Луцький національний технічний університет має нового ректора. Ним став 44-річний професор Петро Савчук, який донині був завідувачем кафедри матеріалознавства та пластичного формування конструкцій машинобудування.

На посаду ректора Савчуку довелося пройти два тури виборів. У першому турі його підтримало близько 40% виборців, а в другому – майже 68%.

Поки триває бюрократичний процес офіційного призначення на посаду, Петро Петрович часу не гає – взявся наводити лад біля одного з корпусів. Зізнається: цьогорічна вступна кампанія є надважливою для вишу та для нього як ректора. Новообраний очільник політеху хоче, аби абітурієнтам у стінах вишу сподобалося з першого дня вступної кампанії.

 

«ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОРОДЖУЄ ПАРАЛІЧ»

 

– Ви направду вірили, що можете стати ректором? Адже вибори у ЛНТУ прогнозувалися як принципове протистояння вас і доволі впливової доньки покійного ректора?

 

– Якщо людина має чітку мету і натхненно працює, щоби втілити в життя свій задум, то шанс обов’язково буде. Зізнаюся, така думка виникла вже давно, адже я понад 16 років працюю в університеті. Багато чого хотілося змінити, покращити. Маючи такий потужний колектив, непогану інфраструктуру, ЛНТУ не використовував увесь свій потенціал. Безумовно, Віктор Володимирович Божидарнік робив усе, що міг і вмів. Але нині треба рухатися в ногу з часом.

 

– Скільки каденцій пробув на посаді Віктор Божидарнік?

 

– Раніше було інакше законодавство, каденцій як таких не було і не встановлювалися обмеження щодо перебування на посаді ректора. Це вже мене обрали строком на п’ять років, відповідно до нових правил. Тепер все буде цікавіше. Раніше ж вибори відбувалися, по суті, формально. Вік-тор Володимирович мав бездоганний авторитет. І упродовж усіх цих 38 років термін перебування його на посаді продовжували, а колектив підтримував.

 

– Ви кажете, що потрібно рухатися в ногу з часом. Натякаєте на те, що 44-річний ректор, як от ви, може осучаснити виш?

 

– Молоді люди загалом енергійніші і динамічніші, тому здатні творити якісні зміни. Та досвід старших поколінь теж потрібен. Тільки спільно можна працювати на благо як конкретної справи, так і цілої країни.

 

– Коли у вас виникла думка про посаду ректора?

 

– Років п’ять тому я почав про це замислюватися. З’явилося бажання задля розвитку нашого університету акумулювати власні зусилля і своїх колег, з якими ми давно спільно працюємо, у тім числі й над міжнародними проектами. Це і Олег Заболотний, і Ростислав Редько, і Ірина Вахович, і ще багато колег, яким небайдуже майбутнє нашого вишу. Для того щоби перемогти на виборах і розпочати зміни, над якими міркуємо уже не перший рік, ми об’єдналися в команду і спільно працювали. Радіємо з того, що нам це вдалося.

 

Працювали ми чесно, без використання брудних технологій. Хоча нас звинувачували у наявності ресурсів, підкупі. Інша річ – лунало чимало негативу і стосовно опонентів. Та я можу запевнити: ми не мали до цього жодного стосунку. В освіті ніколи не буває усе гладко, та й вибори в українських реаліях теж не бувають спокійними. На жаль, наше суспільство поки не є настільки демократичним, щоби ті ж вибори у вищих навчальних закладах відбувалися без жодного негативу.

 

– Окрім викладацької і політичної діяльності, ви раніше ще й бізнес провадили. Як тепер поєднуватимете?

 

– Ніхто не забороняє провадити підприємницьку діяльність, будучи викладачем. Однак тепер доведеться це залишити, оскільки, згідно із законом, ректор не має права бути підприємцем. Щоправда, тут є певна колізія. Адже я координував проект будівництва водолікувального комплексу в Грем’ячому. І левова частка фінансування належала мені і моїй сім’ї. Тепер же доведеться відмовитися від координування, на моє місце прийде інша людина. Однак здобутий досвід є напрочуд цінним, у тім числі з огляду на те, що цей проект втілювався у співпраці з органами місцевої влади – облдержадміністрацією та обласною радою.

 

– Тобто свої зв’язки із владою, власні політичні знайомства ви можете використовувати і на користь політеху?

 

– Звісно, так і має бути. Понад п’ять років я був помічником народного депутата Віктора Олійника, свого часу був консультантом Степана Івахіва. Зараз у певних питаннях консультую групу Ігоря Палиці «Новий Луцьк» у міській раді. Наша співпраця досить успішна. Більше того, я вважаю, що це нове покоління, яке справді дбає про майбутнє України. А Ігоря Палицю та його Фонд «Новий Луцьк», очолюваний Олександром Товстенюком, я розглядаю як партнерів, які готові допомагати університету.

