Посаду міського голови можна порівняти з посадою топ-менеджера певної багаторівневої компанії. Аби успішно управляти компанією, топ-менеджер має не просто тримати фірму на плаву, а й робити все можливе для того, щоб вона розвивалася. При цьому слово стабільність, яке так часто люблять використовувати політики, – насправді досить тривожне поняття. У бізнесі, в спорті, в науці це добре відомо. Адже є лише два насправді правдиві й реальні вектори руху – розвиток чи деградація. А тут вже можна говорити про стрімкі процеси або поступові кроки.

Як не крути, але, аби місто розвивалося стрімко, потрібні передусім фінансові вливання, інвестиції, а отже, створення сприятливого середовища для розвитку бізнесу. Тобто зменшення бюрократичних процедур, зниження рівня корупції, зменшення людського фактору в чиновницькій сфері. І що надважливо – зменшення значення політичних амбіцій та ігрищ у процесі ухвалення рішень, важливих для міської громади.

Великі гроші та щоденні вкладення

Хто ж може стати цими інвесторами у місто? Якщо говорити про великий сегмент, то це серйозний бізнес, на кшталт великого виробництва чи торгових центрів. На жаль, з цим поки що в Луцька справи не вельми налагоджені. Місту залишилися у спадок великі об’єкти ще радянської епохи, на кшталт нинішнього заводу «СКФ Україна». Так, підприємство є одним із найбільших платників податків, втім воно вже аксакал на території міста.

Масштабні нові торгові проекти або виробництва (наприклад, «Епіцентр», «Кромберг-енд-Шуберт», «Тигрес») розташовані за територією міста. І хоча тут працюють містяни, а жителі Луцька переважно купують тут товар, підприємства віддають свої податки не до міського бюджету.

Мови про відкриття нового виробництва або ж відновлення занепалого на території міста за поодиноких винятків не чутно вже багато років. Але, напевне, її і не може бути чутно, оскільки місто не має затвердженого стратегічного плану розвитку, хоча його регулярно у своєму щорічному звіті обіцяв розробити чинний міський голова Луцька Микола Романюк. Таким чином, рухаємося за течією. Хтось називає це стабільністю, але зазвичай рух в нікуди – у нікуди і приводить.

Зрештою, для відкриття великого виробництва потрібні економічні прорахунки, планування та обрахування ринків збуту, або ж наявність сировини. У місті на кшталт Луцька прийнятніше буде говорити про інвестора, який готовий вкладати гроші у сферу туризму або послуг.

Подібну тактику вибрав для себе Львів. Ще не так давно місто було відоме переважно внутрішнім туристам, а нині тут проводять екскурсії приїжджім зі всього світу. І хоча львів’яни скаржаться на занепалі околиці, утім принаймні зрозуміло, у якому напрямку рухатиметься їхнє місто.

Як ми жили

Аби зрозуміти, як місто жило, «Хроніки» прочитали звіти міського голови Миколи Романюка за 2011-2014 роки. Усі вони у вільному доступі на сайті міської ради та мають радше статистичний характер, написані у совковому стилі. Зрештою, як і стиль роботи, як його характеризують, чинного міського голови. Утім навіть ці документи дають поживу для роздумів. 

Загалом можна виокремити кілька тенденцій. Насамперед, риторика перших років зводиться до критики попередника Богдана Шиби, а саме – його рішення взяти у лізинг автобуси в корпорації «Богдан», муніципальні позики. Мовляв, ми змушені віддавати мільйонні платежі, які могли піти на більш важливі речі. Не виправдовуючи економічну політику Шиби, зауважимо, що вже за мерства Романюка Луцьк підписався на мільйонні кредитні договори.

Йдеться про 10-мільйонний кредит для ДКП «Луцьктепло». У випадку стабільної економічної ситуації підприємство виплатить гроші відповідно до цієї угоди з вигідними наслідками. Втім уже який місяць не вщухають заяви профспілки підприємства про те, що воно у катастрофічному стані.

Та й чи личить три роки поспіль наголошувати, що усі недопрацювання – це лише вина попередників? Видається, що це маніпуляція, за якої приховані власні недопрацювання. Адже якщо взяти історичні паралелі, то цілі країни, виплативши мільйонні репарації або переживши катаклізми, ставали знову на передовицю економічного розвитку. Секрет полягав у тому, що вони ефективно працювали, а не скаржилися. 

Знову ж таки, прорахунки й недопрацювання останнього, 2014 року, у звіті пов’язують із подіями Революції Гідності та війною. Таке формулювання видається радше виправданням, аніж поясненням чи економічним обґрунтуванням скрутного фінансово становища підприємств, поганого дорожнього покриття тощо.

Друга тенденція – це наголошення у звітах про те, що підтримка багатьох інфраструктурних об’єктів відбувалася з боку приватних інвесторів, соціально відповідального бізнесу та державного чи обласного бюджетів.  Утім чи це звіт про роботу соціально відповідального бізнесу, благодійних фондів, голови Волинської обласної держадміністрації або облради, а чи звіт міського голови Луцька? Яка його роль у розбудові того ж Театрального майдану чи залізничного вокзалу? А разом з тим, ближче до виборів ці заслуги чинний мер приписує собі.

