Ще один гість Луцького з’їзду монархів 1429 року прибув із Тверського князівства. Це його тодішній правитель князя Борис Олександрович. Тоді Твер не підпорядковувалась Московії, а була незалежною саме завдяки домовленостям князя Вітовта та князя Тверського.

 

 

Князювання Бориса Олександровича стало часом підйому Тверського князівства, і було за словами істориків останнім «спалахом» перед втратою Твері своєї самостійності.

Князь Борис був досить потужним правителем того часу. Він не раз  наважувався виступати проти Москви, і не особливо прислухався до Орди. Він один із небагатьох князів правив в Твері без ханського ярлика. Саме Борис у Твері велів карбувати монету із зображенням двоголового орла.

В писемному джерелі тих часів під назвою «Слово похвальне» Борису з Твері сім разів згадується як «цар» і десять разів «самодержець». Такий титул князя Бориса ставив його в один рівень із ворожим тоді московським князем.

Борис Олександрович протягом 1425-1461 років був великим князем Тверським. В 1420-х роках, відчуваючи ослаблення позицій свого князівства, він наполегливо намагався зберегти його незалежність між могутніми сусідами Москвою і Литвою. Він дотримувався лінії союзу з останньою. Разом із Вітовтом воював проти Новгорода.

В ході московської війни 1425-1453 років довгий час Борис Олександрович зберігав нейтралітет, проте пізніше організовує ряд походів в новгородські землі і бере участь в захопленні скарбниці великого князя московського.

 

 Герб Тверського князівства

 

За князя Бориса Твер переживала розквіт. Був складений літописний звід, велося широке церковне будівництво, процвітало мистецтво.

Приходу на престол Бориса передували трагічні події в його родині. В той час в Європі вирувала «виразка», іншими словами, чума, яка була завезена з Лівонії до Твері. Епідемія косила всіх, не дивлячись на їх статус. Батьком Бориса був князь Олександр Іванович, а дідом - Іван Михайлович. Прадідом - Михайло Олександрович. Борис і Ярослав були молодшими синами Олександра, а старшим - Юрій.

Отож від страшної хвороби 22 травня 1425 року в Твері померає дід Бориса - Іван Михайлович, тому влада переходить до в Олександра Івановича. Батько Бориса покнязював рівно п’ять місяців і теж помер від чуми. Далі було місячне правління брата Юрія, якого теж нестало. Влада переходить до Бориса. Через два роки він підписує договір з литовським князем Вітовтом, який стає гарантом прав на престол Бориса. В документів Борис зазначив: «А дядямъ моимъ, и братьи моеи, и племени моему, княземъ, быти в моемъ послу се. Яз, князь велики Борисъ Александровичь, воленъ, кого жалую, кого казню...». Вийшла цікава ситуація, що самодержавство Тверському князю гарантувала не Москва, а князь Вітовт.

До речі, в історії Тверського князівства прописано, що першим виходом в європейський світ їх правителів була саме поїздка князя Бориса Олександровича до Луцька на з’їзд у 1429 році.

З північних князівств на коронацію до Вітовта завітав не лише один Борис, були тут представники інших регіонів. Та оскільки Тверське князівство не підпорядковувалось Москві та Орді, воно стояло на один щабель вище і сприймалося як сильна авторитетна самостійна держава.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.