Наприкінці червня відбувся офіційний реліз п’ятого альбому талановитого українського гурту «Мотор’ролла». Новий збірник пісень отримав назву «Два кроки до весни» і є промовистим музичним продовженням творчого розвитку колективу.

– Від часу виходу останнього студійного альбому минуло сім років. У багатьох шанувальників виникла думка, що гурт більше може й не порадувати новими платівками…

– Та навряд, адже за цей час багато всього відбулося. Ми втілили у життя цікавий музичний проект, записавши альбом «Чумаки» і гідно представивши його у США. Час до часу в радіопросторі з’являлися нові сингли. Зрештою зібралися восени на студії й почали записувати альбом. І ось маємо нині «Два кроки до весни» й дуже хочемо, аби шанувальники оцінили.

– Чим цей альбом відмінний від попередніх?

– Так чи так, ми змінюємося, нічого не стоїть на місці. Тому новий альбом є відображенням цих змін, наших музичних смаків, життєвого темпоритму. Можу порадувати слухачів, яким більше до вподоби рокове звучання наших пісень. Таких композицій у новому альбомі багато, не тільки характерні нам рок-балади.

– П’ятий альбом доросліший?

– Я так не сказав би. На мій погляд, за музичною складовою він мало чим відрізняється від попередніх. Насамперед новий альбом напрочуд драйвовий. Провідна тема, ясна річ, стосується кохання, хоча є й соціалка.

– Ваш проект «Чумаки» направду унікальний і надзвичайно цікавий. Хоча чимало українських гуртів мають у репертуарі кавери на народні пісні, ви ж записали цілий альбом із дев’яти композицій. Тільки для чого це рок-гурту?

– Свого часу я зрозумів, що в гонитві за модними музичними світовими тенденціями ми геть втратили зв’язок із власним корінням. І якось у Польщі в нас попросили заграти тих старих пісень, а ми зрозуміли, що не вельми готові, адже у нас авторський репертуар. Чесно кажучи, було соромно. Це відчуття і стало поштовхом до роботи. А коли взялися досліджувати оцей величезний пласт української музичної культури, то збагнули, що там ще роботи надзвичайно багато. А головне – музичну форму можна наповнювати як завгодно. Ми ж підійшли до цієї роботи «по-моторольному», тобто у характерній для нас манері заграли українські пісні. Вийшло круто.

– Ти багато років віддав роботі на радіо…

– Я зараз у тривалій відпустці, адже два роки тому звільнився з державної роботи на радіо у Хмельницькому. У мене є продакшн-студія, на якій я створюю продукт і просуваю у медійний простір.

– От, власне, тому ти добре знайомий з реаліями вітчизняного радіо-простору. Нині часто говорять про квотування української музики на радіо. Що ти про це думаєш?

– Я дуже довгий час був у складі команди, яка обслуговує українські радіостанції. Насправді усе дуже банально – уся річ в ліні. Музичному редактору на радіостанції потрібно всього лиш не лінуватися слідкувати за новинками, постійно оновлювати базу. А як змусити людину якісно робити свою справу, якщо вона цього не хоче? Дуже часто такі люди розповідають, мовляв, немає якісної української музики, її важко шукати. У тебе що, холєра, інтернету немає (сміється. – Авт.)? По-друге, нині вже створено спеціальні спілки. Та навіть у юридичному сенсі все нині в нормі. Є дуже багато баз класної української музики. Але ж треба підняти свою сраку, щоби почати щось робити. На жаль, у нас нема адекватної державної політики в цьому сенсі.

Дуже часто такі люди розповідають, мовляв, немає якісної української музики, її важко шукати. У тебе що, холєра, інтернету немає (сміється. – Авт.)?

– Тим часом здебільшого українська, а не російська чи зарубіжна, музика мала би звучати у магазинах, на заправках, у перукарнях, кафешках…

– Вона обов’язково мала би там звучати, а українським артистам, відповідно до нашого законодавства, мали би сплачувати авторські винагороди. Тільки дурень може не розуміти: краще, щоби ці гроші, які, скажімо, ті ж автозаправки сплачують каналам або за кордон, вкладати у розвиток власної культури.

– А що таки сплачують?

– Точно знаю, що жодна мереживна заправка не зможе нормально працювати, якщо не сплатить цей збір. Але куди ті гроші потім потрапляють? Оце вже питання. Якщо не сплатять – матимуть проблеми. І вони це добре знають. Ця тема тільки в мене на слуху років десять.

Свого часу я жив у Києві і спів-працював з однією конторою, яка спеціалізувалася на представленні авторського права. Я передав їм свої пісні й регулярно, раз на три місяці, отримував авторську винагороду. За те, що мої пісні звучать на радіо й телебаченні, у тому ж «Макдональдсі».

– З цього можна жити?

– Можна. Я навіть бачив «папери» Тіни Кароль. І якщо не помиляюся, за рік вона отримала близько 60 тисяч доларів роялті. За свої ефіри, трансляції і все інше. Навіть якщо я помиляюся, то сума все одно доволі пристойна. Згодом, у 2008 році, я почав співпрацю з однією відомою рекординговою компанією, передавши їм у керування ці права. Вони мали би відслідковувати, де і скільки пісень та кліпів «Мотор’ролли» крутять. І потім ми мали б ділитися заробітком. То ось за сім років – дуля! Жодної копійчини я не отримав. Уже намагався й тиснути на них. Жодних результатів. Отже, є люди, яким цікаво, щоби я не міг добратися до своїх грошей.

