Історичні реалії минулих часів не завжди позитивно позначаються на міській топоніміці Луцька. Чимало давніх вулиць зі старосвітськими назвами (Руська, Вірменська, Широка, Велика, Ринкова тощо) «канули в лету» через недалекоглядну ідеологічну політику різних владних структур і безпам’ятства самих лучан.

Можемо сподіватися, що колись історичні ймення будуть повернені у систему вуличних називань. Разом з тим, цікавим є факт своєрідних містифікацій – вигадування назв вулиць Луцька, яких першопочатково могло і не бути. Однією із них, на переконання луцької дослідниці-історика Олени Бірюліної, була і поки лишається Плитниця, вулиця, яка від ресторану «Корона Вітовта» веде вправо, огинаючи стіну замку між В'їзною та Стировою вежами.

Звідки взялась «Плитниця»?

Назву «Плитниця», яку тепер широко вживано як луцький історичний мікротопонім, «виявили» в тексті ревізії Луцького замку 1552 року та інтерпретували як цегельню, або майданчик для складання привезеної цегли. Документальне джерело не дозволяло точно означити місце розташування. Відтак «Плитницю» локалізували здогадно: 1) на території луцького Окольного замку, навпроти західної стіни Вишнього замку понад його оборонним ровом; 2) за межами обох луцьких замків, на пониженому майданчику поблизу південно-східної стіни Вишнього замку. Від 1991 року найближча до західної стіни Луцького замку вуличка вже зветься Плитницею.

Вулиця Плитниця влітку

Чи все добре з атрибуцією «Плитниці»? Для з’ясування цього питання було звірено всі відомі тексти ревізії 1552 року. Йдеться, найперше, про неопублікований руськомовний (староукраїнський) варіант ревізії 1552 року в так званій Книзі переписів Литовської Метрики № 563, що нині зберігається у фондах Російського державного архіву давніх актів, а копії з них містяться у документальному сховку Волинського краєзнавчого музею. Виписи із люстрації Луцького замку 1552 року вміщені також у книзі польського історика Тадеуша Стецького «Łuck starożytny i dziesiejszy». Збірка документів «Архив Юго-Западной России» містить латинізований варіант староукраїнського тексту ревізії. Висновки до яких дійшла дослідниця – наступні.

Скани з друкованої і рукописної версій книги Тадеуша Стецького «Łuck starożytny i dziesiejszy». Червоним підкреслено, як він передавав випис із люстрації, що нас цікавить

Слово, сприйняте як «Плитниця», було ужите ревізором під час вимірювання висоти гори, на якій стояв луцький Вишній замок. Смисловий блок тексту, в якому зафіксовані виміри, мав назву «Гора замковая». Слід наголосити, що вказані у 1552 році параметри гори фіксувались лише того року, тому звірити їх за іншими джерелами неможливо. У найскладніший спосіб в оригінальному протографі ревізії описаний другий за чергою вимір. В сенсі неточно відтворених з кириличного тексту слів тут найбільше «дісталось» словесній конструкції «от отплічниці», – місця чи об’єкту, біля якого проводились обміри гори з «другої сторони, від ріки Стир, тобто от отплічниці».

Як написано в оригіналі. Виділене читається як «от отплічниці». Фрагмент тексту ревізії Луцького замку 1552 року

Редактори «Архиву Юго-Западной России», які користались пізньою копією ревізії, цей вислів прочитали як «od odplitniey», а в списку Стецького друге слово відчитане вже як власна назва – «Płytnicа». Є очевидним, що саме останню версію загадкового слова прийняли на озброєння луцькі дослідники.

У пошуках історичної правди

Прийнявши рукописний текст кінця XVI століття як поки єдиний з можливих вірних текстів ревізії 1552 року, розглянемо мікротопонім «отпличница».

