До проблеми сучасного рабства найчастіше ставляться як до фільму жахів, до чогось страшного й недосяжного. Кожен думає: «Ні, тільки не я. Зі мною такого не станеться».

Тим часом кожні 30 секунд ще одна людина стає жертвою найприбутковішого кримінального бізнесу  в світі. Торгівля людьми набагато ближче, ніж усім нам здається. Для того щоб потрапити в пастку, навіть не обов’язково виїжджати за кордон – це явище вже живе серед нас. Не вірите? Запитаймо в експерта. Керівник Волинської обласної правозахисної громадської організації «Асоціація місцевого розвитку «Велес» та юрисконсульт ГО «Волинські перспективи» Віктор Вальчук (на фото) працює над цією проблемою вже майже 10 років.

– Вікторе, наскільки «торгівля людьми» актуальна для українців?

– Найчастіше потрапляють у рабство громадяни країн третього світу, а Україна є лідером Східної Європи за кількістю постраждалих від торгівлі людьми. За оцінками Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні, починаючи з 1991 року, понад 120 тисяч громадян постраждали від торгівлі людьми.

Найчастіше це трудова експлуатація та сексуальне рабство. Але це ще й використання людей у порнобізнесі, в жебрацтві, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, використання у збройних конфліктах, втягнення у злочинну діяльність, примусова вагітність, усиновлення, удочеріння з метою наживи. Злочинці не сидять на місці та вигадують усе нові й нові схеми. Загалом, торгівля людьми посідає третє місце в світі з прибутковості після торгівлі зброєю та наркотиками.

– Літо – сезон не лише відпочинку, а й заробітку в Польщі для багатьох лучан. А у вас із настанням теплої пори року роботи стало більше?

– Цього літа почастішали випадки шахрайства. Відбувається це приблизно так: людині пропонують сплатити за дорогу 170 злотих плюс 100-200 гривень на робочу візу. Водій збирає кошти, завантажує 15 людей у свій автобус, перевозить їх у Польщу, висаджує на автовокзалі та каже, що зараз по них приїде роботодавець. Через півгодини люди телефонують водієві, але той просто зникає. Дорогою він ще бере таких самих заробітчан, що повертаються вже в Україну. От вам і новий вид шахрайства: 2000 злотих із повітря лише в один бік.

Але потрібно відрізняти торгівлю людьми від випадків шахрайства, коли трудовим мігрантам не заплатили чи заплатили менше, ніж обіцяли. Заробітчанин має на руках паспорт і в скрутну годину може зателефонувати в консульство, піти в поліцію та повідомити про свою проблему. У випадку торгівлі людьми вчиняється фізичне й психологічне насильство та позбавлення прав людини. Щодо проживання в нелюдських умовах,  асоціалізації, невиплати заробітної плати, то це може відбуватися в обох випадках.

Жертв торгівлі людьми шантажують боргом, надуманими штрафами, погрожують, що поки не відпрацюють проїзд, візу, запрошення тощо – «паспорт не повернемо і нікуди не підеш». Використовують будь-які механізми, аби затримати людину на місяць, два, три. Це раніше людей тримали довго, а зараз вистачає й місяця, бо на їхнє місце потрапляють інші. Коли такий заробітчанин повертається додому, нікуди й не звертається, бо, як свідчить практика, довести в судовому порядку факти трудової експлуатації, та ще й за кордоном, майже нереально.

Жертв торгівлі людьми шантажують боргом, надуманими штрафами, погрожують, що поки не відпрацюють проїзд, візу, запрошення тощо – «паспорт не повернемо і нікуди не підеш». 

– Хто найчастіше може стати жертвою торгівлі людьми?

– Жертвою може стати будь-хто, незалежно від віку, соціального статусу,  освіти чи ще чогось. Але є групи ризику з 90-відсотковою імовірністю, що ці люди можуть потрапити в категорію постраждалих від торгівлі людьми. Це малозабезпечені, матері-одиночки, багатодітні сім’ї та вихідці з них, безпритульні діти та діти з неблагополучних сімей, наркозалежні, алкозалежні, безробітні. Часто вербувальники їздять селами. Варто зайти в будь-яку хату – й за півгодини матимеш інформацію про кожного: чи є в селі робота, хто живе сам, хто з мамою старенькою, хто п’є, хто має кредит, хто свариться з дружиною. Жертви насильства в сім’ї  їдуть за кордон, щоб врятуватися від агресора, розірвати насильницькі стосунки та заробити грошей дітям на освіту, на кредити, на лікування тощо. Людей з обмеженими можливостями (інвалідів) залучають до жебрацтва.

– А переселенці потрапляють до групи ризику?

–Так, але ж зараз вони мовчать, бо ще сподіваються повернутися додому. Та треба жити тут і тепер: дітей виховувати, себе якось реалізовувати і на життя заробляти. Дуже часто чую від переселенців: «Я не хочу бути споживачем чи прохачем, я вмію щось робити та хочу себе зреалізувати». От і виникають міграційні наміри – з цією категорією й треба працювати. Зараз люди адаптуються, але пізніше почнуть вилазити факти трудової експлуатації, сексуальної експлуатації, втягнення в збройні конфлікти.

– Українські жінки потрапляють в сексуальне рабство. У які країни не варто їздити, аби не потрапити у пастку?

– Жодним чином ніхто не забороняє їхати! Проте, виїжджаючи в певні країни, треба більш ретельно забезпечити власну обізнаність та безпеку. Це Об'єднані Арабські Емірати, Італія, Португалія тощо. Найчастіше вербувальники шукають матерів-одиночок, дівчат і молодих жінок з багатодітних сімей, неблагополучних сімей, дівчат-підлітків. Людина може навіть знати, що їде працювати повією, але їй обіцяють, що вона буде медично забезпечена, матиме харчування, безплатне проживання і отримуватиме п’ять тисяч доларів за місяць. Жінка погоджується. А де вона тут заробить п’ять тисяч доларів? А якби її ще спочатку попередили: «Вибач, але ми тебе ще на наркотики посадимо, будемо об тебе цигарки гасити, трохи різати й душити», то я не впевнений, що жінка з будь-якої сім’ї погодилася б на таке. Хто схоче повернутися з такого «заробітку» з венеричними захворюваннями, наркозалежністю та слідами катувань?

Деякі жінки навіть не знають, куди вони їдуть. Їдуть на полуниці, на огірки, на помідори, а після приїзду під час вечері-знайомства їм підливають седативні, психотропні препарати. З’являються «друзі» господарів, ґвалтують жінок, увесь цей час ведеться фото- та відеознімання. А на ранок з кожною проводять бесіду: «От паспорт – їдь додому. Але поки ти доїдеш, усе село (район, місто, вулиця) буде обклеєно твоїми фотографіями. Або ти не будеш збирати полуницю, а надаватимеш сексуальні послуги протягом терміну, на який приїхала, за 200-300 доларів на місяць». Через місяць жінка повертається з грошима, але має психологічну травму на все життя. Псуються стосунки з чоловіком, зривається на дітей.

Деякі жінки навіть не знають, куди вони їдуть. Їдуть на полуниці, на огірки, на помідори, а після приїзду під час вечері-знайомства їм підливають седативні, психотропні препарати. 

Добре, якщо вона може відсторонитися від ситуації, знайти внутрішні сили та ресурси й намагатися забути «ті заробітки». Але в більшості випадків постраждалі від сексуального рабства можуть вкоротити собі віку, почати вживати алкоголь чи наркотики.

Є ще одна проблема: «А що скажуть люди?» Бо в селі, якщо дізнаються, що людина була у сексуальному рабстві, то вона буде вигнанцем на все життя. Кілька років тому молода вчителька поїхала за кордон підзаробити та потрапила у сексуальну експлуатацію. Через деякий час повернулася додому, але ситуація, в яку вона потрапила, дуже її гнітила. Вирішила сповідатися священику. Той поділився з матушкою. А матушка – секретар сільради. До обіду знало все село. Чоловік, коли прийшов додому, побачив, що жінка повісилася. Почав розбиратися, його ледве зупинили, щоб не вчинив самосуду. А батюшка зараз має інший приход в іншому селі, в іншому районі.

– А в які пастки потрапляють чоловіки?

– Росія є лідером із трудової експлуатації. Туди потрапляють чоловіки, що їдуть заробляти на будівництві. Кожен чув історії, коли заробітчани поверталися із Росії без грошей та розповідали, що їх обікрали або гроші скоро надішлють на картку. Тут можна на відсотків 90 бути впевненим, що насправді вони перебували в рабстві і добре, що взагалі повернулися живі. Найчастіше про те, в яких умовах вони перебували там, не знають навіть рідні та близькі.

– Вікторе, але в країні війна. Невже й досі їдуть до Росії?

– Хай як це дивно, в Росію чоловіки й далі виїжджають. Причому всіма шляхами. На автостанції кілька днів тому зустрів знайомого, який ремонтує квартири. Їхав до Росії через Білорусь. Каже, що працюють собі там, нікуди не ходять, ні з ким не спілкуються та отримують за роботу гроші. Тобто війна війною, а годувати родину та платити кредити треба. Я не уявляю, що буде далі. Повернуться зі сходу мобілізовані воїни із села, а тут нема роботи. Що далі робити? Їхати заробляти. Куди? До того, проти кого воював?

