До Луцька знову завітали талановиті музиканти із гурту «Mad Heads». 26 листопада вони презентувати волинській публіці свій новий альбом «8».

Фронтмен Вадим Красноокий тішиться із символічності назви восьмого студійного альбому. Каже, що вісімка у новій збірці пісень символізує нескінченність музики. А вона у житті хлопців із «Mad Heads» направду стала справою життя, адже сам гурт незабаром відзначатиме 25-річчя. 

– Під час концерту ти сказав, що настав час творити культурну революцію. Звучить пафосно, але в нинішніх реаліях цей заклик цілком зрозумілий. Тільки-от хто і як має робити цю справу?

– Культурну революцію мають творити не лише митці, а й усі навколо. Роль людей творчих зрозуміла – кожен повинен робити свою справу щиро, талановито. Роль людей, які, здавалося б, не мають стосунку до культури, в тім, щоби принаймні цікавитися українськими письменниками, музикантами, ходити в театр, на виставки, різноманітні дійства. 

– А як же роль держави?

– Наша культура – це те, як ми себе усвідомлюємо, і те, чим ми відрізняємося від інших. Це те, що об’єднує нас саме як українців. І справді, нашою бідою є те, що держава тим ніколи не займалася і поки не готова займатися. Бо ми ще не створили ту державу, в якої було б розуміння важливості першочергової підтримки культури, стратегічне бачення розвитку цієї сфери. На сьогодні чиновники від культури мислять короткостроковими задачами і що найгірше – найчастіше особистими інтересами, та хоча б кар’єрними. Але це ж не означає, що української культури нема, що вона пропаща. Річ у тім, що вона існує сама по собі.

– Звучить якось геть песимістично… 

– Зовсім ні, адже нині ми спостерігаємо неймовірну популярність національного одягу, вишиванки вже не соромляться, патріотична і державна атрибутика не є дивиною. Люди змінили своє ставлення до оцих, хоч і дрібних, але таких важливих зовнішніх елементів національної самоідентифікації. 

– Один із найбільших пластів культури – музика, пісня. І якщо з українською народною піснею все добре, бо це вкрай потужний і самодостатній пласт культури, який був, є і буде, то з сучасною все не зовсім так, як хотілося б. Надто багато російськомовного…

– Сучасна музика тісно пов’язана з інформаційним простором і шоу-бізнесом. А ці речі у нас ніколи не були українськими, зорієнтованими на творення національної культури. Це у нас лишилося із радянських часів. Це ціла система із центром в Москві, яка успішно працювала і робила нашу сучасну культуру меншовартісною. Туди стікалися всі гроші, саме на Москву орієнтувалися всі телеканали й радіостанції. Наші люди отримували цей продукт і були впевнені, що він кращий за вітчизняний. Зрештою, наші медіа й так званий шоу-бізнес орієнтувалися на російський ринок. Як наслідок – московські артисти збирали аншлаги довгі роки, і в Москву вивозилося до 90% гастрольних кас з усіх концертів, які проводили в Україні. А решта 10% – це заробіток українських артистів і всіх інших. Тепер же люди побачили, що таке Росія, як чимало російських артистів оцінюють війну. І тому сучасна українська музика отримала шанс. Не треба нікого наслідувати, треба творити своє. Звісно, ті ж радіостанції не можуть різко змінити формат, бо інерція триває. Але реалії почали змінюватися. Я бачу, що все більше людей починають цікавитися українською музикою. Зараз склалася унікальна ситуація, коли люди ще слухають ті записи, але вже не чекають, як раніше, тих артистів, бо не купують і не підтримують російського. А процес відкриття української музики тільки починається. Власне, для цього ми й почали всеукраїнський тур, аби зробити свій маленький внесок у цю культурну революцію.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.