 

– Однак вас зможуть звинуватити у залежності від тих чи тих структур або людей…

 

– Найкращий керівник бюджетної установи – той, який уміє плідно працювати і з бізнесом, і з владою. Але в жодному разі він не має бути від них залежний. Будь-яка залежність породжує параліч адміністративної дії. Тому всі свої зв’язки слід використовувати у межах закону і здорового глузду. Зрештою, університет – це ж не приватна структура. Це освітня установа, яка, своєю чергою, має допомагати і комунальним підприємствам міста й області, працювати і з промисловими підприємствами, наші науковці, студенти й випускники мають отримати максимум умов для самореалізації. Від того буде суспільна користь. Ясна річ, без старань і зв’язків керівництва вишу тут не обійтися. Буду намагатися залучати усіх зацікавлених до співпраці, бо вважаю, що це один з інструментів розвитку. Спільні проекти, партнерство, фінансова підтримка, міжнародна співпраця – це наше майбутнє. Адже головна мета – якість і конкурентоспроможність нашого випускника не лише в Україні, а й за її межами.

 

– Ставши ректором, очевидно, матимете обмаль часу на депутатську діяльність. А на носі знову місцеві вибори…

 

– Навряд. За останні роки я мав дуже багато додаткової роботи в університеті, і усе встигав. Та й у своєму виборчому окрузі №16, це район школи №23 й ЖКП №7, маю хороших помічників. Проблеми округу триматиму на пульсі.

 

А ось ігнорувати місцеве самоврядування в жодному разі не можна. Зараз ця вертикаль посилюється, у процесі децентралізація. А хто, як не еліта освітніх установ, здатна підсилювати якість місцевого самоврядування? Безумовно, я не проти балотування, я навіть хочу, аби працівники ЛНТУ були активними на виборах. Це буде тільки на користь університету.

 

«ОЧІКУВАВ ПЕРЕМОГИ У ПЕРШОМУ ТУРІ»

 

– Як вам далися вибори ректора? Після першого туру, мабуть, хвилювань було менше…

 

– Другий тур був навіть важчий, хоча лишилося всього два претенденти. Але у першому турі я здобув 40% голосів виборців, а це аж ніяк не понад 50%, потрібних для того, аби перемогти. Зізнаюся, я все-таки очікував отримати перемогу в першому турі. Тому особливої радості від такого результату не було. Адже попереду чекало серйозне випробування. Хвилювання тільки посилилося. Та за кілька днів я збагнув, що чимало університетських виборців не налаштовані проти мене, просто значна частина підтримала тих шанованих людей, які так само балотувалися.

 

Загалом було восьмеро  кандидатів, окрім мене і Зоряни Герасимчук, чимало голосів отримали і Валентин Талах, і Сергій Пустюльга, і Володимир Дідух. Тому моя перемога – це спільна перемога команди, з якою я йшов на вибори. І щойно приступлю до повноважень, то обов’язково вислухаю усі пропозиції і побажання й інших кандидатів з приводу подальшої діяльності вишу. Тому що ми маємо працювати цілим колективом. Кожен на своєму місці. А той, хто намагатиметься перешкоджати, навряд чи залишатиметься у стінах нашого закладу.

 

– Це означає, що ви маєте повноваження звільняти підлеглих?

 

– Не зовсім так. Якщо закінчується контракт, то це не означає, що ректор може сказати «до побачення». Є колектив, який має право висловити свою думку. І є основа вишу – студентство, яке так само може і має впливати. У нашому університеті головним має бути студент. Бо саме заради студентів ми працюємо. Вони мають здобувати гарну освіту і заодно бачити, що їхню думку враховують. Усе для студента, а не студент для вишу. Таким є моє бачення співіснування зі студентством. Благо, студентський актив у нас потужний і задіяний навіть улітку.

 

– Які люди стануть вашими заступниками? Чи працюватиме з вами Зоряна Герасимчук?

 

– Насправді дуже складне питання. У країнах із розвинутою демократією після перемоги нової команди стара мала би сама піти у відставку. Навіть якщо йдеться про освітній заклад. Це нормальна практика. Я особисто саме так вчинив би на місці людей, які нині перебувають на керівних посадах у ректораті. Наразі доведеться ухвалювати кадрові рішення тільки у юридичній площині. Безумовно, хотілося б радикально оновити всю адміністративну вертикаль вишу. Спочатку будемо радитися, а далі шукатимемо шляхи порозуміння.

 

Оскільки нині усі пішли у відпустки, то звільнити я нікого не можу. Для цього мають бути вагомі підстави. До слова, нині закінчуються контракти у двох деканів – Тараса Божидарніка і Руслана Кузнєцова. А у інших деканів контракти продовжуються, і жодних підстав переглядати їх немає. Так, можна провести структурну реорганізацію вишу, але перш ніж ухвалювати якісь радикальні рішення, треба добре все проаналізувати. Усі зміни мають відбуватися в інтересах університету.

