22 червня 1941 року у ході подальшого розширення Другої світової війни почалося вторгнення військ Німеччини на територію України. Від початку боїв під Володимиром-Волинським і до зайняття Луцька військами вермахту минуло всього чотири доби.
Які події відбувалися у Луцьку за цей час і хто саме намагався захищати місто від атаки 13 танкової дивізії?
Театр історії: нацисти підпалили Луцьк. Колаж Олександра Котиса
В радянських наступальних планах 1941 року, яким не довелося збутися, місто Луцьк мало залишитися у глибокому тилу військ, що мали наступати на Люблін.
Штаб 5 армії, який розміщався у будинку № 24 по вул.Сталіна (сучасна Л.Українки) на 22 червня вже знаходився на польовому командному пункті у лісі біля села Битень під Ковелем, тобто там, де повинен був керувати наступом трьох механізованих корпусів.
Військових об’єктів у Луцьку нараховувалося відносно небагато. Вони складалися з штабу 5 армії, винищувального авіаполку №89, дорожньо-експлуатаційного полку № 23 та госпіталю. У районі казарм знаходилося три склади: інженерний, санітарний і автобронетанковий №268. Все це охоронялося батальйоном з 306 стрілецького полку, який перебував на кордоні північніше Устилуга.
22 червня
Отже, у Луцьку базувався 89 винищувальний авіаполк 14 змішаної авіадивізії. Він був озброєний винищувачами І-16 тип 28, новітньої модифікації з двома гарматами у крилах та двома кулеметами. Кількість винищувачів по різних джерелах коливалася від 58 до 76 літаків. Цей різнобій є наслідком кількох військово-бюрократичних видів обліку несправних або призначених до списування літаків. Крім винищувачів, було кілька навчальних літаків УТ-2 і У-2.
Особовий склад полку нараховував 60 пілотів. Аеродромів у Луцьку було два. Один з них, розміщений на території колишнього польського аеродрому, називався аеродром Штабу армії, а другий, «польовий», побудований у 1940-41 роках, знаходився на місці сучасного військового аеродрому. На літо полк перелітав у Колки, де був обладнаний ще один аеродром та польовий табір.
На ранок 22 червня жодного винищувача на луцьких аеродромах не було, всі вони знаходилися у Колках. Більшість сімейних офіцерів на вихідні звідти виїхали у Луцьк.
Небо над містом захищав 87 окремий зенітний артилерійський дивізіон, який складався з 12 гармат калібру 85 мм і 4-ох калібру 37 мм.
У перший та наступні дні війни військові об’єкти Луцька та вулиці, по яких проходили дороги на Рівне і Дубно бомбардували ескадри KG 54 «Totenkopf» («Мертва голова»), яка складалася з 74 літаків «Юнкерс 88» модифікацій А-5 і А-6 а також KG 55 «Greif» («Грифон») що мала 82 літаки «Хейнкель – 111».
Горить Луцьк у 1941
Перші атаки були направлені на луцькі аеродроми. О 07:30 була здійснена повторна атака, насамперед на позиції зенітної артилерії, яка відчайдушно відстрілювалася.
Вогнем з землі збили два Юнкерси 88, які здійснили вимушені посадки на ще «радянській» території. 26 червня їх екіпажі вийшли до військ вермахту. Отримали пошкодження ще три бомбардувальники. На цьому дії зенітників припинилися і дослідити подальшу долю 87 окремого зенітного дивізіону за наявними джерелами неможливо. Причину припинення бойової діяльності пояснює наступний документ.
Спецповідомлення заступника начальника 3-го відділу Київського військового округу (так званий «особый отдел») від 24 червня 1941 р.
«Зенітні частини оборони не мають снарядів. В результаті авіація супротивника щоденно бомбить Луцьк, Станіслав. 40 000 снарядів знаходяться на складі Ніжин, біля Києва. Командування прийняло рішення перекинути їх вагонами, на що буде витрачено три доби. Снаряди необхідно перекинути негайно з літаками, повторюю, негайно літаками.»
