Будь-яка політична реклама – це спонукання голосувати або не голосувати за якогось з кандидатів. У передвиборчих перегонах суб’єкти виборчого процесу використовують різноманітні можливості задля досягнення мети. Нерідко кандидати в своїй агітації застосовують не тільки «білі» чи «сірі» технології. Останнім часом виборчі кампанії все більше містять «чорних», відкритих маніпуляцій. Не виняток і передвиборча агітація чинного Луцького міського голови Миколи Романюка напередодні голосування 25 жовтня.

Передвиборче відео з назвою «Час твого вибору. Микола Романюк» було опубліковане на каналі Yotube 22 жовтня – напередодні виборів до місцевих рад.

Спробуємо проаналізувати, як команда чинного міського голови агітувала лучан голосувати за нього. Так, виявляється, що в згаданому 15-хвилинному ролику – цілий набір «чорних технологій», в яких використано немало інструментів маніпуляцій: від підміни понять до спекулювання релігійними поглядами лучан і відвертого шантажу. А ще тут використаний адмінресурс.

Емоційні «якорі» та «луцький месія» з ефектом «ореолу»

Уже перша теза в згаданому ролику комбінує в собі декілька маніпуляцій. 

«Цей день для нашого міського голови нічим не відрізнявся від інших. Хіба що пісня Френка Сінатри «Мій шлях» нагадала Миколі Романюку про його шлях довжиною у 5 років на посаді очільника громади». 

У цих фразах використаний прийом «якоря» – відома мелодія створює асоціативний образ, який має стати каталізатором певних позитивних емоцій для маніпулювання спокоєм, рівновагою, впевненістю, можливостями реципієнта.

Крім того, вживання слова «наш» покликане зблизити особу, про яку розповідають з глядачем. Мовляв, це «наш хлопець, з народу», причому сама офіційна назва посади «Луцький міський голова» вживається в сюжеті значно пізніше. Отож, глядача заспокоїли знайомою мелодією і наблизили посадову особу до пересічного лучанина.

«Знайома мелодія повернула спогадами до того дня, коли разом з ключем від Луцька, він отримав у спадок і обтяжене боргами місто. Микола Романюк розумів, що швидко і відразу раю у Луцьку не побудує, але врятувати від пекла – мусить».

У цих двох фразах чинному міському голові уже приписується шлях месії. Адже месіанство, як відомо, ґрунтується на вченні про надзвичайну роль окремих лідерів, які врятували в даному випадку місто від кризи.

«Не будемо розповідати, як авторитет банкіра, слово якого важить більше, аніж купа підписаних декларацій, повернув лучанам впевненість у завтрашньому дні. До міста стали надходити інвестиції, а зрозуміла підприємцям програма дій Миколи Романюка дозволила розраховувати на підтримку соціально відповідального бізнесу».

Тут використовується так званий «ефект «ореолу»: якщо досяг успіхів в одному (досвідчений банкір), то досягне і в іншому (щоправда, це спрацьовує не в усіх сферах: успішний голова сільгосппідприємства навряд чи зможе досягти успіху на посаді Міністра спорту). Крім того, цими словами апелюється до стабільності в бізнесі. Мовляв, успіх підприємців – це заслуга луцького міського голови. Насправді, успішність підприємців більш залежить від державної економічної політики, аніж від лояльності органів місцевого самоврядування.

Рекомендації 4-річної давності і всезагальність

Далі, на підтримку луцького міського голови висловлюється директор великого місцевого підприємства АТ «СКФ Україна» (публічне) Володимир Цибульський. Додамо, синхрон записувався задовго до передвиборчої кампанії: на задньому фоні на місці, де стоїть недобудований фонтан, ще розташований дитячий майданчик, який знесли у 2012 році.

Зрештою, можливо, й через декілька років після того, як була записана ця розмова, погляди в очільника компанії «СКФ-Україна» не змінилися. Але це є ще один метод маніпуляцій, який називається «рекомендацією», коли потрібна теза вкладається у вуста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах.

