Релігійні конфлікти на Волині – дуже міфологізована тема, роздута ще за часів Російської імперії та активно підтримувана радянською пропагандою. Незаангажовані дослідження у цій темі стали з’являтися відносно недавно. Багато історичних фактів отримують нову оцінку в працях дослідників. Знаковою, наприклад, є заява співавтора дуже поважного й цитованого джерела – «Архив Юго-Западной России». Це видання історичних документів і літературних пам’яток Правобережної й Західної України XIV-XVIII століття в 35 томах. Він зізнався, що під час підбору документів переслідували певні ідеологічні норми. Із зібраних 8000 документів до збірника потрапило тільки 2200.

Сучасні українські дослідники стверджують, що в більшості випадків конфлікти між представниками різних релігій на Волині і в Україні мали економічну основу, але не релігійну. Проте все ж релігійні конфлікти були. Вони, правда, не створили ніякої пов-ноцінної картини протистоянь, як це намагалася колись подати пропаганда. Окремі епізодичні конфлікти були між кожною з гілок християнства на Волині – протестантами, православними, католиками та греко-католиками. Проте, переконують сучасні дослідники, вони не мали антагоністичного характеру.

Православні – католики

Один зі справжніх конфліктних випадків стався у Луцьку в 1621 році. Група осіб пограбувала церкву Луцького братства. На місці злочину зловили одного зі злодіїв – Валентія Лонського. Він виявився католиком. Покарання за пограбування церкви – смерть на вогнищі. Це ж присудили Лонському. У ніч перед стратою до в’язниці проникли невідомі особи (як потім виявилося, православного віросповідання), де напоїли засудженого горілкою до такого стану, що той на ранок був нездатний іти до сповіді. А перед стратою обов’язково мала бути сповідь. Наступного дня Валентія Лонського повели на страту без покаяння і сповіді.

З невідомих причин місце страти вибрали не на звичайному місці у Луцьку (а таких було два – на майдані Ринок і перед входом у Верхній замок), а біля парафіяльного костелу святого Якуба (місце на території нинішнього заповідника неподалік від братської церкви). Пізніше католики скаржилися в суд, що православні працівники Луцького магістрату навмисне вибрали місце страти католика біля костелу.

Далі – гірше. Тіло Лонського не допалили до кінця. Обгорілі останки певний час лежали просто неба біля костелу. Чим закінчилася справа, невідомо.

Неприязнь була і в пізніший період. З неясних причин протягом 1620-1630 років сталися сутички між студентами єзуїтського колегіуму і членами Луцького братства. За цей період, як вдалося встановити за документами, постраждали десятки осіб. Жебрака Лук’яна Пінського, який жив при братському монастирі, студенти-єзуїти просто вбили.

Описані в Луцьку конфлікти – найгостріші серед усіх релігійних протистоянь між католиками та православними у XVII столітті на Волині. Цікаво, що радянські міфотворці майже не звертали увагу на взаємини між іншими гілками християнства. Суть їхня загалом зводилася до «гноблення православних католиками». Проте спірні моменти були між різними конфесіями. Сьогодні зовсім забутою є тема конфліктів між католиками та протестантами на Волині в добу Реформації.

Католики – протестанти

Описуючи соціально-психологічні проблеми суспільства в добу Середньовіччя, німецький дослідник Еріх Фромм звернув увагу на факт, що розвиток капіталізму в часи пізніх Середніх віків призвів до відчуття дуже сильної внутрішньої напруженості людини. Індивід, який був раніше захищений зовнішньо цехом і церквою, виявився покинутим на просторах нової ринкової економіки, що тільки зароджувалася. Саме ця напруженість, за словами вченого, змусила людину винайти нову релігію, яка відповідала б викликам епохи й давала внутрішній спокій. Цей парадоксальний механізм пошуку «внутрішнього наставника» Фромм назвав «втечею від свободи».

Це було на самому початку. Коли соціально-психологічна фаза перейшла у фазу відкритих ідей та їхнього поширення, стали з’являтися такі відомі постаті, як Джон Уїкліф, Мартін Лютер, Жан Кальвін, Фауст Соцін та інші. У тих чи тих формах подібні тенденції спостерігалися по всій Європі. Виникнення нової релігії – протестантизму – «підірвало» життя Європи. Стало виникати дуже багато протистоянь, які переходили з релігійної в політичну площину. Фактично, вся Європа поринула у протистояння католиків і протестантів, а також інших конфесій та сект. Піком насильства, мабуть, була сумнозвісна Варфоломіївська ніч 1572 року, коли католики у Франції напали на гугенотів. Тоді загинуло шість тисяч людей.

