Матейка, 24а) збудували Люція та Юлян Царуки у 30-х роках. Вона подібна до тієї, що знаходиться на вул. Ярощука, 24 та 16. Автор проекту передбачив навіть гараж для авто. За рік до початку Другої світової тут проживали офіцер пожежної служби Зигмунт Собанський, чиновник Міхал Каспровіч та вчителька Анна Пфайфер. В глибині вул. Ярощука дотепер знаходиться будинок під №18. Це також архітектурний об’єкт міжвоєнних років, власником якого був Самсон Корнієнко. За адресою вул. Матейки 28, одразу за маєтком С. Тимошенка, мешкав Василь Задаямний, його скромний міщанський будинок зберігся до наших днів.
Окрім будинків у стилі функціоналізм, у цій частині вулиці збереглися характерні містечкові хатинки. Будинок по вул. Матейка, 30, нині – Ярощука, 20 – типовий єврейський будинок міжвоєнного часу, належав Іті Югерман. У будинку знаходилось три квартири, одну з яких займав чиновник на ім’я Людвік Дишльонек, а іншу – офіцер запасу Владислав Горевич. За річкою Сапалаївкою жив Ян Касьянчук, власник продуктової крамниці на вул. Матейка, 43. Нині тут знаходиться спортивний майданчик університету та гуртожиток з оригінальними дерев’яними трикутними балконами, з протилежного боку – приміщення середньої школи №9. Варто зазначити, що двоповерхова радянська забудова гармонійно доповнює довоєнну за поверховістю та пропорціями, будинок на вул. Ярощука, 11 має цікаві бічні балкони з дерева, в 22-му делікатне облицювання з плитки контрастує з могутнім цокольними приміщеннями виділеними стрічковим (французьким) рустом.
Роздуми замість висновків
Теперішня вулиця Ярощука з кожним роком втрачає свої унікальні риси. Віллу у «садибному» стилі на Ярощука 12 швидко руйнують, панський палацик XVIII ст. за адресою Ярощука, 9 немає охоронного статусу, хоча уже в міжвоєнні роки був пам’яткою, яку охороняла держава. Функціоналістичні будівлі поволі добудовують, перефарбовують, вони втрачають свої характерні та безцінні елементи, що підкреслюють стиль: вікна, двері, тераси та інше.
У 20-30-х роках міська влада пильно стежила за облаштуванням вулиць та приватних будинків, навіть сьогодні на моїй вулиці збереглися бордюри з написом «Міська влада Луцька» - неначе будували вулиці зі столітньою гарантією, хотіли залишити після себе добрий спогад і вдячність. Мерія регламентувала зовнішній вигляд осель, не давала будувати аби-що і аби-як. Зробити вітрину на першому поверсі, поміняти решітки на балконах чи поштукатурити стіни без згоди міського архітектора було зась. Таким чином місцева влада ще у 30-х роках створила умови, в яких Луцьк виглядав по-європейськи та був комфортним для життя.
У 1940 р. це підтвердили прибульці з СРСР («перші совєти»): «Луцьк постав перед нами зовсім іншим світом «західного» життя», - писав інженер з Ленінграду О. Холін. Сьогодні вигляд нашої історичної вулиці свідчить про те, що мерію не цікавить її унікальна європейська архітектура – ми втрачаємо самобутність внаслідок непродуманих і нічим не регламентованих ремонтів. Щоб заощадити – утеплюють стіни довоєнних будинків, покривають їх пінопластом, який приховує декоративні елементи. Нові пластикові вікна, термін придатності яких, до речі, значно менший за дерев’яні, спотворюють вигляд споруди, позбавлять її привабливості. За кордоном в історичних будинках намагаються не міняти вікна чи двері на нові, а ремонтують автентичні. Ці елементи вважаються предметами антикваріату та підвищують вартість нерухомості. В інтересах власників зберігати старе – навіть, якщо тобі нецікава історія, ти зможеш продати квадратні метри дорожче.
До речі, подібну до вілли у садибному стилі на Ярощука у білоруському Бресті відреставрували та влаштувала там чудовий музей історії міста. А музей історії Луцька досі не створений, хоча місту понад 9 століть.
Залишається сподіватися, що окрім будматеріалів та модних трендів до нас врешті-решт прийде і європейське розуміння цінності історичної архітектури. А відтак вул. Ярощука стане частиною туристичних маршрутів Луцька, адже тут крім чудової міської архітектури знаходиться унікальний Музей волинської ікони і одна з найбільших святинь українців та східних християн – Холмська чудотворна ікона Божої Матері ХІ-ХІІ ст.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі