Для українців питання зміни клімату стоїть, певно, навіть не у першій десятці проблем. Ще з десять років тому безсніжні різдвяні свята були аномалією, а нині хуртовини у березні сприймаються як належне. Усі ці фактори – складові одного ланцюжка, який є куди більш складним механізмом, аніж нам здається.

Лучанка Марта Гурецька, волонтер молодіжної організації YMCA (англ. Young Men’s Christian Association – християнська асоціація для молоді), була учасником глобальної кліматичної конференції, що нещодавно відбулася у Парижі. Про те, чому ця подія така важлива для світового контексту та як вона стосується України, говоримо далі.

– Як тобі вдалося потрапити на подію такого світового рівня?

– Я належу до молодіжної волонтерської організації YMCA. Вона налічує 60 мільйонів учасників по всьому світу, а в Луцьку діє близько 20 років. Зараз я більше опікуюся координацією різних програм, втім є теми, які мене особливо цікавлять, наприклад, екологія. Тому коли з’являються можливості посилити свої знання у цьому напрямку, здобути досвід, то намагаюся ними скористатися і потім поділитися.

Зрештою, коли стало відомо про конференцію у Парижі, наша організація подала заявку.  Загалом поїхало троє людей: двоє з Луцька і одна людина з Києва.

YMCA паралельно із подіями саміту організувало глобальну зустріч молоді, яка цікавиться екологічною тематикою. Серед нас невелика група осіб була акредитована і мала можливість ходити на усі заходи самого саміту. Щодня вони розповідали про підсумки почутого й побаченого, ділилися враженнями. Таким чином ми мали розуміння, що саме відбувається на конференції. Поза конференцією мали кілька днів у Парижі, аби зустрітися з організаціями, які опікуються проблемами захисту довкілля.

– Де відбувався сам саміт і який вигляд мала ця конференція?

– Сам захід відбувався на околиці Парижу. Було кілька входів: для акредитованих осіб (власне учасників делегацій, а також громадських діячів чи журналістів) та для решти зацікавлених. Останні могли потрапити у таке собі «глобальне село». Тут протягом дня відбувалися презентації, виставки, дебати, покази фільмів, були представники усіх відомих організацій, які опікуються питаннями клімату, а також дрібніші. Атмосфера була неймовірна. Усі відкриті до спілкування, привітні, готові співпрацювати. Не просто на словах, а справді раді приїхати в Україну, аби втілювати проекти, проводити тренінги. Вони не лише показують, що зробили, а готові навчити, поділитися.

– Які організації тебе найбільше вразили?

– Мене здивували презентації тих організацій, які на перший погляд не дуже стосуються екології у традиційному баченні. Наприклад, були секції для організацій, які займаються правами перших націй – Канади, США, Австралії, Південної Америки. Тобто тих людей, правами яких довгий час нехтували. Хоча їхній первинний спосіб життя настільки суміжний із тим, до чого підходять розвинені країни лише зараз, бо був паралельний тому, як розвивалася планета Земля, вони були ближчими до природи. Таке враження, ніби ці люди вже давно розуміли суть того, до чого дійшли сучасні екологічні організації тільки нещодавно. Навіть музика перших націй схожа до звуків природи і, мабуть, варто таки прислухатися до їхніх традицій і знань.

– Конференція відбувалася після терактів у Парижі. Які були заходи безпеки?

– Зізнаюся, участь у конференції для мене взагалі тоді була під питанням. З одного боку, розумієш, що заходи мають бути посилені, а з іншого – хіба є якісь гарантії? Втім для себе я вирішила, що поїду, бо це історична подія, до якої я хочу бути причетна. Це було моє четверте відвідування Парижа, і туристів на вулицях помітно було менше, а ось патрулів поліції і армії Франції – чимало. У метро, потягах, громадському транспорті в мене перевіряли вміст наплічника. Навіть коли заходила у магазин, то охоронець перевіряв вміст більших рюкзаків чи сумок. Деякі музеї узагалі заборонили вхід на територію з дорожніми сумками. Разом із тим, така кількість військових дає відчуття безпеки.

– Часто такі конференції сприймають як зібрання окремих зацікавлених осіб, які поговорили собі і розійшлися. У тебе немає такого враження?

– Ні, насправді слово, яке відтепер у мене асоціюється із COP, – це амбітність. Бо громадські організації, учасники саміту не шукали якихось компромісів і не готові були уступати. Вони ставили свої вимоги ребром. Наприклад, нуль викидів двоокису вуглецю і ніяк інакше. Це надзвичайно амбітна ціль, бо, якщо розвинені країни знають, як це зробити, то країни, які розвиваються, випадають з цього контексту.