Щоби пояснити значення досліджуваного слова, слід точніше визначити місце, біля якого воно ужите. Для цього спробуємо навести логіку проведення обмірів замкової гори. Передбачаємо, що ревізор з’ясовував обороноздатність фортифікаційної системи і вимірював висоту гори на тих напрямках, звідки замок був потенційно найбільш доступний для наступу. Перший напрямок – «біля брами воротної, біля мосту замкового», вказував на загрозу із західного боку, тобто йшлося про ймовірний напад з території пригородка. Третій напрямок передбачав напад зі сходу, тобто з боку заплавних лук; з-поміж інших цей вектор був найбільш безпечним, чому свідченням є відсутність тут додаткових замкових веж. Четвертий напрямок – північний; тут, зазвичай утруднений, доступ до замку відкривався в певні періоди року, коли спадала або замерзала вода в заплаві Глушця – рукава Стиру.

Сторони, які позначав автор ревізії. Про другу - від Стиру -  ітиметься нижче

Різні частини замку, біля яких здійснювались виміри, ревізор регулярно називав «сторонами». Схоже, ці «сторони» були сторонами замкових прясел, або ж позначали лінійні переломи замкової стіни. Цей фактор спокусливо приміряти до поняття «фланг» – правого чи лівого краю строю або розташування бойового порядку, яке, до того ж, співвідноситься з висловом «плече флангу/строю», наказом «праве/ліве плече вперед». Див. також: «воен. фланг – бок, сторона, крыло; фланги укрепленья: концы фаса, передние углы и частью бока; плечо бастиона, фас и фланг, обе части угла, заворота» (за В.Далем). Іншими словами, в мові ревізора 1552 року «сторона» фортифікаційної системи зближується з означенням «плече».

Як відомо, з розвитком артилерії між обома замками Луцька звели сполучні муровані прясла, які мали б облаштовуватись бойовими помостами (для забезпечення вогню з флангів?). Між іншими функціями, прясла мали грати роль відсутніх додаткових оборонних вузлів фортеці, як того вимагала нова оборонна стратегія із появою вогнепальної зброї. Примітно, що ревізори Луцького замку середини XVI століття постійно звертали увагу на відсутність на пряслах Вишнього і Окольного замку бойових помостів (по місцевому – «обланкованя»; по-іншому – «подсябиття», під себе бити). Власне кажучи, обланкування таки існувало, принаймні, раніше, але на час ревізії фіксувалось у занедбаному стані.

У 1552 році під час опису Вишнього замку «добре» обланкування фіксується тільки на пряслі між Воротною і Владичою вежами; схоже, що саме звідси чекали потенційного нападу. А ось між Владичою і Стировою стіна названа «голою». Відмічено також стан без належного обланкування на пряслі між Стировою і Воротною: про це йдеться під час опису дерев’яного дому біля вежі Стирової (дім був вроблений у замкову стіну), на це звертається увага й при згадуванні королівського мурованого палацу «у стіні», який, аж до «вежі Воротної», фактично заміняв собою стіну замку. Чи виконували тут обидві згадані будівлі оборонну функцію? Не схоже, бо як побачимо далі, в цьому не було необхідності, адже вони знаходились у такому пряслі Вишнього замку, що було додатково захищене мурованим пряслом від замку Окольного. Натепер фрагмент цього муру в реконструйованому вигляді можна спостерігати з вулиці Замкової.

«Отплічниця» - відгалуження зліва від Стирової вежі. Зараз воно просто завершується внікуди, а раніше ця стіна продовжувала до мурованої Архімандричої стіни Окольного замку

У 1552 році ревізор мусив звернути увагу на вказаний додатковий мур – сполучне замкове прясло, що відходило від південного контрфорсу Стирової вежі і через Перекоп (рів) з’єднувалось з мурованою вежею Окольника – Архімандричою. Із цим пряслом, так само як і з його «родичем» в північній замковій ділянці, пов’язують реконструкцію Окольника на межі XV–XVI століть. На основі натурних досліджень замку такого висновку дійшов Петро Троневич, який пов’язав появу додаткових прясел та тодішню окремішню реконструкцію самої Стирової вежі з необхідністю умов ведення оборони в епоху вогнепальної зброї.

