Пиво, хліб і генератор.
Улюблена багатьма істориками доба модерності (ХІХ-ХХ століття) перервала вікову традицію лінійного розвитку суспільства і прискорила його. Урбанізація, індустріалізація, зростання населення позначилися і на Луцьку.
І донині зберігаються на вулицях споруди, які випускали першу пару, рухаючи локомотив міської історії в нову добу. Ливарні, фабрики, броварні. Ця стаття про найцікавішу промислову архітектуру модерного Луцька.
Модерний Луцьк. Колаж Олександра Котиса
На них задивлялися всі, бо це були найбільші підприємства свого часу. Вони становили економічне ядро Луцька, їхні промислові споруди височіли над забудовою, формуючи новий міський ландшафт. Більшість із них відомі, дехто працює до нашого часу, інші стоять пусткою, або й давно не існують. Ось вони – флагмани модернізації.
Ливарня братів Свобод
У ХІХ столітті почалася активна фаза німецької і чеської колонізації Волинської губернії. Економічні обставини, створені для переселенців, сприяли розвитку їхніх господарств. На цій хвилі у краї було засновано немало різного розміру підприємств. Серед них – ливарно-механічні майстерні братів-чехів Свобод у Луцьку. Місце для підприємства вибрали на березі річки Стир неподалік Красненського мосту. Запустили в дію у 1903 році. На той час це було найбільше підприємство міста. У процесі історії майстерні переросли у радянський приладобудівний завод.
Це були споруди у цегляному стилі. Їхнє промислове призначення виказували розмір та труби, із яких ішов дим. Сама конфігурація виробничого двору була доволі колоритною, що видно з фото. Тут були власне майстерні, склади, гараж, адмінбудівля. Сьогодні від перших майстерень Свобод не збереглося нічого, крім фотографій.
Броварня Шнайдерів
Достеменно невідомо коли, та десь ближче до кінця ХІХ століття на Красному на теперішній вулиці Ковельській місцевий підприємець Шнайдер збудував броварню. Немає інформації і про те, що це був за Шнайдер. Можливо, місцевий єврей. З іншого боку, у німецькій колонії Гнідау (Гнідава) мешкала родина Шнайдерів. Це міг бути хтось із них. Споруди броварні як на той час були доволі великими, їх видно було чи не з усіх куточків Красного.
З часом броварня братів Шнайдерів стала одним із найбільших підприємств Луцька. Тут варили пиво для місцевих потреб, продавали його і в різних питейныхъ заведеніяхъ міста й околиць, демонстрували на виставках. Значно більшою популярністю все ж користувалося пиво Земана. Після Другої світової приміщення давньої броварні Шнайдера стали частиною спиртового комбінату.
Луцьк і модерність: як епоха змінювала місто
Млин Фрідмана
На вулиці Млиновій над річкою Сапалаївка стоїть споруда покинутого млина, який колись годував Луцьк. Насправді не він один годував. Борошняна промисловість навіть у час Першої світової діяла активно, хоча хліба було дуже недостатньо, особливо для військ. У Луцьку було кілька млинів, які виготовляли борошно переважно для десятків місцевих пекарень. Ті уже розвозили свою продукцію до луцьких булочних, бубличних, ресторанів і чайних. Один із найвідоміших – паровий млин Пінчука, який розташовувався на Вульці в районі Тещиного язика (книгарні «Знання» на Волі).
Ще два млини – паровий і водяний – належали Янкелю Фрідману та Лейзору Птіці. Поки що не вдалося встановити остаточно, та скоріше всього цей млин був Фрідмана. Він працював ще в 1950-х роках, коли тут сталася пожежа. Згодом його перетворили на взуттєву фабрику «Лучанка». Зараз споруда більш відома розташуванням у ній Garage rock school.
Цегельня Глікліха
Цегельня «Лучанин» на Гнідаві діяла з кінця ХІХ століття. Попри те, що на зламі століть в місті працювало кілька цегелень, ця була найпопулярнішою. З її виробів зроблено багато будинків у Луцьку, на яких можна знайти цеглини зі штампом назви фабрики. Все ж документів, які висвітлюють її історію, є вкрай обмаль. Вони епізодичні і не дають можливості написати повноцінну історію цегельні.
З огляду на довгий час її роботи, мало би бути кілька власників, проте минуле зберегло нам ім’я тільки одного – Абрама Глікліха. Цегельня діяла і в радянський час. Випалена піч, яка неабияк вражала кожного, хто тут бував, була знищена в 2015. З міського ландшафту зникла і давня труба, яку можна бачити на різних поштових листівках тієї доби.
Броварня Земана
Першу броварню на Яровиці чех Вацлав Земан збудував у 1888 році. На ній працювало тільки 5 чоловік. У 1906 році трапилася пожежа, яка знищила виробництво. Після цього власник збудував новий завод. Саме він і зберігся до нашого часу. На фронтоні найбільш колоритної споруди в місті тих часів, помістили ініціали власника – V.J.Z. Тоді броварня варила чотири види пива, два із яких – Сакура та Столове – буди відзначені на паризькій виставці. Пиво Земана пили не тільки на Волині – його експортували і на захід в дубових бочках.
Завод діяв у радянський час, продовжує працювати і сьогодні. Основні споруди Земана збереглися до наших днів.
Елеватор на Вишкові
Елеватор на теперішній вулиці Героїв УПА збудований у 1937 році за проектом міського архітектора Тадеуша Яна Красінського. Розрахований на 800 тонн збіжжя. У часі будівництва вважався найкращим на Волині, з точок зору економічної ефективності й архітектури.
Радіостанція на Гнідаві
Модерний час – це епоха рекордів. Все найбільше, найшвидше, найдальше створювалося тоді. Навіть у наш час ще не встигли перевершити деяких рекордів тієї доби. Перший конвеєр Генрі Форда, переліт через Атлантику, будівництво «Титаніка». Коли людство зрозуміло принцип передачі радіохвиль, стали будувати станції. Передавачі були потужними, вежі високими.
Наприкінці 1930-х стали будувати радіостанцію і в Луцьку – на Гнідаві. Вона мала передавати сигнали на окіл 120 кілометрів. Станція мала 2 вежі однакової висоти. Точних даних про висоту немає, від 120 до 180 метрів. Це були найвищі споруди, зведені в Луцьку будь-коли. Вежі потрапили на фото часів війни.
Електростанція
У 1950-1952 роках на Яровиці збудували нову міську електростанцію. Можливо, автором проекту будівлі був архітектор Роман Липка, який у той час працював у Волинському облпроекті.
Як ідеться на сайті Волиньобленерго, за одну зміну працівникам електростанції треба було розвантажити в середньому 15 вагонів торфу, а це понад 300 тонн, далі його на машини переправляли і вже ними везли до бункерів, які вміщували по 60 тонн палива кожен. Паливом для вироблення енергії тоді слугував торф, причому часто він був сирий, і коли через погану його якість доводилось обмежувати електропостачання.
Звичайно, в пізніші часи будували в Луцьку значно більші підприємства. Деякі – всесоюзного значення. Проте це вже інший час, коли повоєнний світ, минаючи еру хіпі, починав виражати нові постмодерні цінності. Описані ж споруди стали вузлами міської тканини модерного часу. І, крім архітектурної, мають історичну містобудівельну цінність для Луцька.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі