У XVI столітті у Луцьку діяв найвищий апеляційний суд для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств. Це були виключні переваги в судовому порядкуванні, хоча мали вони і свої противників. Ця установа, яка діяла на підставі литовських статутів, може пролити несподіване світло на традиції луцького судівництва.

ХVI століття внаслідок союзу Великого князівства Литовського та Польського королівства ознаменувалося створенням Речі Посполитої. Внаслідок реформування судової системи нової держави в 1578 році, за рішенням вального Сейму в Варшаві, був створений Трибунал у Луцьку. Трибунал був найвищою апеляційною інстанцією (для ґродських, земських, підкоморських судів, а також  позовів шляхти). Ця судова структура поширювалась на територію Брацлавського, Волинського та Київського воєводств. Основним джерелом права для Луцького трибуналу був Статут Великого князівства Литовського 1566 року. Неабияким привілеєм для українських земель було те, що діловодство велося староукраїнською мовою. Це свідчило про значну автономію правової системи українських воєводств у складі Речі Посполитої після Люблінської унії.

Відомо, що засідання трибуналу відбувалися в приміщенні Луцького земського суду за участю тутешнього земського уряду. Трибунальський суд «заміщував» роботу земського суду. Це було значною подією, тому що в литовсько-руському апеляційному суді урядовці земського суду участі не брали.

Фрагмент з книги Statvta y metrika przywileiow koronnych Станіслава Сарніцького, де починається розділ про земські суди. Очевидно, малюнок ілюструє засідання земського суду з суддею, підсудком і писарем

Суддівська колегія складалася із земського судді Остафія Васильовича Сокольського і підсудка Івана Хрінницького. Трибунальську канцелярію вів луцький земський писар Михайло Коритенський.

Досить цікавою є підготовка та безпосередньо  розгляд судових справ. До прикладу, перелік суддів мав бути у кожній заяві до трибуналу. Існував реєстр справ і, відповідно, черговість їх розгляду. Згідно з порядком, за три дні до розгляду справи, зацікавлена особа брала (за дозволом трибуналу) луцького возного, котрий оголошував про судові слухання . До функцій возного в межах гродського суду входило і вручення позову, при цьому вписувалася дата початку судових засідань та фіксувалося місце вручення позову.

У випадку неспромоги возного писати, до позову долучався квит – попередньо підготовлений документ з потрібною інформацією. Після вручення позову возний мав прибути у ґрод і особисто засвідчити цей факт, який вписувався до актових книг. Означений випис з актових книг демонструвався на початку судового засідання як підтвердження виконання всіх формальних зобов’язань. Є свідчення, що така послуга оцінювалася в 1 гріш.

Statvta y metrika przywileiow koronnych 1594 року - звід правил діяльності судів Речі Посполитої

Судовий процес розпочинався із зачитування суддями опротестованого декрету. Перед тим сторона, яка звернулася до трибуналу, виголошувала промову. Трибуналом не розглядалися справи, які не постановив нижчий суд. При відсутності слушності в опротестуванні декрету трибунал відхиляв апеляцію. В іншому випадку – декрет нижчого суду касувався. До трибунальського декрету додавався наказ повітовому старості, щоб той виконував новий, саме трибунальський декрет.

Важливим є і той факт, що фіксація судового процесу велася староукраїнським письмом. Уповноважений мав бути «оселеним», тобто володіти земельною ділянкою на теренах воєводства. Ще однією особливістю судового процесу було те, що замість позивача-небіжчика не могла (з його декретом), наприклад, виступити його дружина.

За кількістю апеляційних справ перше місце посідав Крем’янецький повіт. Суто апеляційними є близько 20 справ, на основі яких можна побачити, як здійснювалися норми апеляційного суду за Статутом 1566 року. Варто зауважити що, Трибунал не брався розглядати дуже заплутані справи, а натомість пропонував сторонам мирно врегулювати конфлікт, також, до компетенції трибуналу входили справи професійного напрямку.

Багато дослідників приходять до висновку що, за відносно короткий період свого існування Луцький трибунал мав повну незалежність у внутрішніх справах. Користуючись автономією в галузі чинного законодавства та функціонування суду, він міг вносити зміни навіть у Литовські Статути. Скоріш за все судді вдало користувалися знанням права, трактуючи його у вигідний для себе спосіб. Підтвердженням цього можуть бути численні спекуляції за грошову чи майнову винагороду суддів нижчих інстанцій. Про те, наскільки достовірні ці припущення, мають ще визначити подальші дослідження. Але факт, що Луцьк отримав значні переваги в судочинстві, сумніву не піддається.

Сторінка з Statvta y metrika przywileiow koronnych, де йдеться про правила діяльності Луцького Трибуналу

Досить проблемним питанням у дослідженні історії діяльності Луцького трибуналу є причини його ліквідації. Однією із причин, які могли сприяти ліквідації Луцького Трибуналу було те, що він не набув значного авторитету у волинської шляхти та нобілітету інших українських воєводств. Проти трибуналу у свій час протестував луцький єпископ Вікторин Вербицький, тому що в складі суддів не передбачалося місця для духовного представника.

З огляду на це, чимало сучасних дослідників вину за ліквідацію трибуналу покладають саме на українську (волинську) шляхту та духовенство, звинувачуючи їх в нерозумінні політичної ролі цього інституту права для населення  регіону.

У цьому контексті слід звернути увагу ще на один важливий фактор, що міг вплинути на ліквідацію Луцького трибуналу. У грудні 1586 року помер польський король Стефан Баторій. Весь наступний рік престол був вільний. За традицією, на цей період припинялась діяльність «звичайних судів», а розпочинали свою діяльність «надзвичайні суди» (так звані «каптурові суди»). Новий польський король Сиґізмунд ІІІ вступив на престол в січні 1588 року. Тобто майже два роки судова система Речі Посполитої не функціонувала в звичному режимі. У Волинському воєводстві у 1587 році теж розпочав роботу «каптуровий суд». Відтак – є велика ймовірність того, що Луцький Трибунал фактично припинив свою роботу з кінця 1586 року.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.