Волинь славиться безліччю історичних пам’яток, які, на жаль, вже скоро можуть бути забуті.

Утім є інший варіант розвитку подій. Як-от із відомою нам Оликою. Замок та усі довколишні пам’ятки можна реконструювати. Потрібно лишень трохи зусиль небайдужих людей.

Про це йдеться у тижневику Волинські Новини № 9.

Протягом чотирьох століть у містечку господарювала династія Радзивіллів. Чи не у кожному куточку Олики історичні пам’ятки – в’їзні ворота, замок, костел-колегіата, ратуша. Вони височіють над пагорбами селища, щодня нагадуючи про величне минуле.

Чому ж Олика досі маловідома й неприваб­лива для туристів? Хай як це прикро, але навіть не всі волиняни знають про олицькі скарби.

Аби переконатися, що архітектура містечка гідна визнання та зацікавлення туристів, разом із депутатом Волинської обласної ради укропівцем Олександром Омельчуком вирушаємо до історичного місця.

Із траси Луцьк-Рівне звертаємо направо й наступні шість кілометрів їдемо бруківкою. А вона – таки унікальна.

«Оригінальна кладка, перевірена століттями... Жоден асфальт не зрівняється з цією старовинною технологією. А вібрації під колесами створюють цілу мелодію. Чим не волинський тунель кохання?» – ділиться думками Олександр Омельчук.

Зустрічає нас Олика Золотими воротами або, як їх ще називають, Луцькою брамою, прикрашеною цегляним орнаментом. Це єдиний збережений фрагмент колись потужних міських укріплень. Трохи дивуємося, коли бачимо, що всередині брами... магазин. Зустрівшись із олицькою селищною головою Оленою Кашевською, передусім запитуємо про таке нестандартне використання історичної будівлі. Чиновниця відразу намагається заспокоїти, мовляв, якби не підприємець, який орендує споруду близько десяти років, то славні Золоті ворота давно зникли б.

«Брама руйнувалася. Була домовленість із підприємцем, що він відновить її згідно з фотографіями, і лише тоді зможе провадити торгівлю. Орендарі провели зовнішню реставрацію в’їзних воріт, намагаючись наблизити їх до початкового вигляду», – пояснила пані Кашевська.

Схожа історія – і з розкішною резиденцією Радзивіллів. Ще за радянських часів у чотирьохсотлітню будівлю заселили пацієнтів психіатричної лікарні, яка діє й донині. Є чимало суперечливих думок з цього приводу, але поки іншого місця для спеціалізованого закладу немає, медики доглядають не лише за хворими, а й за маєтком.

«Психіатрична лікарня розташовується у маєтку вже 50 років. Ми підтримуємо, зберігаємо будівлю, робимо все, що у наших силах, аби замок мав пристойний вигляд. Думаю, якби маєток пустував, то він за цей час зруйнувався б. А так і пам’ятка архітектури зберігається, і люди мають роботу», – каже психіатр Олицької психлікарні, депутат Ківерцівської районної ради від партії УКРОП Марія Любашевська.

З її слів, у психіатричній лікарні працює близько чотирьохсот осіб. Із 360 ліжко-місць зайняті пацієнтами 320. Хоч і прикро, але Марія Володимирівна прогнозує, що їх не поменшає, адже сьогодні виникла нова проблема: учасники АТО потребують не лише фізичної, а й психологічної реабілітації.

До слова, зауважує психіатр, туристи вільно можуть пересуватися подвір’ям маєтку, бо прогулянкові години у хворих обмежені. До того ж, переконана медик, є й суто психологічний позитивний ефект від присутності туристів для пацієнтів: вони через вікна бачитимуть, що не ізольовані від світу.

Та й допоки ніхто з противників розміщення тут медзакладу заперечити не може: якби не лікарня, від замку вже мало що лишилося б.Внутрішній двір Олицького замку

Поряд із замком Радзивіллів розташований Свято-Троїцький костел. Від нього очі важко відвести – без перебільшення, кожну деталь можна розглядати годинами. З історичних джерел дізнаємося, що у 1635-1640 роках волею і коштом Альбрехта Станіслава Радзивілла збудували розкішний костел святої Трійці у стилі раннього бароко.

