У грудні 1931 року на Волині сталася резонансна справа, яка сколихнула суспільство.

Про це писали навіть загальнодержавні газети. У тижневику Tajny Detektyw, який видавався у Кракові, знаходимо цікавий репортаж про подію в Луцьку. Автор розповів більше, ніж можна було очікувати, давши добру картину в деталях.

Спокійне життя Луцького повіту

Тридцяті роки ХХ віку, як і попереднє десятиліття, Волинь зустріла у складі відновленої Речі Посполитої. Міжвоєнна доба, з усіма її особливостями культурного розвитку, загостренням націоналізму у Європі, утворенням держав після краху імперій, індустріалізацією.

Луцьк як воєводське місто отримав особливу увагу. Розбудова міських мереж, поява нових районів, звернення до модного функціоналізму, прискіплива увага до санітарії та благоустрою.

Блог Луцьк і модерність: як епоха змінювала місто

Але разом з тим – соціальне напруження, періодичні страйки робітників, арешти членів ОУН, антидержавна діяльність комуністів. Усі ці особливості з регіональною відмінністю переживали різні куточки Європи.

У 1925 році Олику вилучили з Дубенського повіту і приєднали до Луцького. Уже тоді це містечко було туристичним. Про Олику писали в путівниках, туди організовували краєзнавчі виїзди. В містечко курсували автобуси з Луцька і Рівного.

Олика в міжвоєнний час

В Олиці ще перед тридцятими був готель і дім для нічлігу. Не дивно, що був той, хто пропонував гарно пообідати після відвідин резиденції Радзивіллів. Серед таких свій заклад тримав Мар’ян Бєрнацький, який мав славу заможного чоловіка. Його ресторан розташовувався недалеко від залізничної станції.

Він би і далі годував мандрівників, якби не стався один випадок.

Вони хотіли відкрити свій ресторан

Теофіл та Олександр Ґраждзєли були молодими. Старшому Теофілу було тільки 24, а молодшому Олександрові – лише 19. Походили з середньо заможної чеської родини. Вони були дрібними торговцями свиньми. Але ціни на свиней падали, заробітки братів були мінімальними, тож вони хотіли знайти собі інше заняття. Власне, мету  обрали непогану – почати власну ресторанну справу. Але ситуація з торгівлею свиньми не давала можливості швидко збагатитися, щоб почати омріяний бізнес.

Ще навесні 1931 року вони задумали прискорити свої справи і вчинити якесь пограбування. Але ніяк не знаходили для того вдалої нагоди. Тягнулися місяці і місяці, аж доки настала зима.

На початку грудня Теофіл та Олександр зацікавилися рестораном Мар’яна Бєрнацького, з яким давно були знайомі. 9 числа вони вирішили відвідати і поговорити з давнім знайомим. Під час розмови з’ясувалося, що Бєрнацький наступного дня поїде до Луцька на закупи.

Ґраждзєли подумали, що настала можливість збагачення. Вони вирішили влаштувати засідку на дорозі і напасти на олицького ресторатора зранку, коли той їхатиме до Луцька. Чоловік, який нічого не підозрював, узяв з собою 1000 злотих і вирушив до воєводського міста з самого ранку. Проте рух фурманок на трасі був оживленим, тож плани грабунку довелося відкласти.

Хлопець позичив сокиру у дружини товариша

На довго відкладати напад хлопці не хотіли, тож вирішили потягнути лише до вечора, коли Бєрнацький вертатиметься з Луцька. Зрозуміти цю логіку важко, адже власник ресторану їхав до Луцька на закупи, тож вертатися додому мав з опустілим гаманцем. А хлопців цікавили тільки гроші, вони не збиралися відбирати продукти.

Соша (див. нижче слово) в Піддубцях на карті кінця 1920-х

Цілий день вони тинялися по шинках Піддубців і на хуторі Арматнів. Звертали на себе увагу нервовою поведінкою. Відвідувачі оглядалися на них, та й по всьому.

Коли настали сутінки, хлопці вирушили на сошу (саме «шо́са», інколи «со́ша», а не «шосе́» говорили в селах біля Луцька).

Бєрнацький залагодив свої справи в Луцьку і вертався додому. В певний момент Ґраждзєли підступили до його фурманки і привіталися з чоловіком. Вони почастували його цигаркою і розпитували, як пішли справи в місті. Так пройшли з ним біля півкілометра. Наближався відтинок дороги, бо обидва боки якого росли дерева. Вони ще більше занервували. Тут і пора починати діяти.

Коли дійшли до дерев, на знак Теофіла Олександр заскочив ззаду на воза і швидко завдав кілька ударів Бєранцькому в голову позиченою сокирою. Теофіл зупинив коней, заскочив на фурманку і став шукати гроші. Перевірив одяг важко пораненого ресторатора, який з возу впав на землю. Сполохані появою інших возів на трасі, убивці, так нічого і не знайшовши, утекли.

Родина не попрощалася з синами

Бідолашного привезли до Луцька в лікарню, де він і помер через 2 дні. Поліція почала активні пошуки. Кожен з братів подався в сусідні села, щоб сховатися. Теофіл додумався замовити майстру переробити своє взуття, щоб не можна було впізнати підошву. Ці заходи нічого не дали. На третій день злочинці були впіймані.

В газеті опублікували фото замордованого ресторатора Бєрнацького. Tajny Detektyw, 31 січня 1932

В процесі слідства вони зізналися у скоєному. Уже 20 січня брати постали перед судом. Вони стали звинувачувати один одного. Так, молодший Олександр заявив, що діяв з намови старшого Теофіла. Натомість він все звалював на молодшого брата. Під час зізнань суду стало зрозуміло, що діяли вони обоє з попередньої згоди. В залі суду мати і дружина Бєрнацького постійно голосно плакали.

Після заслухання всієї інформації судді пішли на перерву. Через 2 години вони вернулися з вироком: смертна кара обом через повішення. Нещасні зустріли це з плачем.

Наступний момент цієї історії «без брому» читати важко. Останнє прохання засуджених – попрощатися з родиною. Але родина не схотіла бачитися з Олександром і Теофілом і поїхала з Луцька. Навіть не знаючи детальних обставин і будучи віддаленим від цього випадку на відстань 3 поколінь, ця абстрактна схема через такий вчинок стає живою і починає боліти.

Адвокати просили помилування. Для цього необхідно було надіслати телеграму президенту країни. Що і зробили в день вироку. Вночі на 21 січня з Варшави прийшла негативна відповідь: у помилуванні відмовити.

Конвой засуджених. Tajny Detektyw, 31 січня 1932

Останню потіху брати-чехи прийняли з рук православного священика в бічному будинку в’язниці і там же очікували виконання вироку в німій дикій самотності.

Для екзекуції до Луцька з Варшави прибув кат Мацєєвський з помічниками. Першим повис на шибениці Теофіл. Через 20 хвилин вивели Олександра. О 09:15 ранку все було завершено.

У верхній частині - Луцька тюрма і її подвір'я, де стратили засуджених. Зображення з Національної бібліотеки Польщі

Фото з конвоєм засуджених помістили на обкладинці кримінального карківського часопису Tajny Detektyw, 31 січня 1932

Братів-убивць поховали на місцевому православному кладовищі. Скоріше всього, на тому, що було на Вульці – напроти нинішньої гімназії №4.

Опівдні на вулицях Луцька з’явилися плакати з оголошенням про виконання вироку. Тільки вони нагадували про цю трагічну і безглузду історію.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.