Місто як форма суспільної організації матеріально живе у кимось створеному просторі. Це та річ, яку колись задумували, проектували, реалізовували на папері, а потім втілювали в натурі. Архітектура і містобудування – це стратегічні сфери творчості, які визначають, як цілому місту жити в майбутньому, куди ходити, як пересуватися і задовольняти потреби мешканців. Євген Ходаковський – один із головних архітекторів радянського Луцька, головний проектант колишнього цуму та ряду інших об’єктів міста. Представник архітектури шістдесятих – окремої віхи в рамках явища радянського модернізму.

Сьогодні він розповів про історію забудови Луцька тих часів і про дуалізм архітектури й «совка», які протягом десятиліть сперечалися за право втрутитися в історичний простір древнього міста.

Друг поета Шишка й учень київських корифеїв

Дитинство – це пора, коли життєві події, навіть незначні, можуть сильно впливати на людину і формувати не тільки подальший хід подій, а й характер. В малому віці Євгена Ходаковського було ряд ключових факторів. 

Він з’явився на світ 31 січня 1941 року в Луцьку. Початок його життєвого шляху виявився доволі трагічним.

«Так сталося, що мама моя загинула під час війни. А батька 22 червня розстріляли в нашій тюрмі. Але йому дивом вдалося вціліти. Він приповз додому з простріленим стегном. Він був в останніх рядах, радянські вже спішили. При німцях батько працював у жеку. Він знав мову. Але в 1944 році був змушений втікати. Так йому порадила тітка. Бо якби дізналися, що він був у розстрільних рядах 22 червня, йому б не поздоровилося. Виїжджаючи, батько залишив мене під опікою своєї набагато старшої сестри, в сім’ї якої я і виріс. До 18 років я не знав нічого про своїх батьків. Він виїхав до Австрії, а через деякий час – в Америку. І там помер. Мене виховала тітка, жінка з досить суворим характером. Наша сім’я – тітка, дядько і я – жили вкрай бідно. І рятувало нас від голоду мізерне домашнє господарство. Навіть за такої біди тітка примудрялася прикормити і ще декількох дітей із сусід сімей, де так само не було батьків. Добре пам’ятаю, як по сусідству вивозили цілі сім’ї. Раптом вночі чувся гуркіт і по вікнах світили фари. На нашій коротенькій вулиці таких спорожнілих садиб виявилося чи не половина. А на місце вивезених відразу були підселені родини «визволителів» з Росії. Переважно прокурори та енкаведисти. Пригадую також, що тітка часто згадувла, як сито і весело жилося за Польщі, в той час як зараз доводилося за хлібом далеко не кращої якості вистоювати ще з ночі довгі години», - розповів архітектор.

Школа не особливо вплинула на світогляд юного Євгена. «Звичайне радянське виховання і така ж однобока освіта», - каже він. Російську мову і літературу непогано викладав колишній білогвардіський полковник, а історію колишній енкаведист, який вихвалявся що був «стрибком» і боровся з бандерівцями.

А місцем, де сформувався художньо-архітектурний світогляд, Євген Ходаковський вважає Палац піонерів. У повоєнний період такий розміщувався у колишній будівлі єврейської громади на теперішній вулиці Богдана Хмельницького. До речі, історична доля повернулася так, що в пострадянський час тут знову розмістилося єврейське товариство.

Вхід до колишнього Палацу піонерів на Богдана Хмельницького. Фото Ірини Левчанівської

«Світлим промінцем у темному царстві стали заняття в студії образотворчого мистецтва Палацу піонерів. Там була на верхньому поверсі невеличка кімнатка, в якій ми займалися. В Палаці піонерів ми взяли найголовніше – там викарбовувався, формувався світогляд учнів. Серед них, наприклад, Кость Шишко. Тут недалечко йому пам’ятник. Це мій друг дитинства. Санжаров, Колосок, Симакович (майбутні луцькі архітектори, - О.К.) – це все вихованці тієї студії. І так ми в основному майже всі пішли в архітектори. Вів курси Петро Костянтинович Сендзюк. Це наш перший професійний викладач образотворчого мистецтва. Він зумів не тільки створити незабутню творчу атмосферу в студії, а також прищепити нам добрий смак і любов до художньої творчості», - згадує Ходаковський. 

