Помітною сторінкою в історії дипломатії Європи, яка пов’язана з Волинню, є з’їзд монархів у 1429 році, який відбувся в Луцьку. Його значення для історії нашого регіону беззаперечне. Хоча б тим фактом, скільки поважних гостей завітали до міста.

До 590-річчя проведення Луцького з’їзду започатковуємо рубрику, присвячену гостям. Про життя і політику, кохання і зради, біографічні сторінки і випадкові події, які вплинули на тогочасне життя і привели цих людей до Луцька. Сьогодні – про Еріка Померанського.

 

Ерік Померанський

 

Одним із почесних гостей Луцького з’їзду монархів 1429 року був скандинавський правитель - Ерік VII Померанський. В Європі він прославився як енергійний і успішний володар північних земель, що через різкість і негнучкість свого характеру постійно наживав собі ворогів.

Дуже цікавою є історія сходження Еріка VII на престол. В кінці XIV ст. для забезпечення спадкоємності влади королева Данії Маргарита І Данська запросила стати наступним правителем свого внучатого племінника молодого герцога Богуслава Поморського. Його біологічними батьками був герцог Померанії Вратислав VII і Марія Мекленбурзька, яка походила з шанованої слов'янської правлячої династії герцогів Мекленбург-Шверинських. Марія Мекленбурзька мала тісні династичні зв’язки з правлячими родинами трьох країн Норвегії, Швеції та Данії.

---

Читати також § Луцький з’їзд монархів: Барбара Циллі, імператриця Священної Римської імперії

---

Для дотримання усієї правильності процедури Богуслав був усиновлений і отримав нове ім’я ­– Ерік. Він був проголошений спадкоємцем престолу та увійшов в історію скандинавських країн як король Ерік VII Померанський.

Він народився у 1382 році в містечку Рюгенвальд в Померанії (сьогодні місто Дарлово в Польщі). По батьковій лінії походив із слов’янської династії герцогів Помор'я Гриффінів, названих так через зображення на їхньому давньому родовому гербі птахи грифа.

8 вересня 1389 року малолітній Ерік був проголошений королем Норвегії в місті Тронхеймі. Оскільки сам правити не міг, бо був ще дитиною, то правління здійснювала Маргарита І. За кілька років, у 1396 році, він був проголошений королем Данії, а потім і королем Швеції.

 

Коронація Еріка VII, м. Кальмар, 1397 

 

17 червня 1397 року соборі міста Кальмар відбулась воістину історична подія для трьох скандинавських країн – Швеція, Данія і Норвегія були об’єднані в Кальмарську унію, а Ерік VII став її правителем. На церемонії були присутні представники всіх трьох держав, кожен від імені своєї землі поклявся у вірності новому королю. Все це було викладено в основній грамоті, написаній на пергаменті, і скріплене печатками присутніх.

Однак королева Маргарита І залишалася фактичним правителем трьох королівств до своєї смерті у 1412 році. Вона вела послідовну зовнішню політику і прагнула не допустити входження скандинавських країн в союзи, які зобов'язують їх приймати участь в іноземних війнах, потім її політику продовжував Ерік.

Саме Маргарита І підібрала дружину новому правителю, нею стала Філіппіна, донька англійського короля Генріха IV і Марії де Богун. Церемонія відбулась 26 жовтня 1406 року. Філіппіна не народила очікуваного спадкоємця Еріку.

У роки свого правління скандинавський правитель вибрав політику військової сили замість переговорів. Майже весь період одноосібного правління Еріка тривав давній військовий конфлікт з графами Гольштейна. Ерік намагався повернути герцогство Шлезвіг. Ерік Померанський вів дві війни проти графів Гольштейна, в 1416-1422, 1426-1435 роках. В протистоянні він заручився підтримкою імператора Священної Римської імперії Сигізмунда.

 

Портрет Еріка Померанського в костелі містечка Дарлово, Польща

 

Ерік вів тривалу боротьбу за сфери торгівлі з балтійськими держави, особливо містами Ганзи, він прагнув до необмеженої влади, втручався в призначення кандидатів на церковні посади, не рахуючись з прагненням церкви до самоврядування. Особливо гострий характер мало його зіткнення з церквою в 1432 році, під час виборів архієпископа в Упсалі.

У 1429 році Ерік Померанський контролював важливу для торгівлі в Європі Ересуннську протоку, за прохід іноземних кораблів через яку він ввів мито. Його жорстка політика викликала невдоволення знаті і привела до повстання проти королівської влади.

У 1430-і роки політична ситуація в країні погіршилася. Призначення Еріком на відповідальні посади корінних данців і фінансування воєн за рахунок важких податків призвело до виникнення опозиції королю в Норвегії і Швеції і серед датських селян.

Через блокаду експорту шведського заліза і міді Ганзейські міста фермери і шахтарі Швеції в 1434 році підняли повстання. Воно використовувалося шведськими дворянами для ослаблення влади короля. Вони домоглися підтримки в данському парламенті своїх вимог про заснування нового союзу з конституційним формами управління, чому опирався Ерік.

Одним із досягнень скандинавського правителя було завоювання міста Копенгагена в 1416 році. Туди перенесли королівську резиденцію з Роскілле.

Останні роки життя він провів на своїй батьківщині Померанії, де керував герцогством Штольпен (нині місто Слупськ на півночі Польщі). Його наступником був племінник Крістофер III Баварський.

Ерік помер 3 травня 1459 року і був похований в Дарлово.

Гробниця Еріка VII в Дарлово

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.