Кіно прийшло в Луцьк на початку ХХ століття, перед Першою світовою війною.

Але все не відбулося отак раптово. У ХІХ столітті і до Першої світової Волинь перебувала у складі Російської імперії, а це означає, що їй були притаманні як свої індивідуальні, так і загальноімперські тенденції в різних сферах життя. Міська мода на гуляння в парку, а точніше, в саду, в Луцьк прийшла з російських головних міст, де побутувало пристрасне захоплення усім французьким.

Сад – це не просто територія з деревами. Там мали бути деякі неодмінні атрибути паркових гулянь. Це балагани, буфети, сцени для театру і духового оркестру, місце для цирку.  Час минав, мода ширилася і зовсім скоро народ став вимагати електричної ілюмінації. А з появою електрики важливою формою міських розваг ставали електротеатри.

§ Балагани, ілюмінація, сади: видовища Луцька епохи Романових

Десь у нетрях цих культурних трансформації зародилося і луцьке кіно.

БЕЗ НАЗВИ

Відомо, коли почали показувати кіно у Луцьку: це 1908 рік. До нього було причетне так зване «Луцьке товариство тверезості». Аби залучати людей до безалкогольних акцій, товариство використовувало показ «живих картин». У них була пересувна установка, яку часто використовували у дерев’яному літньому театрі, який розташовувався на місці теперішньої луцької школи №8, що біля Старого ринку.

Взимку 1909 року товариство вирішило зробити покази стаціонарними. Вони орендували зал на першому поверсі житлового приміщення на перетині сьогоднішніх вулиць Ковельської та Лесі Українки. В залі було 80 місць, половина із яких сидячі. Цей перший стаціонарний кінотеатр Луцька не мав назви. Він проіснував всього півтора року.

Десь у цьому районі був перший кінотеатр. Фото з Австрійської національної бібліотеки

Цей район у наш час

"ЧАРИ"

Камерний кінотеатр «Чари» знаходився на вулиці Генріка Сенкевича (тепер Богдана Хмельницького). Це був дорогий кінотеатр на кілька десятків місць із денними та нічними сеансами. Цікаво, що за 20 метрів від нього був Міський кінотеатр (тепер Волинський академічний театр ляльок). Можливо, з цієї причини «Чари» занепали вже у 1920-х.

Можливо, потім відроджував свою діяльність, бо про нього у спогадах згадувала луцька довгожителька Ірина Левчанівська.

Будівля, де був цей кінотеатр, збереглася до нашого часу – це будинок неподалік приміщення мерії на розі вулиць Богдана Хмельницького і Кривий Вал.

Фото Ірини Левчанівської

Кінотеатр був у жовтому будинку

"СОНЦЕ"

Культовий кінотеатр Луцька тридцятих, де показували всі світові новинки кіно – діснеївські мультики, голлівудські драми і детективи. Щоб орієнтуватися у світі кіно, достатньо було ходити в «Сонце» (польською - Słońce) і читати кінокритику в луцькій пресі.

У 1930-х роках луцький магістрат оголосив конкурс на побудову найбільшого в місті кінотеатру. Переміг проект на 525 місць луцького архітектора Францішка Кокеша. Його збудували у 1934 році на вулиці Ягеллонській (сьогодні – Лесі Українки).

Будівля не збереглася. На місці, де вона стояла, нині розташований сквер зі скульптурою жінки – на перетині Лесі Українки та Сенаторки Левчанівської.

Будинок з аптекою часів Першої світової війни. Або його перебудували, або на його місці звели новий, де і влаштували кінотеатр. Фото з Австрійської національної бібліотеки

Будівля з кіно була на місці цих дерев

"ПІОНЕР"

Перехідний кінотеатр, який увібрав частину довоєнного і повоєнного Луцька. На вулиці, яка в ранні радянські часи носила ім’я Лесі Українки (тепер Богдана Хмельницького), знаходилася ще довоєнна хасидська синагога. На відміну від більшості луцьких синагог її не знищили під час війни.

Радянська влада вирішила пристосувати її під кінотеатр. Можливо, через те, що це був один із перших радянських кінотеатрів міста, його назвали «Піонер». Недовго він носив так назву. Невдовзі його перейменували на «Зміну» й суттєво оновили фасад. Про «Зміну» знає не одне покоління лучан.

Фото Ірини Левчанівської

Колишній кінотеатр

"ХРОНІКА"

Серед різних радянських кінотеатрів Луцька «Хроніка» займав особливе місце. І не тому, що розташовувався на центральному міському майдані – площі Леніна з будівлею Обкому – в одному із житлових будинків, зведених в рамках будівництва головного комуністичного майдану.

Кінотеатр відкрили 13 жовтня 1959 року. «Хроніка» була спеціалізованим закладом. Тут показували те стільки художні фільми, як в інших подібних закладах, а кіножурнали, документальні фільми.

Глядачі «бували» на холодній Півночі і жаркому Півдні, в далеких джунглях Африки і штормових океанах, на широких колгоспних ланах і фермах, заводах, фабриках, «літали» у космос. Ознайомлювалися з новинками світової і радянської науки і техніки, літератури і мистецтва. Не миналося без явно пропагандистських фільмів.

«Хроніка» працювала аж до кінця СРСР. Будівля збереглася. Зараз у приміщенні піцерія.

Малюнок з газети "Радянська Волинь", зроблений під час відкриття кінотеатру

Це місце зараз. Фото Google

---

Забутих кінотеатрів Луцька є значно більше. За всю історію в місті діяло до трьох десятків власне кінотеатрів та різних кінозалів. Ми вибрали, на нашу думку, найцікавіші і найпоказовіші з них.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.