Після закінчення школи молодий хлопець вступив до «кісі» - Київського інженерно-будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури), де й провчився 6 років. Згадував, що доводилося непросто, адже треба було самому заробляти на життя. Київське навчання – ще один фактор, який вплинув на майбутнього архітектора. Викладачами були знані київські зодчі, які запроектували багато відомих споруд, що нині є пам’ятками столичної архітектури. 

«Мені повезло, що керівником диплому в мене був архітектор Віктор Єлізаров. Викладав також Авраам Мілецький. Я придивлявся до таких величин. У нас свої погляди були, але і в них було чому повчитися. Вони тоді працювали і мали практику».

Віктор Єлізаров – заслужений архітектор УРСР. Він займався проектування повоєнного Хрещатика, станції метро «Хрещатик», був керівником проекту аеропорту в Жулянах. Також є автором готелю «Дніпро» на Європейському майдані і готелю «Київ» неподалік Верховної ради. Єлізаров долучився і до творення монументальної скульптури «Батьківщина-мати». А в співавторстві з іншим архітектором проектував знесений у 2014 році «на бесарабці» пам’ятник Леніну.

Поєднання стилів і епох в архітектурі Києва: панорама з творами Єлізарова та Мілецького. Фото з альбому "Київ і кияни"

Інший викладач, Авраам Мілецький, був не меншою величиною київської архітектури того часу. Найголовніші його твори (або проекти, в яких він брав участь) – це відомий всім циліндричний готель «Салют», парк Вічної слави, готель «Україна» на Майдані Незалежності, палац піонерів, київський крематорій, Пейзажна алея, пам’ятник Григорію Сковороді. 

«Завзяті конструктивісти» схематичної архітектури

Після здобуття освіти у 1964 році Євген Ходаковський вернуся в Луцьк і одразу став працювати у волинській філії Українського  державного інститут проектування міст. Коротко – у «Діпромісті». 

«Мене тут гарно зустріли, коли я вернувся. «Добрий день, Євгеній Борисович», - Метельницький (Ростислав Метельницький - луцький архітектор, - О.К.) тоді стояв біля креслярського стола. Ми зразу з ним подружилися. Він тоді був, здається, начальником майстерні у Волинській філії Діпроміста», - згадує архітектор.

Ростислав Метельницький у майстерні. Фото з сайту metelnytskyy.com

Одним із перших завдань новачка була переробка типового проекту універмагу, котлован під який уже рили. Типовий проект – це те, на що хворіла вся радянська архітектура, коли одна розробка втілювалася багато разів, створюючи однакові вигляди більшості міст. Тому ті, хто розумів і вболівав, намагався змінити типовий проект, максимально пристосувавши його під конкретні умови реалізації. Подібна історія сталася з цумом, головним архітектором проекту якого призначили Євгена Ходаковського.

«В Діпромісті був досить прогресивний директор Фелікс Левицький. І він затіяв переробку універмагу. От, у Рівному універмаг такий, який був на проекті, а в Луцьку ми змінювали. Я переробляв фасади.

Цум. Листівка

Цум у забудові радянського Луцька. Фото кінця шістдесятих

Цум і брама собору на полотні Карела Якубека. 1968 рік

Тоді була мода на конструктивізм, ми хотіли надати проекту відповідних рис. Ми тоді всі були такі завзяті конструктивісти. Але совковий конструктивізм схематичний. Він виник не як закономірний результат розвитку образотворчого мистецтва, як це мало місце в європейському баухаузі, а як незграбне наслідування західних тенденцій», - зазначив він.

Шістдесяті в Луцьку – друга спроба влади розбудувати соціалістичне місто. Перша була втілена ще в п’ятдесятих, коли в місті з’явився новий ансамбль – майдан і вулиця Леніна з центральною будівлею обкому. В шістдесяті ж у радянську архітектуру проник модернізм.

Про деякі споруди і тенденції того часу розповів Євген Ходаковський.

«Коли я приїхав у Луцьк, то будувалася спортивна школа (спортивна школа на вулиці Шевченка, - О.К.) – одне з кращих творінь наших архітекторів. Це індивідуальний проект, що тоді було рідкістю. Великі прольоти підіймалися кранами. Вони були новаторським для Луцька на той час.