По тому автор робить коротенький підсумок: «Отож, у неділю за Миколу Романюка проголосують підприємці, які хочуть бачити стабільність у Луцьку, зрозумілі правила гри і лідера громади, який завжди тримає слово, якою б важкою не видалася б соціально-економічна ситуація у державі».

Таким чином, лучанам методом «всезагальності» вже стверджують, що більшість підприємців підтримують кандидатуру Миколи Романюка. Хоча насправді знати це – неможливо. Отже, лучанам дають завідомо неправдиву інформацію.

По тому, свою характеристику луцькому міському голові дає Микола Бездушний, який працював на цій же посаді у 1961-1968 роках. На фоні заперечень «комуністично-комсомольського» минулого (далі), ця рекомендація видається незрозумілою. Але, ймовірно, вона розрахована на тих лучан, які пам’ятають часи, яким Луцьк був у цих роках.

Присвоєння чужих заслуг і шантаж

«Насправді, стільки випробувань, що дісталися на час каденції Миколи Романюка не випадало жодному міському голові. Згадується і трагедія на Рівненській, 109, коли довелося блискавично ухвалювати рішення з розміщенням мешканців аварійного будинку в готелях міста, і зробити, здавалося б, неможливе, аби вже до нового року лучани повернулися до відремонтованих осель».

«Месія, який взяв на себе зобов’язання вирвати Луцьк із пекла», має нові турботи: обвал багатоповерхівки, в якому загинули лучани. Люди, які переймалися цією трагедією в місті тут же автоматично починають згадувати всі емоції, які їх охоплювали, коли вони дізналися про обвал. Одна з емоцій – страх – надзвичайно сильне відчуття, яке спонукає людину загострено сприймати інформацію. Цікаво, що в тексті абсолютно замовчуються причини обвалу, чи можна було б цього уникнути, що цей випадок спонукав проінспектувати всі будинки. Натомість, луцький міський голова як рятівник боровся з наслідками обвалу і відбудовував будинок.

 

Далі автори тексту вдаються уже до радикальніших методів маніпуляцій – прямого шантажу лучан:

«Додала клопоту і ситуація на вулиці Героїв УПА, де зсув ґрунту загрожував жителям десятків осель. Якби не потурбувався Микола Романюк про термінове укріплення схилів, зірвалися б будинки в Стир разом з мешканцями. То чи згадають вони, кому зобов’язані життям на виборчій дільниці, коли візьмуть до рук бюлетені зі списками кандидатів на посаду міського голови».

Отже, лучанам загрожувала загибель, але її відвернули і тепер від врятованих вимагають плати. Але варто зауважити: якщо бути чесними і відвертими, то гроші на укріплення луцької вулиці «вибивав» у Кабміні Азарова нині покійний голова Волинської ОДА Борис Клімчук.

 

«Згадується Миколі Романюку і численні повені, що наробили лиха у нашому місті, щонайперше в освітніх закладах Луцька та ще й перед навчальним роком. Тоді наш міський голова мало не ночував у школах, надихаючи будівельників на фактично беззмінну роботу».

«Чи то у школі №7, чи відновлюючи спортивний зал НВК №9, чи у школі №3, де під час зведення цього навчального закладу, було допущено чимало помилок, які загрожували життю учнів, а відтак порушення ДБН довелося виправляти коштом бюджету міста».

Цими словами уся робота підлеглих приписується єдиній особі – градоначальнику, який не спав ночами, надихав працівників, самостійно виділяв гроші (це, до слова, функція депутатів міської ради).

Ще одна больова точка: здоров’я лучан. Виявляється, городяни зобов’язані міському голові не лише життям (як у випадку вулиці Героїв УПА), а й здоров’ям.

«Отож, на початку каденції Микола Романюк був змушений думати не стільки про розвиток, як про стабілізацію життєдіяльності міста і разом з тим переймався пріоритетними для громади напрямками роботи. Чи найперше турбувався про здоров’я лучан, спрямовуючи зусилля і на розвиток пологового будинку, і на будівництво амбулаторій сімейної медицини, і на оснащення сучасним обладнанням Луцької міської клінічної лікарні...