Колись було озвучено цікаву цифру. Якби у нас справно збирали всі гроші за трансляції у нашій країні, то обіг коштів на цьому ринку сягнув би близько 20 мільйонів доларів. То хто ж захоче віддати такі гроші, якщо їх хтось контролює? Якщо вони у чиїхось руках? Питання комплексне, про цю проблему треба говорити. Що більше люди знатимуть про це, то більше питань виникатиме. Тільки в такому разі буде складніше ті гроші красти.

Якби у нас справно збирали всі гроші за трансляції у нашій країні, то обіг коштів на цьому ринку сягнув би близько 20 мільйонів доларів.

Зрештою ми маємо ситуацію: людина, яка прагне писати музику і заробляти цим на життя, робить це до того моменту, поки дружина не постукає по голові і не скаже: «Чувак, все нормально, але я їсти хочу». І він те все кидає і йде працювати на будівництво. Так, сім’я нагодована, але Україна втрачає щонайменше класну пісню, а іноді й чергового талановитого артиста.

– Тобто нині українські музиканти на кшталт вашого гурту мають єдиний спосіб заробітку – живі виступи?

– На сьогодні саме так. Більше того, з урахуванням курсу долара, можна відверто казати, що ось уже майже рік часу наші заробітки впали рази у два. Адже ціни на квитки суттєво не зросли. А витрати збільшилися. Тому змушені заробляти зараз у інших площинах.

– Нині за першим запитом в інтернеті важко знайти інформацію про гурт «Мотор’ролла», адже одразу натрапляєш на горезвісного бойовика ДНР з таким прізвиськом. І для вашого гурту, я так розумію, це стало проблемою…

– Ще рік тому одна моя знайома журналістка, родом з Донецька, десь у «Фейсбуці» побачила новину про весілля того ідіота. Але навіть не вникла в суть і запитала мене, мовляв, де це ми у Донецьку грати будемо? І з того все почалося… За цей час ми на собі відчули, що журналісти часом можуть і підколоти, мовляв, чи не хочемо змінити назву? Доводилося нагадувати, що «Мотор’ролла» – це не телефон і не ростовський бандит, це справжній український рок-н-ролл. Я втомився ображатися на людей відтоді, як цей дурник з’явився в інформаційному просторі. Тут є ще одна цікава штука. У житті мене називають Сєня, а того мудака звати Арсєній. Тобто він так само, як і я, – Сєня Моторола.

– Але ж ніхто не плутав, ніхто тебе не звинувачував?

– Та ні, але чомусь зазвичай соромляться запитувати. Але це все дурниці. Порівняно з тим, що у країні війна.

– Сергію, ти майже рік грав у гурті «Скрябін». Як думаєш, без Кузьми колектив може існувати? Як на мене, найкраще було би, якби українські музиканти на своїх концертах час до часу грали пісні Андрія. Бо без нього новий «Скрябін» якось зовсім не уявляється…

– Світова практика говорить про те, що це нормально. Якщо навіть світові зірки беруть хіти своїх колег і переспівують на власний лад. І це класно. У Кузьми багато крутих пісень, які заслуговують, щоби їх знали й співали. Вони мають жити своїм життям.

Стосовно гурту, то, відверто кажучи, такого гурту не було, по суті. Був Кузьма – потужний автор, виконавець, шоумен. Акомпонуючий склад міг бути будь-який. Без Кузьми група не була і не може бути самодостатньою. Не можна на місце Кузьми знайти замінника. Це утопічна ідея.

– Який слід лишив по собі Кузьма у твоєму житті?

– Він для мене завжди був настільки авторитетною людиною і сильною особистістю, що я багато чого від нього взяв. Хоча у наших стосунках не завжди все було гладко. Після того як я спробував свої сили у гурті «Скрябін», мої справи у «Мотор’роллі» пішли вгору. Я навчився в нього багато чого і зрозумів, що треба робити, щоби група жила і розвивалася. Завжди буду вдячний йому за це і за ту потужну музику, яку він лишив по собі.

ХРОНІКЕР

«Мотор’ролла» – український рок-гурт з міста Хмельницького. Створений у 1994 році. Назва колективу є скороченням двох слів – «мотоцикли» та «рок-н-ролл». За час існування гурту склад неодноразово змінювався. Нині у команді грають Сергій Присяжний (вокал, гітара), Ігор Лисий (бас), Олександр Кирилюк (барабани, бек-вокал), Віктор Щур (клавішні). Студійні альбоми: «Забави патріотів» (1996), «Тиск» (1999), «...шо кому не ясно?» (2005), «Кольорові сни» (2008), «Два кроки до весни» (2015); збірки: «Мотор’ролла. Колекція альбомів в mp3» (2007), «The best of Мотор’ролла» (2009); бісайд-проект «Чумаки» (2014).

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.