Зала спортивної школи проекту Василя Маловиці одразу після будівництва. Фото з книги "Луцьк. Архітектурно-історичний нарис"

Спортивна школа сьогодні

В ході подальшої роботи вималювався проект молодіжного кафе. Я, Колосок, Симакович, Санжаров. Ми робили проект молодіжного кафе. Була тоді така мода. І ця драбинка, яка там є ззаду, була вперше застосована в київському Палаці піонерів Мілецького. Потім, на жаль, від ідеї кафе відмовилися і зробили тут Будинок техніки».

Молодіжне кафе (будинок техніки) на Кривому Валу. Фото з книги "Луцьк. Архітектурно-історичний нарис"

Ці сходи стали чи не найяскравішим елементом всієї будівлі. Вони лінією перил ніби врізалися в основний об'єм споруди, підтримуючи другий поверх над відкритими галереями першого, і самі ці галереї. На жаль, сьогодні цей елемент втрачений – простір між колонами «замурували» вікнами, спростивши архітектуру споруди до суцільного паралелепіпеда. Сходи ще є, але зараз занедбані і не використовуються.

«Ми паралельно робили багато проектів. Наприклад, займалися плануванням поселень на цілині в Казахстані. Стоять вони, чи не стоять, навіть не знаю. Їх робили сотнями. Це просте планування території: тут центр, а тут будинок культури поставити. А люди тоді їхали на цілину заробляти серйозні гроші», - розповів архітектор про подальшу роботу.

«У той час в Луцьку з’явилася висотка з годинником. Тоді всі дуже раділи. Ми були наївним народом», - відгукується Ходаковський про перший 9-поверховий будинок у Луцьку. Сьогодні цей привид відверто псує враження від центральної частини міста через свою занедбаність.

Перша 9-поверхівка в Луцьку

Архітектор не довго працював у Діпромісті. У 1966 році його запросили на посаду заступника головного архітектора міста. На цій посаді опікувався художнім оформленням головних споруд міста.

Чому збудували базар під замком Любарта

На посаді заступника архітектора Євген Ходаковський працював менше року. 

«Потім я став головним архітектором. А історія була така. В той час радянські війська ввели в Чехію. Головним архітектором тоді був Ярослав Миц. Він був з дуже гарної інтелігентної сім’ї. В нього погляди були європейськими. Ми тоді стояли на урочистостях поруч. І він каже, що чехи молодці і так далі. Це підслухала партсекретар нашого горсовєта і донесла. Зробили засідання, де вирішили, що головному архітектору з такими поглядами не можна працювати. Тоді часи такі були комуністично-ідеологічні», - розповів він. 

Через деякий час він поїхав у Київ в ЦК затверджуватися на головного архітектора. Попри важку співбесіду, його кандидатуру погодили.

«Я спочатку не хотів бути головним архітектором. Я був тоді не дуже серйозним молодим хлопцем, неодруженим. Крім того, я не член партії і не хотів ним бути. Це було не моє середовище. Я був ближчим до поетично-художніх кіл. Працювати головним архітектором – це була уже велика відповідальність. Я став одразу думати і вимальовувати в голові образ міста в цілому, працював над ключовими моментами в забудові, аби з часом створився гармонійний образ міста. У нашому інженерному інституті непогано викладали серйозну дисципліну – містобудування. Як пускати транспорт, зонування території і так далі. Але це виявилося найбільш хоробливою дисципліною для нашої влади. Наприклад, уже після мене дали збудувати великий житловий будинок на Гірній, а також на Шевченка. Це так звана вибіркова забудова. Я б такого ніколи не дав зробити. Багато нервів коштувало протистояти такій забудові. А це аж ніяк не покращувало мої стосунки з керівництвом, у тому числі і партійним», - розповів Ходаковський. 

Робота на цій посаді не видалася легкою. А все через конфлікти з партноменклатурним начальством. Весь час йому доводилося щось стримувати. 

«Як тільки прийшов працювати, був проект ставків між Гнідавським мостом і Красненським. Пропонувалося такими «черв’яками» вибрати торф, поробити ставки, обсадити «грибами». Я тоді перекреслив і сказав, що цей проект не потрібний. Фурів (Іван Фурів – голова міськвиконкому з 1965 року, - О.К.) мене тоді лаяв скільки міг. Вдалося тоді з Санжаровим не допустити підрив синагоги, яка своєю обдертістю дошкуляла  начальству».  

Яскравий випадок зі створенням ринку й електропідстанції під замком.

