Відомий волинський архітектор Володимир Мороз належить до тих талановитих і активних мистців, чиї творчі задуми й реалізовані проекти окреслили унікальні сучасні риси стародавнього Лучеська серед інших українських міст саме такими, якими знають його кілька повоєнних поколінь лучан.

До професійного свята Дня архітектури України – наша розмова з Володимиром Івановичем про його творчу працю й масштабні архітектурні задуми, які назавжди пов’язали його з Луцьком.

 

 

Уродженець міста Коростень, що на Житомирщині, Володимир Іванович приїхав до Луцька в далекому 1971 році й відтоді мешкає тут. Мала батьківщина тепер – на пейзажах в невеликій затишній майстерні архітектора. Він навідується у рідні місця – чи то з радісного, чи то з сумного приводу – і кожного разу відтворює милі серцю краєвиди.

В 1968 році випускник архітектурного факультету Київського державного художнього інституту Володимир Мороз за радянською практикою розподілу молодих спеціалістів отримав призначення до далекого міста Новосибірськ, де працював декілька років в «СибАкадемПроект» – солідній проектній установі зі штатом більш як 1000 чоловік.

Він розробив декілька проектів житлової забудови, ознайомився з практикою роботи радянських архітекторів в умовах жорсткої централізації та неодмінного фахового схвалення «з центру» кожного творчого задуму, який втілювався «на місцях».

Вже тоді Володимир Іванович звернув увагу на чітку продуманість у комплексному  підході до соціальної забудови міст: «В Новосибірську був і величезний стадіон, і Палац одружень, і кінотеатри – усі умови для роботи та дозвілля жителів».

 

 

А до Луцька його привела сама доля – під час короткого літнього відпочинку в Новосибірську Володимир Іванович познайомився з дівчиною Галею. Розмова двох молодих людей перейшла з російської на рідну українську мову, вони сподобалися один одному і почали зустрічатися.

А вже через деякий час молодята поїхали до Луцька, де мешкали батьки Галини. Через два тижні після приїзду Володимир Іванович у пошуках роботи звернувся до головного архітектора Луцька Євгена Борисовича Ходаковського. А в результаті потрапив на роботу старшим архітектором Волинської філії проектного інституту «Діпроміст» під керівництвом знаного волинського архітектора Ростислава Георгійовича Метельницького.

Яким був перший проект Володимира Мороза в Луцьку?

«О, це було дуже цікаво! Це, на жаль, нереалізований великий проект готелю «Турист», який мав бути на розі теперішніх вулиць Лесі Українки і Кривого Валу. Було замовлення від профспілок на 9-поверховий комплекс з рестораном, кінозалом… Вся документація тоді проходила через Москву. Я поїхав туди на затвердження проекту, і мене вразило дуже демократичне богемне середовище, яке тоді панувало. Бачив там навіть відомого на весь Союз гумориста Геннадія Хазанова, який приїжджав туди виступати… Московський архітектор, який переглядав мій проект, зробив тоді декілька зауважень, і я за ніч переробляв свій проект. Я повернувся до Луцька із затвердженим проектом і з запалом хотів приступити до його реалізації. Але раптом фінансування перекрили, і в результаті там побудували вузол зв’язку. А ви уявляєте, як би цей готель змінив все це місце?!»

Планування і зведення низки житлових кварталів Луцька початку 80-х років, до яких був залучений архітектор Володимир Мороз, стали одним з найамбітніших і важливих кар’єрних викликів у його роботі:

«Увесь Завокзальний район проектувався «з нуля». З правої сторони зводився 33-й мікрорайон, в якому основною домінантою був житловий будинок-«соти» за проектом Ростислава Метельницького і Василя Маловиці (проект-рекордсмен за довжиною фундаменту не лише в Україні), а зліва будувалися мікрорайони №40, 40а з обов’язковою в ті часи соціальною домінантою, якій приділялася величезна увага, – Будинком урочистих подій».

В реалізації цієї масштабної комплексної забудови було задіяне усе міське та обласне партійне керівництво, бо вона мала величезне не тільки архітектурно-естетичне, а насамперед соціально-політичне значення. Державою виділялися величезні кошти на задоволення соціальних потреб жителів міста під прискіпливим контролем партійних органів. На урочистому відкритті установи були присутні усе керівництво міста й області.

Усім, хто працював над втіленням проекту, а також працівникам нової установи, були подаровані іменні годинники з гравіруванням. «Їх отримали всі – від архітектора до прибиральниці», – з посмішкою розповів Володимир Іванович.

Проект Будинку урочистих подій архітектора Мороза пройшов усі традиційні етапи схвалення. Ні в якому разі це не був типовий проект – в Луцьку був реалізований оригінальний архітектурний комплекс, який отримав високу оцінку фахового середовища на республіканському рівні.