Вранці через Луцьк на Володимир-Волинський прослідувала 1 протитанкова артилерійська бригада, яка базувалася у Ківерцях. На її озброєнні було 96 зенітних гармат калібру 76 і 85 мм на механічній тязі, які мусово використовувалися проти танків, тому що штатна 45-мм гармата стала вже непридатною до боротьби з ними.
Винищувачі з Колківського аеродрому з’явилися над Луцьком лише біля 16-ї години. Причиною цього стало те, що з трьох годин ночі до часу дня цей аеродром бомбардувався п’ять разів, на землі було знищено 32 винищувачі, і лише один у повітряному бою. У підсумку до Луцька біля 16:00 мали змогу долетіти тільки 25 літаків І-16.
О 17:30 20 бомбардувальників з KG 54 «Totenkopf», які несли 40 бомб по 500 кг, дві по 250 кг і 180 по 50 кг, бомбардували штаб 5 армії (вул. Сталіна, 24), казарми та аеродроми.
Цього разу винищувачами був збитий «Юнкерс-88». Після зайняття міста німецькими військами, 26 червня цей літак був знайдений. Виявилося, що екіпаж з 4 осіб загинув. Льотчики були поховані німцями «біля аеродрому» 27 червня. Чотири бомбардувальники «Юнкерс-88» отримали помірні ушкодження і долетіли до аеродрому базування. Ще один «Хейнкель – 111» біля 16:00 скинув бомби на Луцьк і був збитий західніше міста винищувачами. Пізніше екіпаж у складі 5 льотчиків приєднався до своїх військ.
Збитий «Юнкерс-88»
Могили екіпажу збитого «Юнкерс-88»
Отже, у першій день війни над Луцьком винищувачі і зенітники збили 4 німецькі бомбардувальники.
Вранці 22 червня на Луцьку тюрму № 1 (у наш час Замковий Свято-Архангельський чоловічий монастир УПЦ КП), впали перші бомби, які знищили ворота, а біля 16:00 бомба влучила у північно-західне крило в’язниці. Від вибухової хвилі у кількох камерах другого поверху вивернулися двері і в’язні почали виходити у коридор. З цієї події почалася трагедія розстрілу в’язнів, опис якої потребує окремого викладу.
Вищезгадане спецповідомлення свідчить:
«22 червня цього року, після бомбардування супротивником м.Луцька весь партійний і радянський апарат у паніці залишив місто. Залишені у тюрмі м.Луцька арештовані підняли бунт, обеззброїли частину охорони і намагалися утекти. Бунт незабаром був придушений».
23 червня
Ранок 23 червня почався з повітряного бою. Над «польовим» аеродромом біля 05:00 з’явилися винищувачі Мессершміт-109F з винищувальної авіагрупи JG3, які збили три І-16, їх пілоти загинули. У цей день 89 полк проводив багато польотів, але у більшості для ознайомлення з ситуацією на кордоні, ніж для протидії авіації люфтваффе. Принаймні, протягом дня німецькі бомбардувальники не втратили жодного літака у районі Луцька.
Вранці над дорогою Луцьк – Володимир-Волинський, у районі Війниці, зенітним вогнем був збитий бомбардувальник «Хейнкель-111», екіпаж вистрибнув з парашутами. При просуванні німецьких військ була знайдена частина членів екіпажу, вбитих пострілами в голову, а ще двоє вбитих льотчиків з «Хейнкеля» знайшлися у сучасному «Будинку офіцерів» у Луцьку.
Об 11 годині над луцьким «польовим» аеродромом з’явилося 10 німецьких бомбардувальників у супроводі винищувачів. Під час нальоту аеродром був пустий, ремонтувався, прокладалися додаткові зльотні смуги у різних напрямках. З окремих будинків біля лісу техніки і солдати були обстріляні вогнем з гвинтівок. Аеродромна команда обшукала будинки, було вбито кілька чоловіків і спалений будинок, з якого у ліс виходив підземний хід.
Біля 16-17 години знову прилетіли 24 бомбардувальники і біля 30 винищувачів. Однак на аеродромі радянських винищувачів не було. Будівлі і склади бензину не бомбардувалися, вірогідно, у розрахунку швидкого захоплення їх наземними військами. Але винищувачі ще 35-40 хвилин штурмували аеродром, обстрілюючи буквально кожну щілину окремо. Аеродромна команда мала всього 2-3 гвинтівки і пістолети.