Підсилювали вказану спеціалізацію південного сполучного прясла зауваження до нього з боку ревізора: «Від тої вежі [Архімандричої] пішла стіна мурована через Перекоп, [вона] аж до замку Верхнього гола, і покриття жодного нема, і гребені на ній ся порисовали, і пам’яті нема коли би були на ньому [на мурі. Авт.] обланки». Як бачимо, помостів у 1552 році вже не було, але вони на сполучному мурі проектувались. Припускаємо, що в разі ранішого, ніж пам’ять сучасників, існування тут бойових помостів, звідси прикривались підступи до південних веж обох замків.

Якраз тут коректно знову навести відомий нам текстовий фрагмент 1552 року, в якому зафіксовано напрямок руху ревізора з метою виміряти гору біля Стиру. Він вказує: «А з другої сторони, від ріки Стира, тобто від отплічниці, – [гори] 14 сажнів, там рову немає». «Там рову немає» означає, що ревізор вже вийшов за межі Вишнього замку і знаходився з напільної сторони замкових укріплень. Власне тут, біля «отплічниці», – здійснив наступний з черги вимір замкової гори.

Як виходить за наведеними міркуваннями, «отпличницею» звали муроване сполучне прясло. Безсумнівно, в основі іменника жіночого роду «отпличница» лежить слово «плече». Порівняймо деякі значення останнього: плече – уступ, виступ; мн. плечі, плічка; діал. опліччя – жіноча сорочка; оплічник – спинка (крісла); передпліччя – вставка в сорочці від плечей до половини грудей і спини. В такому разі стіна-«відплічниця» відходила від якогось «плеча». 

Фігурально кажучи, сполучне прясло, принаймні, від Стирової вежі до Перекопу, й саме по собі виглядало «плечем», яке майже під тупим кутом віддалялось від «тіла» замку. Одночасно воно відігравало роль важливого фортифікаційного вузла для прикриття основного «тіла» замку. Згідно із старою описовою фортифікаційною термінологію, з анатомічними термінами в замковому «тілі» мала би бути ще й «голова» – вежа. Головною вежею замкового півдня була «вежа від Стиру». Більше того, ця вежа розташовувалась в місці сходження трьох «плечей», два з яких були плечами від різних прясел Вишнього замку, а третім плечем було сполучне міжзамкове прясло.     

Головним результатом дослідження має бути усвідомлення, що систему пізньосередньовічних замкових фортифікацій можна і потрібно вивчати із активним залученням писемних джерел. Остаточні висновки про планувальну систему укріплень варто звіряти з даними більш якісних документальних зведень. До прикладів ненавмисної історичної містифікації, породженої неякісним текстом ревізії Луцького замку 1552 року, слід віднести існування в Луцьку мікротопоніма Плитниця. На жаль, лише псевдо-Плитницею не обійдеться, бо згідно автентичного руськомовного ревізійного документу, зауважено й інші випадки перекручення.  

«Отплічниця» в реконструкції Ростислава Метельницького. Вигляді ніби від нинішньої вулиці Замкової

Ціну помилок в друкованих текстах покажемо ще й на прикладі іншого вжитого в ревізії слова – «паркан». Під час публікації ревізії у 1886 році редактори «Архива Юго-Западной России» це слово «приліпили» до «Гори замкової», й таким чином дали зрозуміти, що «паркан» – це якась фортифікація обабіч Вишнього замку. Проте, в руськомовному тексті з Литовської метрики словом «Паркан» названо оборонну лінію, що його знаємо як Окольний замок. Такий текстовий недогляд спричинився до появи новітньої хибної гіпотези, за якою навколо Луцького Вишнього замку буцімто існувала так звана друга лінія оборони у вигляді дерев’яного паркану.

Чи значить помилка з Плитницею, що в Луцьку не було плитниці – місця для виготовлення цегли? Звісно ні. Про історію луцьких найдавніших цегелень розповімо іншого разу. А ось тепер віддаємо на розсуд містян рішення про Плитницю, на честь якої не виправдано названо надзвичайно цікаву територію Луцького Окольного замку. Існують документальні вказівки, що в цьому місці, на краю сучасної вулиці Плитниця, над самим оборонним ровом колись стояли два найстаріші замкові храми князівського свячення – святого Петра і святої Катерини. Істину мають шанс встановити лише повноцінні археологічні дослідження.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.