Скульптури та різьба – справа рук львівського майстра Мельхіора Ампелі. Фасад прикрашають фігури Петра і Павла, а згори на вірян дивиться сам Господь. Поряд із костелом було зведено 16-метрову дзвіницю. Кажуть, що кілька дзвонів з неї селяни, рятуючи, закопали десь на подвір’ї. При костелі діяла колегіата, де п’ять професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук, а також шпиталь. На центральній площі Олики було збудовано міську ратушу. Тут урочисто обирали урядовців, на площі торгували, а в підземеллі відбували покарання в’язні. Був і свій кат, що вважалося ознакою заможності міста.

«Багато відвідувачів замку Радзивіллів приходять навесні, влітку, менше – восени, практично немає туристів узимку. В останні роки поляки приїжджають на екскурсію, але туристів не так багато, як хотілося б. Гідом ми запрошуємо нашого історика», – додала інженер-будівельник Олицької психіатричної лікарні Оксана Стрільчук.

Нині, зі слів селищної голови Олени Кашевської, Свято-Троїцький костел реставрують своїм коштом поляки.

«Але і ми хочемо долучитися до реставрації, це ж пам’ятка національного значення. Тому збираємося подати заявку в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, аби отримати грантові кошти для цього. А їх вистачить і на замок Радзивіллів, і на костел», – резюмує Олена Іванівна.

Як стало відомо, депутат Олександр Омельчук наразі готує запит, аби залучити кошти для реконструкції історичної пам’ятки. Його інтерес легко пояснити – сам він з цих країв, Олика для нього, каже, – місце, де лишив частинку своєї душі...

Подорожуючи, ми не оминули й польського кладовища, точніше – його залишків. Місцева громада підтримує чистоту на цвинтарі, але він потребує реставрації та руки господаря. Дуже вже похмурими видаються розбиті склепи та зруйновані надгробки.

Є в Олиці й ренесансний костел Петра і Павла, точна дата будівництва якого невідома, але його теж пов’язують із династією Радзивіллів.

«Олика має стати туристично привабливим краєм, треба вплести її у туристичні маршрути. Якщо їдуть на екскурсію до замку Любарта, то чому б не зазирнути й до Олики? Але треба попрацювати – дорогу підлатати, можливо, середньовічну карету поставити, щоб створити антураж минулих віків, організувати ярмарок, відкрити тематичне кафе...» – оглядаючи пам’ятки архітектури, ділився думками депутат облради, укропівець Олександр Омельчук.

«Звісно, ми хотіли б, аби Олика стала історико-культурним центром. Це залежить не лише від держави, а від самих людей. Ми, на жаль, не цінуємо того, що маємо. А подивіться довкола – живемо поряд зі спорудами, які за чотириста років стільки всього побачили, утім про це мало хто знає. От сусідній Клевань прославився тунелем кохання на всю Україну, може, ще й далі, а ми хіба гірші? Навпаки, нам є що показати!» – підсумувала Олена Кашевська.

 

Історична довідка

1564 року Микола Радзивілл заклав в Олиці оборонний замок. Потім це був один із перших в Україні квадратних бастіонів, укріплений муром та оточений ровом з водою. До нього можна було потрапити лише через підйомний місток. У XVIII-XIX століттях розкоші замку могли позаздрити європейські монархи, тож недарма його називають українським Версалем. На першому поверсі залу прикрашали портрети князів Радзивіллів, герби з алебастру, розписи, мармурові каміни. У самому палаці була каплиця, яка мала вишукані ліпні прикраси, декорована коштовним кахлем і порцеляною. За свою кількасотлітню історію олицький замок пережив козацьку облогу, навалу шведських загонів, солдатів Петра І, постраждав від мародерства у Першу світову – численні колекції пам’яток, унікальних меблів та гобеленів було розграбовано або вивезено в Росію. Замок слугував резиденцією нащадкам князів аж до 1939 року. Як тільки радянські війська увійшли в Олику, останнього її ординатора Януша Радзивілла (1880-1967) заарештували. У катівнях НКВС співпрацю йому пропонував Берія, але він лишився вірним Польщі.

Колегіальний костел. Вигляд від цвинтаря

Трилінка до Олики 1930-х років. Її поклали за кошти останніх олицьких Радзивіллів

 

Сліди династії Радзивіллів можна побачити і в Цумані. Костел показує депутату облради Олександру Омельчуку цуманський селищний голова Андрій Дорошук

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.