Після цього нальоту авіамеханікам та іншим наземним службам полку надійшов наказ терміново зібратися у військовому містечку (район вул.Стрілецької) і готуватися до евакуації. Сама евакуація на аеродром Воронів (Гощанський район Рівненської області) проходила поспіхом, хаотично. На фотографіях, зроблених німецькими військовими, на «польовому» аеродромі залишено не менш 13 винищувачів І-16 (видно номери 2, 3, 4, 6, 10, 14,15). Крім них, сфотографовано дві «Чайки» І-153 (номери 29, 52), один МіГ-1, які ймовірно перелетіли з Велицького аеродрому, всього 16 бойових літаків та ще три навчальних.
Лише 12 літаків полку перелетіли у Воронів біля 18-ї години, а далі почалося бомбардування Луцька, який вже не захищався ні винищувачами, ні зенітниками.
Бойове донесення 89 ІАП (винищувального авіаполку).
«19.20 ланка (три літаки) «Хейнкель 111» бомбардує аеродром штабу армії, чергову команду, штаб 14 АД (авіаційної дивізії)».
Крім військових споруд, дуже жорстокому бомбардуванню були піддані квартали міста, по яких проходила основна магістраль Ковель-Рівне, сучасні вулиця Лесі Українки та проспект Волі. По цих магістралях відходили війська та біженці. Місто запалало як факел. Вулиці були вкриті воронками. Свідок, який проїзджав ділянку від сучасного універмагу до філармонії бачив, як покалічені і контужені жінки повзали по дорозі, стонали, кричали, волали про допомогу або просто лежали без свідомості. Будинки з обох сторін палали, листи заліза з дахів скочувалися у трубочки і свистом летіли в усі боки.
Свідки цих подій, лучани, розповідали, що від бомбардувань ховалися або в городах вздовж Стира між Красненським мостом і мостом «Бена», або в склепах і між могилами кладовища напроти сучасної 4 гімназії.
Вулиця Лесі Українки і в наш час являє собою свідка тодішніх бомбардувань. Усі сквери, крім біля військового госпіталю, до 1941 року не існували, вулиця являла собою суцільну забудову 2-3 поверховими цегляними будинками.
Двоповерховий будинок (зараз вул.Паркова). Вигляд з нинішнього проспекту Волі
Проспект Волі від будинку «Пано» до четвертої гімназії у перше десятиріччя після війни був повністю забудований наново, лише кілька довоєнних будинків залишилося у внутрішніх дворах.
У спецповідомленні 3-го Управління Народного Комісаріату оборони від 1 липня:
«23 та 24 червня місцева влада Ковеля і Луцька стали безладно залишати ці місця, викликаючи паніку серед населення. Прийнятими заходами з боку 3-го відділу і командування 5-ї армії паніка була швидко ліквідована».
У цей же день, 23 червня, командиру 1 артилерійської протитанкової бригади (130 гармат) генерал-майору артилерії К.С.Москаленку було наказано командувачем 5 армією генерал-майором Потаповим М.І. «силами двох артилерійських дивізіонів (24 гармати) прикрити мостові переправи у південно-західній частині Луцька» (мости «Бена», Красненський і Гнідавський). Разом з цим, сам Потапов доповідав командувачу Південно-Західним фронтом Кривоносу про гостру нестачу снарядів для 85 мм гармат, у зв’язку з чим 2 дивізіони протитанкової бригади не використовуються. Найвірогідніше, що протитанкові гармати, що залишалися у Луцьку, були забезпечені мінімальною кількістю снарядів, що робило їх бій з бронетехнікою гарантованим самовбивством.
23 червня у Луцьк прибув артилерійський дивізіон, сформований з окремого артилерійського 1425 полку Новоград-Волинського укріпленого району.