Третя тенденція витікає з другої. В особистих звітах (хоча їх важко назвати особистими) чинний міський голова чималу увагу приділяє здобуткам, які відбулися за рахунок саме сторонньої допомоги. А ось слів самокритики тут годі шукати, натомість прослідковується тенденція приписування заслуг інших собі і «своїй» команді.

По поличках і за заслугами

Наприклад, в останньому номері комунальної газети «Луцький замок» – розгорнутий матеріал про здобутки команди Романюка. Утім чимало цих здобутків – це щоденна робота, участь в якій мер не бере (скажімо, він же не прокладає дороги), або ж робота, яку зробили інші і до якої міська рада не мала стосунку.

Так, у 2011 році розпочато комплексну реконструкцію Теат­рального майдану. На ці роботи з обласного бюджету було виділено 10 мільйонів гривень. Крім цього, 1 мільйон гривень на реконструкцію майдану виділив Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Той же Фонд профінансував роботи з освітлення центральної алеї парку культури і відпочинку імені Лесі Українки. А ліхтарі на вулиці встановили коштом бізнесменів Степана Івахіва та Ігоря Єремеєва.

Однак ці факти, як було зазначено раніше, подаються у звіті міського голови, ніби це його особиста заслуга, бо ж звіт конкретного чиновника.

Описана значна допомога Фонду «Новий Луцьк» у сфері медицини, освіти, спорту, соціальній сфері. Зокрема, встановлення енергозберігальних вікон у приміщенні дитячої поліклініки, регулярна підтримка терцентру для людей, що опинилися у складних життєвих обставинах, придбання медичного обладнання, ігрового інвентарю на дитячих майданчиках шести дошкільних закладів, встановлення міні-стадіонів, капітальний ремонт басейну дитячо-юнацької спортивної школи № 1, що у мікрорайоні Вересневе. Для пересічного лучанина, або ж для гостя міста чи навіть високопосадовця зі столиці це все – заслуга міського голови. Однак, якщо вникнути у ситуацію глибше, виявиться, що до багатьох інфраструктурних об’єктів мерія, а особливо міський голова, не мають стосунку.

«Як приклад тісної співпраці міської влади, меценатів та соціально відповідального бізнесу у розвитку міста є відкриття минулого року дитячої школи боксу «Ринг-2012». До його створення та облаштування приміщення долучилися народний депутат, президент Благодійного фонду «Новий Луцьк» Ігор Петрович Палиця, Володимир Іванович Цибульський – генеральний директор АТ «СКФ Україна», а також Благодійний фонд (Бориса Петровича Клімчука)  «Рідна Волинь», – йдеться у звіті Романюка за 2012 рік.

Ці цифри вписані у звіт конкретного чиновника, хоча нині частина з зазначених меценатів й узагалі працюють в опозиції до мера. А ті, хто його підтримує, балотуються до органів влади під проводом партії, яку представляє Романюк.

Щодо інших об’єктів, то, наприклад, реконструкція залізничного вокзалу відбувалася за рахунок «Укр­залізниці», Привокзальної площі, Меморіалу Слави, Волинського драмтеатру, реконструкція Художнього музею, добудова ЗОШ № 27 – за кошт обласного та державного бюджетів, а отже, завдяки лобіюванню цих питань тодішнім головою Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком. І знову ж таки – це у звіті міського голови, що схоже на привласнення заслуг. 

А ось справді інвестиційний проект міського голови – це пішохідний перехід через залізничні колії до ТЦ «Варшавський». Щоправда, виникає питання, наскільки виграшною є для міста інвестиція в 1,3 млн грн, якщо взамін Луцьк віддав землю під торгівлю для спілки споживчих товариств на 22 роки? Дохід спілки – це в тому числі і внески тих же лучан-підприємців, які платять за міську землю під торгівлю чималі гроші. Очевидно, більші, аніж якби орендували ділянки напряму в міста. Питання риторичне. Адже торгове місце приносить спілці прибуток, який, можна впевнено припустити, за 22 роки буде значно більшим, аніж вартість будівництва мосту.

 

***

Судячи зі звітів за 2011-2014 роки, у місті зроблено чимало позитивних кроків. Зокрема, у сфері освіти, енергозбереження, розвитку ОСББ, туристичній галузі. Втім чиї вони, чи мають ці позитивні моменти системний характер, яка роль міського голови? Щодо багатьох об’єктів, які впадають в око кожному лучанину, заслуги міського голови як топ-менеджера міста немає.

Чи став він тим топ-менеджером, який справді грає роль у спілкуванні з інвестором, мислить стратегічно? Чи місто жило би за таким же сценарієм, якби мером була інша особа? Видається, що коли забрати зі звіту приписані заслуги інших, ми матимемо оту ж «стабільність», що така загрозлива для міста, адже не призводить до поступу, розвитку, а тільки до занепаду.

Аби дати відповідь на ці питання, потрібно ретельніше вчитуватися у слова представників влади, особливо напередодні виборів. Адже, як свідчать офіційні документи, наприклад, той же звіт, у цьому можна і потрібно сумніватися.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.