Конфлікти між католиками й протестантами були і на Волині. Хоча Річ Посполита намагалася не допустити проникнення протестантів у Польщу, проте з середини XVI століття секти кальвіністів, лютеран та соцініанів з’явилися у волинському краї. Першим протестантським центром Волині стала Олика – її власник Миколай Радзівілл вирішив стати кальвіністом. Мали вони свою святиню і в маєтках Костянтина Острозького. А в кінці XVI століття у Берестечку було засновано цілу кальвіністську школу, яка діяла понад півстоліття. В Острозі, Старокостянтинові, Острополі діяли соцініанські громади. Їхнім центром було місто Заслав, а в Гощі було засновано соцініанську школу. Велика громада діяла і в Киселині.  Маловідомим є факт, коли в Польщі стали гнати соцініанців, то зрештою вони змогли згуртуватися саме в Киселині – нині це село в Локачинському районі за 45 кілометрів від Луцька.

Цікавим був конфлікт між домініканцями та соцініанами у Ляхівцях. Там шляхтич Криштоф Сенюта склав фундацію на домініканський костел Святої Трійці. Монахи за ці гроші мали викорінювати протестантські ідеї з володінь Сенюти. Проте з часом він змінив віровизнання – із католика став протестантом-соцініаном, але відмінити фундацію домініканцям уже не міг. Після кількох судових засідань у Коронному трибуналі в 1627 році впливового соцініанського проповідника Петра Мрошковського вигнали з Ляхівців. Поки тривала судова тяганина, соцініани Сенюти нападали на домініканців зі зброєю і били їх. Своїм підданим-католикам Сенюта забороняв відвідувати костел і ув’язнював їх, якщо вони порушували його вимогу. В пізніший час конфлікт перейшов у спадок синові Криштофа Сенюти Петру. Того суд зобов’язав виплатити солідний штраф за те, що обдурив домініканців щодо спадщини його батька. У травні 1647 року він зі слугами на конях увірвався на подвір’я Кременецького костелу і став роз’їжджати біля вірян. Здійнялася курява з пилюки, а один з коней зачепив чиюсь дитину. Зрештою, в 1664 році католики зуміли назавжди вигнати соцініан з Ляхівців.

Ще однією точкою конфліктів був Острог, де поряд мусили жити люди різних конфесій, і не тільки християнських. З історії одного конфлікту можна написати роман, не гірший за славнозвісних «Заручених» Алессандро Мандзоні. У 1646 році протестант Людвік Прецлавський взяв у неволю двох дівчат-католичок і змушував їх зректися католицької віри. Одна з бранок – Галшка – утекла і сховалася в місцевому костелі єзуїтів, які прихистили дівчину у шпиталі Святого Духа. Коли Прецлавський дізнався, де перебуває дівчина, узяв озброєних слуг і під’їхав до шпиталю. Галшка стала тікати, а протестант зі слугами переслідував її вулицями Острога аж до костелу єзуїтів. Слуги почали сокирами ламати церковні двері. Історія переповідає, що лише завдяки сміливій «бабі», яка тримала руками дверний засув, нападники не змогли увірватися до храму.

Ще одна трагічна історія сталася в Чорторийську. Католик Геліаш Кресак був хворий і помирав. У останні хвилини біля нього був тільки протестант Ярош Мошинський. Коли Кресак попросив його покликати священика з костелу для сповіді, той відповів, що може покликати тільки свого протестантського наставника. Тоді бідний католик попросив Мошинського занести його речі до костелу в Чорторийську і віддати як доброчинну пожертву. Проте той останньої волі померлого не виконав, а привласнив його майно собі.

Описані випадки були найжорсткішими прикладами конфліктів між протестантами та католиками на Волині. Дрібніших було значно більше. Загалом же уряд Речі Посполитої зумів не допустити поширення протестантизму в країні. На сьогодні на Волині не збереглося жодного протестантського храму з тих часів.

Про конфлікти між іншими конфесіями та релігіями напишемо окремо.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.