Останніми роками точиться чимало розмов довкола проблеми академічної міграції. Однією з країн-лідерів, що приймає українських студентів, є Польща. Через незадовільну демографічну ситуацію та еміграцію польської молоді в прогресивніші країни Європи наш західний сусід відкриває дедалі ширші та доступніші можливості в здобутті вищої освіти для українців.

Найближчим до Луцька осередком українських студентів є місто Люблін. Щоб дізнатися, навіщо українці їдуть вчитися до Польщі та для чого Любліну іноземні студенти, ми порозмовляли з Вікторією Герун – лучанкою, яка вже п’ять років працює над проектом «Study in Lublin» та турбується про те, щоб кожен іноземний студент почувався комфортно й безпечно.

– Ти народилася і виросла в Луцьку. Чому після закінчення школи вибрала не український виш, а поїхала здобувати вищу освіту за кордон?

– Я – стовідсоткова лучанка: народилася, виховувалася і вчилася в Луцьку, так би мовити, бандерівка із самого серця Західної України. Чому обрала Польщу? Я знала, що хочу навчатися на факультеті журналістики. Коли вступала у 2005 році, то в луцьких державних вишах її не було.

Моя бабця працювала в польському банку, тому влітку була можливість їздити в табори до Польщі. Там я зрозуміла – якщо практикувати, то польську мову досить легко вивчити, плюс вона мені легко давалася. Я стала студенткою у 16 років, і було важливо, щоб університет був недалеко від дому, тому й обрала Люблін. Це місто мене влаштовувало, бо воно дуже схоже на Луцьк.

– Що ти виграла, вступивши та закінчивши люблінські виші?

– Закінчила бакалаврат з журналістики, магістратуру з політології. Потім зрозуміла: аби знайти хорошу роботу, мені не завадила б і економічна освіта. Відтак наважилася на навчання у Люблінській Політехніці.

Загалом, коли я чую, що хтось обрав навчання або роботу за кордоном, це викликає почуття поваги до людини. Бо знаю, що люди за кордоном дуже змінюються. Вони починають цінувати те, що мають, у них набагато кращі стосунки з батьками й рідними, в них прокидається любов до батьківщини. На відстані ти цінуєш хороше і забуваєш про погане. Це з такого ностальгійно-сентиментального. Ще я досконало вивчила польську мову, отримала, напевно, набагато якіснішу освіту з журналістики, бо з першого курсу вона базувалася на практиці. Також я мала можливість познайомитися з людьми з усіх куточків світу. А основне – це життєвий досвід.

– Чому після навчання не повернулася до Луцька?

– Ще під час навчання мала роботу в Любліні, а після випуску виграла конкурс на роботу у міськраді. Хочу повернутися жити в Україну, тому останні три роки буваю на співбесідах у Києві та Луцьку, але тієї зарплати, яку пропонують, не вистачило б навіть на оренду квартири і рахунки за газ.

– Над чим працюєш у міськраді Любліна?

– У Департаменті стратегії та обслуговування інвесторів муніципалітету міста Любліна я відповідаю за співпрацю з вищими навчальними закладами та програму «Study in Lublin», яка опікується іноземними студентами. Головна її мета полягає в тому, щоб за кордоном знали про Люблін, про наші виші. Нам важливо розповісти майбутнім студентам про те, як до нас вступити, які є стипендії, можливості платного та безплатного навчання. Я розповідаю діткам з усіх країн, особливо СНД, що в Любліні процес рекрутації (вступна кампанія – «ХЛ») легкий і швидкий, не треба вдаватися до послуг фірм-посередників і платити за це величезні гроші.

Я щороку за цим стежу й завжди розповідаю батьками, що вся вступна кампанія відбувається через інтернет. Розумію, що є батьки, які переживають за дітей і підписують контракт з «хедхантерами», тобто вони хочуть, щоб про дитину хтось дбав протягом року, але для мене важливо, щоб ті батьки, які не мають таких грошей, знали, що ця функція не є обов’язковою. Тим більше, що усі люблінські виші мають працівників з України, які на початку навчання піклуються і допомагають нашим студентам.

– Чому влада міста побачила потребу в діяльності проекту «Study in Lublin»?

– Проект стартував у 2011 році. Тоді до мера Любліна Кшиштофа Жука звернулися українські інвестори і запитали, чи в нас є українські студенти, бо вони хотіли б прийняти їх на оплачуване стажування, а потім найкращих – на роботу. Для них важливе знання української, російської та польської мов. Ми знали, що буде фінансування з ЄС на міжнародні проекти, гранти, дослідження, і іноземці зможуть зробити свій внесок. Але основним є те, що, рекламуючи наші пріоритетні галузі – інформатику, логістику, біотехнологію, бухгалтерію, іноземні мови тощо, ми зможемо підказати випускникам шкіл, що, наприклад, якщо ти сильний у фізиці, математиці й біології, то ліпше обрати цю галузь, а не, наприклад, соціологію. Наша місія – допомагати молодим людям робити свідомий вибір.

– Яким чином міська рада Любліна сприяє створенню іміджу студентського міста? Як гадаєш, у Луцьку таке реально?

– Люблін був першим містом у Польщі, яке почало робити промоцію вищих навчальних закладів. Наш мер вирішив так: якщо одна четверта мешканців Любліна – це студенти, а їх 70 тисяч, то ми просто не можемо ними не опікуватися. Це 16% ВВП міста. Для нас важливо, щоб іноземні студенти почувалися безпечно, тому в пріоритетах є співпраця з поліцією та муніципальною поліцією, щоб студентам із Саудівської Аравії, Туреччини, України, Грузії було комфортно. Я вважаю, що Луцьк може переймати цей досвід. Головне – бажання. Якщо воно є, то навіть не потрібні великі гроші, аби це реалізувати. Має бути людина, яка хотітиме знайти спільну мову з університетами, бо це також нелегко. Знаю, що в Луцьку є іноземні студенти, і в Східноєвропейському університеті ім. Лесі Українки є люди, які відповідають за них. Вони роблять велику роботу. Як на мене, це позитивно впливає на імідж міста, бо це така спіраль: коли інвестори бачать, що в місті є іноземні студенти, відповідно і знання мов на рівні, тож туди можна і потрібно інвестувати. Для Луцька це може бути однією із можливостей інвестиційного розвитку.

– Назви п’ять важливих особливостей здобування вищої освіти в польських вишах.

– По-перше, навчаючись у Польщі, студент має можливість отримати диплом європейського зразка, відтак – роботу в шенгенській зоні. А в майбутньому з європейським досвідом повернутися і розвивати Україну. По-друге, навчання іноземною мовою. Це великий виклик. Тоді голова починає думати двома мовами і дає можливість дивитися на речі з різних перспектив. По-третє, можливість брати участь у програмі «Erasmus», тобто на семестр або два їхати в іншу країну, навчатися іноземною мовою та отримувати стипендію. По-четверте, Євросоюз дав можливість університетам кардинально розвинутися та збудувати великі лабораторії, місця, де можна до всього торкнутися і пізнати свій фах із самих глибин. По-п’яте, навчання без хабарів, диплом завдяки власним знанням, а не зв’язкам.

– Віко, яким є типовий український студент у Любліні?

– Я радше сказала б, який вигляд мав український студент 5-10 років тому. У мене таке враження, що ті студенти, які приїжджали тоді, були амбітніші, свідомо обирали навчання за кордоном, знали, що приїхали розвивати себе, хотіли отримати освіту самостійно, усвідомлюючи, що батьки фінансують лише навчання та проживання, а решта в їхніх руках, що треба самотужки вивчити мову, складати сесію без хабарів та домовленостей. Це були самостійні люди.

Останні три роки це студенти, які приїжджають і кажуть, мовляв, ми не знаємо польської мови, хочемо вчитися безплатно, хочемо отримувати стипендію, все нам дайте, бо ви Євросоюз і ви нам «винні». Мене це засмучує і нервує. Є багато чудових українців, які приїхали, хто раніше, хто недавно, і які намагаються створити позитивне враження про українця в Польщі, які намагаються пояснити, що ми освічені, працьовиті. Ми не їдемо сюди, бо обожнюємо Польщу і всі тут хочемо жити, просто так склалася соціальна і політична ситуація в Україні. Ці люди намагаються інтегруватися з поляками, щоб вивчити польську мову й показати, що ми вдячні за те, що вони хочуть нас бачити. Ми працюємо і платимо податки. На жаль, ті наші земляки, які приїжджають зараз, однією ситуацією вміють зруйнувати цей позитивний приклад працьовитого та компетентного українця.

– Як це виявляється? Надмірним патріотизмом, доведенням «своєї» правди щодо спірних історичних питань?

– У мене таке враження, що, приїжджаючи сюди, студенти забувають, що вони у Польщі, а не в Україні. Я дуже рада, що вони патріо­ти, але не треба про це кричати на кожному кроці. Супер, будь українцем, але покажи це добрим вчинком. Поговори з поляком. Якщо ти хочеш посперечатися про історію, запроси його на пиво чи на каву, поговори і, може, ти зрозумієш, яку історію в своїй книжці він читав.

Зараз дуже багато конфліктних ситуацій і, на жаль, українські студенти в них беруть участь. Багато з них не хочуть вчити польську мову, бо наших студентів вже так багато, що вони просто тримаються в своїх гетто (знімають квартири разом, говорять лише українською, проводять час лише з українцями, на пари ходять разом, додому їздять разом). На іспитах «вмикають» сльози й кажуть, що в них мовний бар’єр. Передовсім це шкодить українським студентам, які платять великі гроші за навчання та хочуть вивчити мову, хочуть, щоб викладач не ставився до них якось спеціально, а вимагав так само, як і від решти студентів.

– Можливо, варто вже зробити ліміт на студентів з України? Як люди в Любліні реагують на часте звучання української мови на вулицях міста?

– У Європі зараз триває політична дискусія про мігрантів і біженців. На жаль, більшість людей не хочуть ділити й розрізняти ці поняття. Для поляків, наприклад, перестало мати значення, чи це біженець із Сирії, чи студент з України. Через незнання і брак бажання зрозуміти те, що зараз робиться у світі, ми всі опинилися в одному «мішку» проблем. З’являються плітки про те, що студенти навчаються на безплатній формі, забирають навчальні місця у польських студентів, ще й отримують соціальну допомогу. Це неправда. Я сподіваюся, що ситуація буде змінюватися на краще, а студенти будуть більш мотивовані до вивчення польської мови. Не бачу нічого поганого в тому, що українська, англійська, грузинська мови звучать у Любліні, але страшенно не люблю, коли, наприклад, українці починають розмовляти українською в присутності поляків. Не варто забувати, що ми тут гості. І якщо з повагою будемо ставитися до них, я впевнена, що нас теж почнуть поважати.

– Скільки в середньому коштує навчання у Польщі?

– У державних ВНЗ Польщі на гуманітарних та економічних напрямках навчання коштує дві тисячі євро на рік. У Любліні, якщо ми бачимо, що дитина талановита, мотивована, ректор знижує ціну на навчання. Це рішення зумовлене і курсом гривні, тому якщо студент покаже довідку про заробітки батьків, має реальні шанси отримати 50%-ву знижку на навчання. У приватних університетах навчання суттєво дешевше – у середньому коштує три тисячі злотих на рік.

– Як гадаєш, у наступні роки в польських вишах кількість українців збільшиться?

– Думаю, що ні. У Європі демографічний ниж, який ми всі почнемо відчувати у 2018 році. Ти, певно, теж помітила, що кілька шенгенських країн за останні два роки відкрили свої університети для студентів з України, Грузії, Росії на безплатній основі навчання. Такої практики буде більше. Діти з України дуже талановиті, тому європейські університети хочуть їх бачити у себе. Ми в Любліні також хочемо бачити студентів з усіх куточків світу, тому з програмою «Study in Lublin» буваємо на виставках і робочих зустрічах у Білорусі, Грузії, Казахстані, Литві, Сполучених Штатах Америки, Вір­менії, Туреччині, Чехії тощо.

– Чи є статистика, скільки студентів-українців повертаються на батьківщину?

– На жаль, статистики не знаю, але по знайомих бачу, що більшість залишається і починає власний бізнес. Не тільки у Польщі. Знаю і тих, хто повернувся в Україну до батьків, коханих, шукати роботу. Я впевнена, що є багато студентів, які хотіли б повернутися додому. На жаль, умови, реалії з роботою, курс валют не сприяють цьому.

– Що ти порадила б майбутньому абітурієнту, який має намір навчатися в Польщі?

– Вивчати польську мову – це підстава, плюс англійську або німецьку – це дасть вам можливість знайти роботу. Максимально використовувати навчальні можливості: поїхати на «Erazmus», поборотися за стипендійну програму, записатися на волонтаріат. Пожити в гуртожитку, більше спілкуватися з поляками. І не боятися подорожувати, бо якщо пошукати, то можна знайти дуже дешеві авіаквитки, наприклад, з Любліна.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.