Електропідстанція під стінами замку. Фото з альбому "Луцьк"

«На цій посаді ледь витримав 4 роки. І вилетів як пробка. Архітектурний відділ тоді був таким хлопчиком для биття. Всі його критикували. А все тому, що ніхто не хотів робити за наукою, так як треба. Знову ж таки, всюди грали роль якісь зв’язки, навіть у вирішенні міських питань. Корупції тоді майже не було, але все робилося через… От, наприклад. Це ще було навіть до того, як я став архітектором. Коли робили будинок техніки, був головою міськвиконкому Микола Бездушний. Він вважався гарним економістом. Але за мірками «экономики, которая должна быть экономной», як казав незабутній Леонід Ілліч. Всі боролись, – Метельницький, я, інші – щоб не садити ринок. А він почався з того найбільшого павільйона, що там стоїть. А далі все обросло. І боролися, щоб не садити підстанцію перед самим замком. Майже до бійки доходило. «Ні, буде там», – наполягав Бездушний. «Ні, ми не можемо». Там було не набагато дорожче, щоб обійти. Це можна було зробити. А тепер спробуй забери цей ринок. Отак приблизно у нас все вирішувалося. Перш за все вирішували партійні і управлінські боси, які були пов’язані, і це була система. Вони не слухали доводів розуму і логіки, в них була своя логіка. В такій атмосфері мені довелося працювати». 

Торговий павільйон, з якого розрісся ринок, на картині Карела Якубека

Всесоюзні «черьомушки» на польському кістяку

Тим часом Луцьк поволі вступав у нову еру – еру соціалізму сімдесятих років. 

«Хай наступаючий, 1970 рік буде роком дальших перемог справи миру, демократії, національної незалежності, соціалізму і комунізму. Наш новорічний тост – за великий радянський народ, за Комуністичну партію, за нашу любиму соціалістичну Батьківщину. З Новим роком, з новим щастям, дорогі товариші», - писала газета «Радянська Волинь».

Розбудова промислових районів, великих фабрик, заводів, створення цілих житлових кварталів, суттєве зростання кількості мешканців, бурхливий розвиток транспорту. Одним словом, місто готувалося до масового соціалістичного будівництва.

Це і наступне десятиліття катастрофічно вплинуло на забудову міст, їхній вигляд і зручність.

«В нас були зіпсовані стосунки не тільки з виконкомом, а й партійними органами, хоча в мене там були непогані знайомі і друзі. Фурів мене вічно лаяв, що мусить виписувати перепустки в будівлю обкому і що треба вступати в партію, тоді перепусток не треба. Але я не хотів. З різних причин, в тому числі тому, що мав до цієї партії свої рахунки. Потім я собі в зами взяв такого Троцюка, який робив усе, що подобалося Фуріву, піддакував йому. Це називається підсиджувати. У мене з Фурівим дуже рідко співпадали погляди з основних питань. Я весь час виступав з критикою. Ніяк не міг достукатися до Фуріва. Виписував іноземні журнали, щоб показати, як там робиться. «Та шо ти мені картинки показуєш!», - відповідав він. А ще казали: «Ти напевно давно в Москві не був», або «а в Києві це так збудовано». Я дзвонив і до Єлізарова. Але він сказав, що їм ЦК не рекомендує вв’язуватися в суперечки. І запропонував мені посаду головного архітектора Євпаторії. Але мене туди не тягнуло, тут було своє коло друзів», - розповідає Ходаковський. 

Перспективне стратегічне мислення в забудові міст тодішню владу не цікавило, оскільки вона вирішувала поточні питання, пояснює архітектор. 

«По мірі подальшої роботи на посаді виникали певні суперечки і незгоди між тим, що я вважав професійним, перспективними і стратегічним підходом до забудови міста, і тим, що пропонувала система. Час, у який я працював, це був час командно-адміністративної системи. Наростали певні суперечності, давалася взнаки різниця в поглядах.  Мої подальші наполягання на професійному підході були небажаним для моїх начальників. А їх не бракувало як безпосередньо, так і в ідеологічних партійних органах. І я  зрозумів, що мені треба щось міняти в своєму житті. Відхід з посади став поворотним моментом у моїй професійній кар’єрі. І в подальшому я працював в основному  в дизайнерсько-художній сфері», - коментує ті часи Ходаковський.