Не могли не торкнутися в розмові й такої «гарячої» теми, як оголошена днями в ЗМІ запланована реконструкція РАЦСу. З вікна майстерні Володимира Івановича видніються дахи Луцької міської ради, по сусідству – луцький ЦНАП. Іронія долі! Саме під філію цієї установи планують «реконструювати» Будинок урочистих подій, пам’ятку архітектури та містобудування під порядковим номером 56-м і декларованим державою захистом.

 

 

«Мене запрошували в ЦНАП і показували їхні проекти – і один з них, який передбачає збереження фасаду, міг би стати компромісним для мене. Добудову можна було б зробити з тильної сторони будівлі».

У своєму теперішньому стані будівля дійсно потребує ремонту, реставрації сходів. Та чи передбачена взагалі чинним Законом України «Про охорону культурної спадщини» реконструкція пам’яток архітектури та містобудування? «Перечитайте Закон – там не використовується взагалі поняття «реконструкція»,  – нагадує архітектор.

 

Пропонований проект реконструкції

 

Оприлюднений же проект від одеських проектантів вражає повною зміною як зовнішнього вигляду будівлі, так і радикальною перебудовою теперішнього унікального інтер’єру, в якому сьогодні є гобелен «Голуба Волинь» знаменитих українських монументалістів Івана й Марії Литовченків,  комплекс вітражів та люстр.

Будівля, в якій вершилися долі кількох поколінь лучан, зараз зіткнулася з реальним ризиком втрати своєї унікальності. Більш того, як достойний взірець естетики та функціоналізму своєї історичної епохи, вона вже за своїм статусом представляє собою архітектурну пам’ятку свого часу.

 

Пропонований проект одеських проектантів

 Гобелен Литовченків під загрозою знищення

 

Серед інших архітектурних об’єктів 80-х років, авторство яких належить Володимиру Івановичу, бібліотека профспілок (1985 рік), комплексні забудови 40б, 40в, 40г та 55 мікрорайонів. Дуже цікаві ескізні проекти планетарію в Луцьку, 16-поверхового житлового будинку в Хмельницькому. Архітектор показав і численні проекти, розроблені ним з 2000 року, серед яких: житлові будинки на вулицях Холмській і Шопена, мотель «Околиця»,  капличка на вулиці Винниченка, житлові комплекси «Центральний» і «Казкова оселя» та інші.

Та не архітектурою єдиною! Надзвичайно цікавий співрозмовник, ерудит і життєлюб Володимир Іванович знаходить час для живопису, відгукуючись на тонкі емоційні поклики душі.  У його творчому резюме – дві яскраві персональні виставки в галереї «Крайня хата», участь в групових виставках волинських художників в Галереї мистецтв ВО НСХУ.

Близькі йому жанри у малярстві – це пейзаж, портрет, натюрморт і оголена натура. У цих картинах фаховий архітектор показує ті сторони свого життя, які відкриваються лише при ближчому, уважнішому спілкуванні: замилування красою природи й пластикою жіночого тіла, вловлені і втілені в доторках пензля до полотна ліричні настрої.

Мабуть, найточніше і найщиріше він відкрився у своєму автопортреті, де за його уважним поглядом вгадується лукавинка людини проникливої, іронічної.

 

 

Вражають неабиякий оптимізм і чудове почуття гумору цього непересічного, мудрого чоловіка, у життєвому досвіді якого – яскрава і потужна самореалізація будівничого за непростих обставин тоталітарної системи, успішна багаторічна діяльність в сучасних умовах перманентних реформувань. Доля продовжує пропонувати йому і можливості, і компроміси.

Відповідаючи на фахові виклики, вкотре підтвердив архітектор свій життєвий вибір – місія творення є його покликанням! А земний шлях дарує найважливіші в житті людини зустрічі й радість спілкування з близькими серцю, рідними людьми.

 

Фотожарт з особистого архіву Володимира Мороза

 

Під час розмови Володимир Іванович пригадав ще промовистий епізод із фахового діалогу з «центром» у радянські часи: «Під час одного відрядження до Москви по затвердженню проекту, я подав також Генеральний план Луцька. І почув від столичного архітектора щирий захват: «Яке у вас прекрасне місто! Річка Стир, замок Любарта! Які гарні місця!»

Дійсно, Луцьк має неповторний історико-архітектурний ландшафт, який потрібно грамотно підкреслити, з любов’ю зберегти, а не загромадити забудовами».  Наше древнє місто, яке зростало і розбудовувалося завдяки його невтомній творчій енергії та відданій праці, стало для архітектора і його родини теплою домівкою.

З професійним святом, Днем архітектури України вітаємо знаного архітектора Володимира Івановича Мороза! Щиро бажаємо міцного здоров’я, радості, натхнення на нові проекти!

 

 

Персональна сторінка Володимира Мороза на сайті Галереї мистецтв.

Архівні фото надані Володимиром Морозом. Фото проектів реконструкції РАЦС – з мережі Facebook. Фото Будинку урочистих подій  - Віктора Чухрая. Фото зустрічі в майстерні – авторки.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.