Наприкінці літа 2005 року до Волинського краєзнавчого музею завітала громадянка Ізраїлю Фріда Плебан, колишня жителька Луцька, внучка луцького міського у квітні-листопаді 1917 року Абрама Самуїловича Варковицького.
Дещо незвичним було її прохання: вона хотіла побачити автографи свого дідуся на паперових грошах, що виходили в Луцьку з березня 1919 до січня 1920 року номіналом 2, 6, 10 і 20 гривень.
У жодному з підписів пані Фріда не впізнала руки свого дідуся, мера Луцька Варковицького. За майже дев'яносто років чорнило частково вицвіло, та й порівняти автографи їй не було з чим.
Читати § Луцькі гроші 1919 року. Фальшування карається тяжкою тюрмою
У вересні 2005 року історія набула продовження: на адресу музею прийшов пакет з Ізраїлю від пані Фріди Плебан-Варковицької, в якому, крім листа, була ксерокопія статті її батька Самуїла Абрамовича Варковицького про свого батька, а її дідуся, Абрама Самуїловича Варковицького, луцького міського голову від 22 квітня до листопада 1917 року.
Отже, його підпис таки міг бути на паперових грошах Луцької Міської Управи, принаймні, на якійсь частині з них: їх випуск і його посада, що давала право підпису, співпадали у часі.
Самуїл Абрамович Варковицький, єврейський міський голова міста Луцька
У квітні 1917 року хвилі російської революції докотилися до Луцька. В місті відбувалися масові демонстрації. Одна з таких демонстрацій місцевих жителів, робітників, військових тощо, яка проходила по вулиці Шосейній, зупинилася перед будинком Нахума Варковицького, в якому містилася міська управа. На балкон вийшов міський голова Малявчик і привітав демонстрантів. Але несподівано з юрби виступив лікар і від імені демонстрантів поставив вимогу, щоб Малявчик як представник старого режиму, пішов у відставку. Малявчик, схвильований, повернувся в управу і подав у відставку.
22 квітня 1917 року відбулося засідання міської управи під головуванням заступника Малявчика Стецюка, на якому вперше в історії Луцька одноголосно було вибрано міським головою єврея Абрама Самуїловича Варковицького. Наступного дня після вступу на посаду, проглядаючи кореспонденцію, він наказав негайно відповісти на всі листи і папери. Секретарі були вражені:» як це негайно? У нас щонайменша справа займала тижні».
Демонастрація на головній вулиці Луцька в 1917 році. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
У перші місяці Варковицький вирішив важливу на той час проблему: він дозволив розширити в напрямку шосе єврейський цвинтар, збільшуючи, таким чином, його територію.
Міським головою Варковицький був шість місяців, до листопада 1917 року, коли управління містом перейняла новообрана соціалістична дума. Там Варковицький займав пост заступника міського голови, тому що він не належав до жодної партії.
У цей час був момент, коли центральна влада вирішила перевести окружний суд з Луцька до Рівного, що було 6 для Луцька значною втратою. Після оперативного втручання Варковицького, який спеціально поїхав з делегацією разом з Зайковським і Саракіним (колишнім заступником окружного судді) до міністра у Київ, окружний суд залишився у Луцьку.
В ті роки працювати у міському управлінні було дуже важко. То були повоєнні неспокійні роки. Росія пережила жахливу громадянську війну. Українці боролися за власну країну, а польський маршалок Пілсудський креслив вогнем і мечем нові кордони Польської Республіки. В 1917-1919 роках влада переходила з рук в руки кілька разів.
Кожна нова влада вимагала продуктів, житла й податків, а бідні громадяни вимагали хліба, палива й одягу. Неодноразово водили А. С. Варковицького під багнетами від одного будинку до іншого, неодноразово міське управління було окуповане військовими, які робили Варковицького особисто відповідальним за доставку всіх необхідних продуктів і матеріалів. Неодноразово виводили його з дому юрби голодних безробітних, які вимагали хліба й палива. І все необхідно було знайти, всі вимоги повинні були бути виконані, хоча в місті не було нормальних заробітків, і гроші мінялися з кожною новою владою.
З кожною новою владою мінялися також чиновники, бо багато з них «терміново виїздили за сімейними обставинами», а Варковицький залишався і повинен був про все турбуватися. Подібного листа такого ж змісту залишив колишній польський міський голова Сушинський, а коли польські солдати повернулися до Луцька, польський комендант Луцька висловив велике здивування з приводу того, що Варковицький «сміливо діяв у часи, пов'язані з небезпекою для життя».
Демонстрація на майдані біля замку у 1917 році. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Варковицького це не обтяжувало, бо він завжди вважав себе Лучанином, яка б влада не була в Луцьку. На спеціальному засіданні міського управління 31 серпня 1918 року доктор Регнус від імені правління висловив Варковицькому довір'я і подяку за його службу місту Луцьку.
Роботу в міському управлінні залишив Варковицький 1922 року, коли він повернувся до своєї попередньої банківської служби, на якій залишався до 1939 року як член правління і касир кооперативного банку в Луцьку.
* * *
Стаття С.А. Варковицького починається з опису демонстрації в місті Луцьку у квітні 1917 року, «яка проходила по вул. Шосейній (Ягеллонській), зупинилася перед будинком Нахума Варковицького, в якому містилася міська управа». Захотілося дізнатися: де ж був той будинок, чи зберігся він до наших днів?
Відправним моментом пошуків стало прізвище Варковицький. Статистичний називає Абрама Варковицького директором Народного Банку (знаходився по вул. З Травня, 22; нині вул. Кривий Вал); у цьому ж збірнику зафіксовано телефон Банку - № 177. Цей факт - доповнення до відомостей про мера Луцька, першого з євреїв, все ж не давав відповіді на запитання: де ж був будинок Управи. Той же збірник фіксує ще одного Варковицького - Нахума, який у будинку по вулиці Ягеллонській, 48, мав крамничку гасу і мастил.
Взагалі ж той будинок станом на кінець 1925 року був як дідова рукавичка з відомої казки: у ньому містився Польський Банк, тут же знаходилася бібліотека і книгарня Феліціана Барановського, мали прийомні кабінети лікар-дантист Лейба Хазанов, акушерка Рухля Літвак, лікар-терапевт і венеролог Пемов Фрідман і тут же була гуртівня солі.
За матеріалами статті Наталії Пушкар зі зібрника "Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцьк в історії Волині та України", випуск 35.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі