…Та нічого з того не вийде! Це ж Україна, то наші люди, їх вже не зміниш. При совєтах ото була свідомість, контроль якийсь, порядок, а зараз…

За що на Майдані вмирали? Для чого та війна потрібна? Жили б собі в Яника за пазухою і горя не знали. Щось хотіли показати собі, щось довести. А ніц не вийде. Бо навколо зрада, дурні і безлад. От це моя вам відповідь!

Порфирій Петрович прочитав свій «зрадаповсюди» двом ще безвусим юнакам, які прийшли підписувати якесь звернення до мерії. Здається, хочуть шлагбаум в дворі поставити, щоб таксисти не скорочували шлях і не ганяли під під’їздами. Але що ці «шпаки» доб’ються?! Нічого з того не вийде. Тільки гроші дарма збиратимемо.   

«Шпаки» пішли колядувати до сусідів, а Порфирій Петрович почав збиратися на закупи.  «Таксувка» заскрипіла гальмами під самісіньким під’їздом, обдавши чоловіка багнюкою з калюжі. Дорога до супермаркету лежала через гаражі. Тут нещадно смерділо паленим листям. Порфирій Петрович скривився, кашлянув і сплюнув. Палили господарі халупок, які повиростали обабіч дев’ятиповерхівок його спальника. Цибулька, знаєте, свіженька, картопелька, бурячок біля самої хати. А восени треба ж прибрати на міському городі, а прибрати – спалити. Порфирій Петрович хотів щось крикнути паліям листя і бадилля, які гребли свої грядки. Але тільки й подумалося: «Нічого з того не вийде, людям треба виживати, урожай збирати, вони завжди тут палять. Що їм зробиш». І Порфирій Петрович астматично закашлявся.

Біля магазину штовхалися кілька мужиків. Крізь лайку й крики Порфирій Петрович збагнув, що побилися через місце на парковці. Щось розповідали водіям оті двоє «шпаків», які приходили до нього додому. «Правила дорожнього руху», «Місця для інвалідів», «Як вам не соромно», «Треба викликати поліцію», – долинуло до Порфирія Петровича. Йому і самому не раз набридали розумники, які ставили свої «лахи» на тротуарі, перекривали вхід до магазину чи забирали місця інвалідів. Але ж «нічого з того не вийде, водіїв також шкода, їм ніде машини ставити, влада винувата – парковок не створює». От тепер 

Порфирій Петрович мовчки оминув місце словесної баталії. Якось воно вирішиться само собою. Додому він повертався маршруткою. Водій не поспішав, збираючи пасажирів задля більшої виручки. Навіть зупинився, аби полаятися із дідусем, в якого не було з собою якогось посвідчення. А що сидів Порфирій Петрович за водійським місцем, то бачив, що той встигає і кермо крутити, і смс-ки писати, і решту відраховувати. А що розболілася в Порфирія Петровича голова після переживань і пристрастей сьогоднішнього дня, то щосекунди несила терпіти було йому «Владімірскій централ» і «Золотиє купола», які гуляли протягом у старенькому «Богдані». 

«Є телефон перевізника на склі, може, задзвонити йому, нехай приструнить водія? Чи самому зауважити? – на мить задумався  Порфирій Петрович. – Але ж стільки про себе взнаю. Нічого з того не буде». 

* * *

За тиждень зібрався наш герой знову на закупи. Вийшов у двір, а там – новина. Таксисти сваряться біля новенького шлагбаума. І людей збирається їм у фронду все більше й більше. Уже й сам Порфирій Петрович крок зробив до натовпу.

Але розвернувся і пішов до задимлених гаражів, бо ж «нічого з того не буде»…

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.