– Якщо у мирній Україні людям нема де заробляти, то що казати про окуповані території, де людям створюють такі умови, коли працювати та заробляти ще десь, крім як у окупантів, годі?

– Це і є найяскравіший приклад торгівлі людьми. Мине рік після війни, і люди почнуть розказувати, як їх експлуатували: жінок використовували як сексуальних рабинь для втіх ополченців, чоловіків змушували будувати блокпости та зброю в руках тримати, тому що погрожували розправою над дітьми, над родиною. Якщо обіцяють 300 доларів на день і перший тиждень платять, люди погоджуються, бо інших шляхів заробити там просто нема. Звісно, можна виїжджати звідти, але бувають різні ситуації. Хтось боїться лишити котика чи собачку, а якщо, скажімо, матір лежить з інфарктом, то куди ти поїдеш?

– З’являється інформація, що наші зниклі безвісти бійці та полонені потрапляють у рабство в Чечню, Адигею, Осетію. Чи можливо витягнути людину звідти живою?

– Як на мене, то наразі це неможливо, тому що це дані правозахисних опозиційних російських організацій, які виявляють усі ті факти. Якщо людину продали, то вже її нереально повернути. Ми з цим зіштовхнулися ще під час чеченської війни, коли російських солдатів продавали у рабство. Повернулися лише десятки із сотень, коли просили викуп за російських солдатів. А решта? Їх просто використовували там стільки, скільки можна людину катувати й використовувати. Вивозять туди і українських бійців, і жінок, і дітей, і місцевих чоловіків, які залишились на сході, але так і не погодилися з тим режимом – їх продають, і повернутися звідти нереально, тому що ніхто не підтвердить, що вони там справді є.

Якщо людину продали, то вже її нереально повернути. Ми з цим зіштовхнулися ще під час чеченської війни, коли російських солдатів продавали у рабство

– Як українці можуть себе захистити від торгівлі людьми?

– Звичайнісінька справа – перевірити, куди їдеш. Можна відкрити Google-мапу  та переглянути місцевість: що це за фабрика чи селище, де найближчий магазин, де найближча зупинка? Усі ці дані треба залишити рідним. Закордонний паспорт, візу та проїзні документи оформляйте особисто. Не підписуйте договорів, які містять слова «виконання роботи на вимогу роботодавця», «виконання інших робіт за потреби» тощо. Залиште рідним чи близьким копії своїх документів – паспорта громадянина України, закордонного паспорта, візи, контракту, проїзних квитків, а також нещодавно зроблену фотографію. Відскануйте всі свої документи і перешліть скани на свою електронну пошту. Якщо ви потрапили за межами України у скрутне становище, звертайтеся по допомогу до посольства (консульства) України. Також можна попросити допомоги у громадських і благодійних організацій. Домовтеся з рідними про якесь кодове слово, почувши яке, вони зрозуміють: з вами щось сталося і треба «бити в усі дзвони».

– Як держава допомагає тим, хто постраждав від торгівлі людьми?

– 20 вересня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про протидію торгівлі людьми». З 29 січня 2012 року роботу з особами, які постраждали від торгівлі людьми, покладено на Міністерство соціальної політики України. На Волині функції протидії торгівлі людьми з 1 січня 2014 року покладено на Департамент соціального захисту населення та відповідних працівників у кожній місцевій держадміністрації, які оформлюють опитувальний лист, подають документи для отримання статусу постраждалого від торгівлі людьми до Мінсоцполітики. У статті 16 ЗУ «Про протидію торгівлі людьми» вказано, що особи, які отримали цей статус, мають право на безоплатне одержання інформації щодо своїх прав та можливостей; тимчасове розміщення у разі відсутності житла в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців; відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом України; одноразову матеріальну допомогу у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України (1218 гривень); допомогу в працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку; на БЕЗПЛАТНУ медичну, психологічну, соціальну, правову та іншу допомогу.

На Волині ще жодна людина не отримала цей статус, в Україні його оформили лише кілька десятків людей. Причини – засудження оточення, страх бути впізнаним та недовіра до державних структур. Часто людина, зіткнувшись із бюрократичною системою в нашій країні, вже не вірить, що може отримати від держави якусь допомогу. Але я радив би не нехтувати своїм правом, бо постраждалі від торгівлі людьми мають право на безплатне медичне обстеження та лікування. Це дуже важливо, бо я ще не зустрічав жодної людини, яка була б здоровою фізично та психологічно після перебування у сучасному рабстві. До того ж, допомогу надають незалежно від того, хоче людина співпрацювати з правоохоронними органами чи ні.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.