– Україна у цій ланці яке місце має?

– Це болюче питання. У нас інші пріоритети були на попередніх самітах, а нині ще й війна. Цілком зрозуміло, що нині, коли волонтери збирають гроші для військових, питання клімату не на часі. І така ситуація у багатьох країнах, що розвиваються, хоча це парадоксально, бо питання, чим ми будемо дихати, що ми будемо їсти, завжди на часі.

Але одним із великих плюсів на цьому саміті було те, що велика увага приділялася таким країнам, які розвиваються. Бо коли рівень Світового океану чи температура підніметься критично, то постраждають у першу чергу вони. Тому було ухвалено рішення підтримувати такі країни фінансово.

Але, незважаючи на те, що угоду прийняли, немає механізму її контролю. Скажімо, США та Китай взяли на себе зобов’язання зменшувати кількість викидів, будувати більше «зелених будівель» чи відмовлятися від викопних видів палива. Втім як це контролювати – не вирішено. Якщо умови угоди порушить одна держава, то інша може теж заявити, що відмовляється їх виконувати, і дорікнути їй буде нічим.

– Тобто вся відповідальність покладається на наявність екологічної свідомості?

– Так, єдиний докір, який може отримати держава, що обіцяла дотримуватися угоди й цього не зробила, це той, що їх засоромлять. Разом із тим, це перший договір такого рівня, який узгодили уряди практично усієї планети.

– Часто люди загалом поверхнево сприймають проблему зміни клімату, в тому числі тому, що відчувають це частково і пристосовуються.  

– Нам бракує відповідної освіти. Скептики часто мене запитують: а якщо зміна клімату – це природний процес, а якщо це циклічність, оновлення природи, яку треба прийняти як належне і не приділяти так багато уваги? На мою думку, рішення світової спільноти – це не просто рішення, які стосуються зміни клімату, а ті, які загалом хочуть змінити рівень життя на планеті. Це рішення не лише про те, аби не дати збільшитися рівню океану, а забезпечити водними ресурсами ті країни, які цього потребують, це справедливіший розподіл їжі, це освіта, оновлення у сфері енергетики, допомога тим державам, які не знають, як використовувати енергію вітру, хвиль, сонця. Це складний процес.

Справді, є така думка, що зміна клімату – не настільки нагальне питання, яким його зробили, втім проведення таких конференцій – це об’єднання задля вдосконалення життя на Землі загалом. І цей процес може відбуватися лише спільно.   

– У тебе є можливість порівняти українську реальність у сфері захисту довкілля зі світовими тенденціями. Де ми є зараз?

– В один із днів ми мали можливість послухати, що робить кожна з держав, аби дбати про довкілля. Я була шокована, наскільки це продумані кроки, особливо у Швеції, Норвегії, Фінляндії, Німеччині. Щодо України, то я не маю таких рожевих окулярів чи амбітних поглядів. Нам потрібно починати із простого: із освіти, громадської діяльності. Хтось каже, що навчати нині вже недієво, а потрібно більш радикально діяти. Згідна з такою думкою, втім завжди намагаюся ставити питання до себе: а що я можу вдіяти? Розумію, що досвіду, щоб впливати на законодавство, я не маю, тому намагаюся впливати на своє оточення, сім’ю, друзів, волонтерити, говорити з молоддю. Я не спеціаліст у цьому напрямку, радше аматор. Втім, коли для себе сформувала певну базу знань, то мені стало цікаво ними поділитися. Наприклад, я пішла у школу №1 і запропонувала там проводити заняття на екологічну тематику. Уроки проводили англійською мовою, і ми говорили про екологічні проблеми. Мені віриться, що діти, яких ти чогось навчиш, підуть додому і передадуть ці знання батькам, які, своєю чергою, теж задумаються. На мою думку, треба починати із дрібних кроків: як ми чистимо зуби, як користуємось водою, електроенергією. Українська ментальність говорить: якщо я заплатив за цю воду, то я її використаю, але думати треба на кілька кроків уперед. Є чимало варіантів, аби зробити свій вклад у збереження ресурсів. Наприклад, я люблю м’ясо, але люблю і тварин. З екологічної точки зору, для того, щоб вирощувати худобу на забій, треба витрачати величезну кількість води, зерна, площі. Тобто їсти м’ясо – не екологічно. Тому для тих, хто не готовий стати вегетаріанцем, але хоче дбати про довкілля, є такий рух як вегетаріанство на п’ять днів – з понеділка до п’ятниці. Це свідомий крок, компроміс, альтернатива, і оця усвідомленість має бути в кожному кроці.