Учасник боїв О.М.Рязанцев згадував:
«У перший день війни дивізіон залишив свої старовинні 203 мм англійські гармати, зняв з платформ на залізничній станції 12 нових 76-мм гармат та вирушив у Луцьк на автомобілях ГАЗ-АА. Постачання снарядами здійснювалося з луцького складу»
24 червня
На третій день війни, 24 червня, екіпажі Хейнкелів-111 отримали завдання на бомбардування танкових і механізованих колон у районі Луцька. Через Луцьк безладно відходили з під Володимира-Волинського підрозділи 135 стрілецької дивізії, 460-го артполку 27 стрілецького корпусу, від Війниці тилові служби 19 танкової дивізії. По сучасних вул.Ковельській, Л.Українки, пр.Волі невпинно тягся потік людей, возів, автомобілів, гармат, на які продовжували сипатися бомби. Місто знову зазнало тяжких руйнувань.
Священик з с.Романів Луцького району М.Федорчук у ці дні зробив у своєму щоденнику наступний запис:
«24 червня по радіо німці повідомили, що о 4 ранку буде здійснено бомбардування Луцька. Усім цивільним було віддано наказ відійти від шосе на 3 км. У вказаний час близько 8 німецьких бомбардувальників вийшли на свої позиції. Хмари диму і вибухи, що лунали у місті доносились аж до будинку священника у с. Романів, що в 30 км від Луцька».
Розбомблений Луцьк. Автомобілі їдуть по проспекту Волі
Але як свідчать документи, невелика кількість боєздатних винищувачів ще знаходилася на луцькому «польовому» аеродромі.
Ввечері 24 червня на ньому приземлилися два бомбардувальника СБ з 62 полку, який прилетіли з Житомирської області. Екіпажі отримали завдання провести розвідку у районі Грубешів-Устилуг-Володимир-Волинський-Сокаль. У Луцьку до них мали приєднатися винищувачі для прикриття. СБ зробили кілька кіл навколо аеродрому, але ніхто не взлетів, прийшлося сідати.
Штурман одного з СБ, Є.Є.Донской згадував:
«З західної сторони аеродрому у два-три ряди росли дерева, біля них на узбіччі дороги лежали обвуглені мотори – все що залишилося від винищувачів. Біля землянки-командного пункту знайшовся командир 89 винищувального авіаполку полку майор Єлагін Н.М. Він пояснив, що на аеродромі залишилася лише ланка управління (три літаки І-153 «Чайка»), замаскована сіткою у капонірах, інші літаки спалили при нальотах німці. Через хвилину підійшли змучені політрук і молодший лейтенант. Ідемо до літаків і чуємо, що північно-західніше і західніше Луцька іде сильна артилерійська стрілянина. (прим. бій за Торчин). Коли долетіли до Буга, винищувачі розвернулися і зникли. ... Від Луцька на схід дорога забита автотранспортом».
Оскільки у 89 полку винищувачів І-153 не було, скоріше всього ці машини перелетіли з аеродрому Велицьк, де вранці 24 червня 17 винищувальний авіаполк був практично розгромлений на землі авіацією люфтваффе.
Як видно, луцький 89 винищувальний авіаполк не зміг ні виконати завдання з прикриття власних військ від бомбардування, ні захистити місто, ні в кінцевому рахунку захистити себе. Командуванню 5 армії залишалося лише константувати:
«Оперативне зведення № 04 К. 8.00 24.6.41. 5-та армія.
«Авіація супротивника систематично безкарно здійснює нальоти на дорогу Ковель-Луцьк-Рівне і на бойові порядки частин. Ковель майже зруйнований.»
Ще 22 червня за наказом командувача 5 армією з Новоград-Волинського у Луцьк була направлена 131 моторизована дивізія, у танковому полку якої нараховувалося 123 танків БТ, переважно зношених навчально-бойових. До передмістя м.Рівне села Бронники перша група з 35 танків та двох батальйонів піхоти добиралися дві доби. Там до неї приєднався артилерійський дивізіон.
Групі було поставлено завдання створити лінію оборони на східній околиці Луцька та утримувати мости через Стир до підходу головних сил 131 дивізії. 23 червня у Луцьк прибув артилерійський дивізіон, сформований з окремого артилерійського 1425 полку Новоград-Волинського укріпленого району.