 

А стосовно Зоряни Вікторівни, то я ще не мав нагоди поговорити з нею про її майбутнє у виші. До мого призначення вона формально виконує обов’язки ректора.

 

– А після того, як вас офіційно призначать, Зоряна Герасимчук повернеться на посаду першого проректора?

 

– У неї контракт до 2020 чи 2021 року. Якщо у неї буде добра воля, то я буду вдячний їй за розуміння. Якщо ж піти з посади вона не захоче, то будемо виходити з того, які можливості для кадрових ротацій ми маємо і яким чином можна будувати співпрацю.

 

А взагалі ми проведемо аналіз адміністративної ефективності, фінансової діяльності, можливо. Та не лише щодо згаданої посади. Можливо, доведеться провести цілісний фінансовий аудит. Хоча останнім часом за нас так взялося КРУ, що мені достатньо буде їхнього висновку. На основі таких експертних даних будемо вирішувати, чи на місці люди, чи ефективно працювали і чи щось потрібно змінювати.

 

Наголошу: з морально-етичної точки зору, усі проректори й декани, і навіть усі завідувачі кафедр мали б написати заяви. Мала би відбутися певна люстрація. Звісно, це не означає, що всіх треба звільнити. Але переглянути кожного треба.

 

– Які нині гарячі питання вам доведеться розв’язувати? Над чим передусім працюватимете?

 

– Зараз мене непокоїть вступна кампанія. Нам потрібно докласти максимум зусиль, аби заповнити бюджетні й платні місця, а також закласти фундамент для підготовки успішного випускника.

 

До зими маємо багато встигнути, аби покращити інфраструктуру. Не може бути такого, щоби два зимові місяці університет був «законсервований» і простоював через брак коштів на комунальні витрати. Адже погіршується якість підготовки. Звісно, ситуація була вимушена. Але надалі такого не має бути. Нині у нас тривають перемовини з бізнесом з приводу побудови альтернативної котельні, заміни вікон. Ми підрахували: якщо перейдемо на альтернативне опалення, то матимемо 1,8 мільйона гривень економії. Цих коштів нам вистачить, щоби повністю замінити вікна. Я мушу забезпечити комфортні умови для роботи і навчання, в жодному разі не можна мерзнути в аудиторіях. Не має простоювати спорткомплекс із басейном. Наведемо лад із туалетами, покращимо систему харчування. Це пріоритетні речі.

 

– На Львівській політех має непогану інфраструктуру, але територія зовсім не використовується. Порадуєте студентів якимись змінами?

 

– У нас вже є бачення розвитку студмістечка. Хочемо, аби студент у теплу пору року відпочивав на території, зелена зона у нас велика. Гадаю, за два роки ми зможемо усіх приємно здивувати. А вже до початку навчального року спробуємо зробити, аби всюди був вільний доступ до інтернету.

 

– Якісь новації у навчальному процесі будуть?

 

– Очікуються певні зміни щодо планування навчального процесу. Тому що відтепер маємо серйозні зміни на рівні Міносвіти. Виявилося чимало трансформацій щодо галузей знань, напрямків підготовки. З 1 вересня ми маємо все це враховувати. Це буде значна ротація в напрямку кафедр, факультетів. Роботи надзвичайно багато. Відпустка мені не світить, хоча з 14 липня за планом я мав би відпочивати. Та тепер працювати мені хочеться як ніколи.

 

ХРОНІКЕР

 

Петро Петрович Савчук народився 16 липня 1971 року в селі Духові Кременецького району Тернопільської області. Навчався у Горинській середній школі, Кременецькому педагогічному училищі за спеціальністю «Викладання праці та креслення в неповній середній школі», Тернопільському державному педагогічному інституті за спеціальністю «Праця і технічна творчість», в аспірантурі Тернопільського державного педуніверситету, Луцькому національному технічному університеті за спеціальністю «Управління інноваційною діяльністю».

 

Працював різноробочим 1-го відділення радгоспу імені Котовського Кременецького району Тернопільської області, керівником технічного гуртка при радгоспі, керівником технічних гуртків Старопочаївської ЗОШ І-ІІ ступенів Кременецького району, асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри матеріалознавства та обробки металів тиском Луцького національного технічного університету, директором Волинського інноваційного центру передачі новітніх технологій при Волинському обласному фонді підтримки підприємництва на умовах сумісництва.

Є доктором технічних наук, професором, автором понад 130 наукових публікацій та 26 патентів на винаходи й корисні моделі України.

 

Голова правління громадської організації «Волинська асоціація вчених та інноваторів».

 2010 року обраний депутатом Луцької міської ради в мажоритарному окрузі від ВО «Батьківщина». Є членом депутатської групи «Новий Луцьк», заступником голови постійної комісії з питань торгівлі, послуг та розвитку підприємництва.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.