– Чи можуть такі маленькі кроки стати поперек горла великим харчовим гігантам?

– Я маленька людина в країні, яка розвивається, і що я можу зробити? Є така фраза: якщо ти думаєш, що ти достатньо малий, аби змінити щось, подумай про те, як ти спиш у кімнаті з комаром. Ця комашка міняє все, дарма, що мала. Якщо не починати з себе, а бити себе в груди і кричати: «Давайте змінимо все навколо!», то це все втрачає сенс. Треба говорити з підлітками: який ми одяг купуємо, чи потрібно нам його так багато, чи потрібно так часто змінювати телефони тощо. Хоча в умовах України купівля одягу на секонд-хенді чи вибір натуральних продуктів – це часто вимушений крок з фінансової точки зору, а не екологічної.

Коли я була в Канаді, то помітила таку тенденцію: бути еко-дружним було дуже модно. Тобто вживати органічну їжу, ретельно обирати одяг. Тоді я це сприйняла вороже, бо мені це нагадувало показовість. А зрештою зрозуміла, що це досить непогана мода. Мотивація сумнівна, але її результат того вартий. Коли людина буде задумуватися, чому вона це робить, а не просто піддаючись тенденції, то це буде дуже гарний результат.

ХРОНІКЕР

Навіщо потрібна кліматична конференція?

Щороку, починаючи з 1992-го, відбувається Конференція сторін (СОP – Conference of Parties), учасники якої намагаються виробити спільний практичний план дій.

Цьогорічна COP21 в Парижі – це останній шанс досягти такої згоди. У 2011 році перемовники зобов’язалися, що укладуть угоду до кінця 2015 року.

Критики можуть сказати, що проблема кліматичних змін, мабуть, не така вже й нагальна, якщо над її розв’язанням працюють уже понад 20 років.

Однак захисники такого підходу кажуть, що процес забирає так багато часу через те, що всі рішення ухвалюються консенсусом, тобто або все, або нічого. Учасники конференцій вважають, що попри таке величезне обмеження, це найкращий спосіб гарантувати чесність. Ми всі живемо на цій планеті, тож голос кожного однаково важливий, кажуть вони.

Хто брав участь?

У перемовинах і зустрічах, які тривали два тижні, тим чи тим способом взяли участь близько 40 тисяч людей з усього світу.

Величезна частка з них – учасники урядових делегацій, здебільшого державні службовці. У деяких делегаціях було усього по дві людини, тоді як від багатших країн приїхали по кілька сотень представників.

Чого хочуть досягти?

Двоокис вуглецю, який виділяється при виготовленні предметів вжитку, призводить до парникового ефекту, внаслідок якого виділене тепло залишається над поверхнею планети.

Науковці попереджають: якщо температура на Землі зросте на 2 градуси за Цельсієм порівняно з доіндустріальними часами, це матиме небезпечний і непередбачуваний вплив на клімат. І половину шляху до цієї небезпечної точки ми вже пройшли.

Тому завдання паризького саміту – виробити шляхи, щоб обмежити виділення парникових газів, водночас давши можливість країнам і далі розвиватися економічно і забезпечувати підтримку найменш розвиненим територіям, а також тим, які найбільше потерпають від підвищення температур.

Кінцева мета – це світ, у якому температура зросла не більше, ніж на 2 градуси за Цельсієм, порівняно з тим, що було в 1850-1899 роках.

Про що домовилися?

Глобальний пакт про запобігання зміні клімату ухвалили 12 грудня. У підготовленій представниками світової спільноти угоді йдеться, зокрема, про контроль за викидами парникових газів, що може зменшити вплив цього чинника на глобальне потепління на півтора градуса за Цельсієм. Текст, який узгоджує дії світової спільноти з 2020 року, був представлений делегатам з 200 країн у Парижі після двох тижнів переговорів. Угода передбачає аналіз її виконання щоп’ять років.

У тексті також міститься пропозиція виділяти з 2020 року 100 мільярдів доларів на рік для реалізації кліматичної політики в країнах, що розвиваються, – із зобов’язанням таких країн надалі фінансувати ці заходи самостійно.

Черговий саміт з кліматичних змін за участю глав урядів і підприємств пройде у Вашингтоні 5-6 травня 2016 року.

* за матеріалами «ВВС Україна» та «Громадське.TV»

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.