25 червня
Протягом дня дорога з Володимира-Волинського вже була заповнена військами 14 танкової дивізії вермахту аж до передмість Луцька і потік радянських відступаючих військових частин рушив через залізничний міст біля Рожищ і далі на Ківерці. Але нальоти бомбардувальників у цей день продовжувалися.
Після приходу німців на вулицях скрізь лежали людські тіла, немало їх було і під зруйнованими будинками. Лучани закопували небіжчиків у воронках від бомб, ямах, самотужки виритих у дворах, та понад дорогами. Протоієрей Л. Долинський стверджує, що в результаті бомбардувань у Луцьку було зруйновано близько 60 % всіх будинків.
Біля 10:00 35 танків зведеної групи 131 моторизованої дивізії зайняли оборону в Луцьку на східному березі Стира та по обидва боки шосейної дороги Луцьк-Рівне. Розвідрота зосередилася на східній околиці міста. У цей день німецькі війська досягли Луцька і почали його захоплення.
О 15:45 розвідувальний батальйон 13 танкової дивізії вермахту досяг с.Антонівка за 9 кілометрах західніше Луцька, і у с.Забороль вийшов на ковельську трасу. На в’їзді у Луцьк стояли дротяні загородження, які не стали перепоною для бронетехніки. Танки дивізії проїхали через Красне і о 18:07 виїхали на міст. Але, як тільки три передових танки опинилися на правому березі Стира, міст був підірваний дистанційною міною. Однак, це не зупинило наступ. Мотострільці 14 дивізії вермахту почали переправлятися через Стир на надувних човнах та створювати плацдарм. Мотоцикли розвідувального батальйону дивізії переправляли на плотах. Гнідавський міст виявився занадто слабий для танків, його терміново зміцнювали саперні підрозділи.
У боях за Луцьк були знищені три артилерійські батареї, це були 12 76-мм гармат артдивізіону 1425 полку. З початком боїв у місті постачання снарядів з складу припинилося і дивізіон почав відступати під загрозою оточення. Лише через кілька тижнів його залишки дрібними групами перейшли лінію фронту.
У звіті за 25 червня 13 танкової дивізії вермахту, який був направлений командуванню о 23:55, вказується про знищення в місті більш 10 радянських танків, що відносилися до 131 моторизованої дивізії. Власні втрати штаб 13 танкового полку визначив як невеликі – 25 червня тимчасово втратили боєздатність всього два танки Pz.Kpfw IV.
Існують німецькі фотографії, зроблених у районі сучасної Театральної площі, на яких відображено 8 кинутих підбитих та кинутих танків БТ-5 і БТ-7. Про участь у бою за Луцьк 24 гармат з 1 протитанкової бригади Москаленка невідомо нічого. Вірогідно, що їх вивезли ще до початку бою за Луцьк.
У кінці звіту зазначено:
«Після вуличних боїв і боїв за будинки була досягнута східна околиця Луцька. Полонені та трофеї через настання темряви ще не підраховані. Місто тримаємо міцно в наших руках».
Власні втрати штаб 13 танкового полку визначив як невеликі – 25 червня тимчасово втратили боєздатність два танки Pz.Kpfw IV. Таким чином, бій за оволодіння Луцьком відбувся протягом шести годин.
26 червня
Вранці 13 і14 танкові дивізії вермахту стикнулися з подальшим спротивом бронетехніки і піхоти 131 моторизованої дивізії вже за межами Луцька у Жидичині, Струмівці та Борохові, але опис цих боїв виходить за рамки даної статті.
У цей же день ІІІ група винищувальної ескадри JG3 перебазувалася на «польовий» аеродром біля Луцька. Район її бойових дій окреслювався трикутником Луцьк – Дубно – Броди.
Наостанок цікаво прослідкувати місця дислокації штабу 5 армії за 22-26 червня 1941 року.
- 22.06. командний пункт – ліс західніше с.Битень (14 км південно-західніше Ковеля);
- 23.06. - ліс південно-східніше Теремно (околиця Струмівки). До нашого часу у лісі збереглися рештки двох ліній бліндажів, у полях можна знайти скалки мін від німецьких 81 мм мінометів, з клеймом на капсулях – 1940 р.;
- 26.06. - ліс північніше с.Руда Красна під Клеванню.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
Коментарі