Забудова Луцька сімдесятих-вісімдесятих на пропекті Відродження

На його думку, нині ситуація не дуже змінилася. Так само панує всюдисущий непрофесіоналізм, а головне – відсутність стратегічного мислення. Ніхто з міської влади не знає, яким має бути Луцьк майбутнього, що треба зробити зараз, аби добитися певних результатів потім. Всі живуть сьогоднішнім днем без перспектив.

«А вони і до цього часу так працюють. Їхав недавно в машині з одним заступником і слухав, як він по телефону роздавав вказівки. Там те приберіть, там інше, бетономішалку туди. Вони стратегічно не звикли мислити. Комуняки завжди були на висоті тактично. І ці так само. Один із архітекторів міста, Лисенко був такий, підписав дозвіл на забудову у поймі ріки Стир, центрі міста, де зараз «Нова лінія», що не можна було. Розрісся приборзавод і воно би все гуло, тарахкало. Такі речі в центрі міста не робляться. Це приклад відсутності стратегічного мислення в забудові міста. І так по сей день», - роздумає архітектор. 

Завод збудували на самому березі річки, де раніше був пляж. Частину тепер обладнали під житло

Він вважає, що радянське будівництво інколи дуже шкодило Луцьку. А головне – це та ж відсутність індивідуального, одиничного і намагання все підвести під типовість. Типові проекти, типові міста, типові і безликі люди.

«Взагалі при тій радянській владі, так само, як і зараз, краще було б мораторій ввести на всі крупні роботи, тому що неможливо нічого зробити так, щоб це було правильно. От, поляки заклали кістяк європейського Луцька. Заклали парк одразу, нові житлові масиви, у них зовсім інший підхід. Це гарна європейська країна з хорошими спеціалістами. По цьому польському кістяку Луцьк міг розвиватися. А те, що прийшло в 1939 році сюди, а потім в 1945, це все місто уродувало. Ми мали всесоюзні «черьомушки» (Черьомушки – район Москви, де вперше з’явилися хрущовки, - О.К.). І зараз так само. Особливо забудова центральної частини міста, де побудовані хрущовки. Це те, що зробило наше місто подібним до більшості міст Радянського Союзу», - вважає архітектор Ходаковський. 

«Оглядаючись на пройдений шлях, я напевно був правий в одному, що важко було чогось очікувати від тоталітарної системи, яка сповідувала соцреалізм і будувала міста як всесоюзні «черьомушки». Ми тепер бачимо, що залишив по собі совок – валіза без ручки. Колись втішав себе думкою, що зі зміною поколінь, можливо, зміниться і сам підхід до забудови міст. На сьогодні виявляється, що я помилявся. Сваволя грубих грошей сьогодні і тотального несмаку виявилися ще гіршими, ніж одноманітність і нецікавість забудови соціалізму. Сьогодні в мене немає ілюзій щодо архітектурного майбутнього наших міст. Київ – яскравий приклад, де безповоротно зіпсовані так гарно оспівані схили Дніпра», - підсумував він.

Євген Ходаковський

* * *

Після звільнення з посади головного архітектора міста Євген Ходаковський, за його ж висловом, покинув велику архітектуру. Став працювати в різних місцях, інколи щось проектував. Будинок з баштою на вулиці Лесі Українки напроти «Книжкового пасажу» – його творіння. За винятком кольору, який мав бути іншим, але став рожевим, коли Ходаковський його продав. 

По центру - будівля, запроектована Ходаковським

В пізнішій забудові архітектор відмічає Київський майдан. Головна проблема – наявність будинку обласної ради там, де краще було б відкрити майдан на річку і долину Стиру. Майдан вийшов глухим, а головний фасад такої важливої будівлі – відкритим на північ, він завжди в тіні.

«Консервативний проект, не сучасний, не технологічний. Треба було відкривати південну частину в сторону річки Стир. Зробили, як зробили», - зазначив він.

У вільний час Євген Ходаковський займається проектування нового Театрального майдану в Луцьку. Каже, тут є багато можливостей для покращення і якісної зміни простору. Про проект поки що не розказує. В загальних обрисах його ідея полягає в оживленні майдану образом води і поєднанні його розрізнених елементів із заграванням з історією. 

Євген Ходаковський в галереї радянських архітекторів Луцька займає особливе місце тим, що був і залишився опонентом системі. Так і не ставши членом компартії, він зміг втриматися на високих посадах і разом з іншими будівничими творив місто. Деякі з тих будівель функціонують і досі. Архітектура Луцька шістдесятих стала цікавим виразником своєї епохи.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.