Не знаємо, як медики, але тим лучанам, яким медики і лікарі нашого міста повернули здоров’я, гріх не проголосувати за Миколу Романюка, який щоденно піклується про чи не найважливішу для громади галузь – медицину».

З’ясовується, що Миколі Романюку, окрім месіанства присвоюються ще й заслуги медиків, які безпосередньо працюють з пацієнтами і якраз-таки повертають здоров’я лучанам. І це – чергова маніпуляція: «підміна понять». Адже міський голова не лікує людей, а є чиновником, менеджером. А слова «гріх не проголосувати» – черговий натяк на шантаж.

Виставляння рахунків

Так само приписується Миколі Романюку і вручення квартир сиротам. Останнім взагалі пред’являють рахунок: автор переконує, що вони беззаперечно проголосують за чинного міського голову.

«І вже точно віддадуть свої голоси за нашого міського голову 12 сиріт, яким з рук очільника Луцька дісталися ключі від новеньких квартир».

Взагалі, коректність використання фрагменту архівного інтерв’ю з сиротою, яка отримала квартиру, – абсолютно інше питання. Тим паче, дівчина дякує «нашій владі», а на кадрах Микола Романюк оглядає помешкання разом з головою ОДА, адже гроші виділяв не лише міський бюджет. Отже, в черговий раз колективні заслуги приписуються лише одній особі.

«Кажуть, за рівнем ставлення до сиріт, дітей, особливо тих, до кого доля поставилася не надто прихильно, а ще до сивочолих пенсіонерів, визначається рівень розвитку суспільства. Якщо в державі цим категоріям громадян ведеться не надто комфортно, то наш міський голова робить усе можливе, аби і маленьким лучанам, і людям поважного віку у Луцьку таки жилося краще».

На кадрах, які ілюструють ці слова, Микола Романюк завозить людину на інвалідному візку в маршрутку. Звичайно, це – постановочні кадри, а сам очільник громади вчергове постає перед глядачем милосердним месією, вводячи в оману лучан.

Піар на чужому горі

Уже на шостій хвилині 15-хвилинного ролику – кадри, які покликані викликати цілу бурю надсильних емоцій: ненависть,страх, гнів, печаль, скорбота, співчуття, горе.

«Якби ж то не війна на сході України, скільки можна було б зробити більшого для мешканців обласного центру». Так перед лучанами виправдовуються: щось не так, то в усьому винна війна.

А тим часом на відео – кадри з візиту луцької делегації до міста Волноваха, де 22 травня 2014 року був розстріляний блок-пост з волинянами. Там же на відео – мати одного із загиблих бійців вклоняється пам’ятному знакові, встановленому на місці загибелі її сина.

Кадри – надемоційні, надчутливі. Кадри, які сприймаються багатьма лучанами досі надто болісно. І ось поруч з жінкою, яка втратила свого сина – Луцький міський голова.

«На жаль, з сумом ми до сьогоднішнього дня зустрічаємо наших хлопців у домовинах, і з радістю живих». 

Власне, яка тут заслуга градоначальника – так і незрозуміло. Цією фразою автор спекулює на темі загиблих воїнів. Натомість, далі – розповідь про поїздку в зону АТО.

«До слова, побувавши декілька днів у зоні АТО (Микола Романюк їздив туди точно не за піаром, а з повними автомобілями необхідної для бійців допомоги), і гостинно приймаючи дітей з Волновахи у Луцьку, зовсім не чекав вдячності від батьків і керівництва маленького міста на Донеччині. Тим вагомішою є оцінка роботи і вчинків Миколи Романюка саме жителями сходу, які не будуть брати участь у виборах Луцького міського голови, оцінка об’єктивна, незаангажована, чесна».

Щодо поїздки «не за піаром» варто додати декілька слів: саме повідомлення про поїздку уже не було аполітичним. Адже у складі делегації, окрім родичів, були й «депутат Волинської обласної ради від Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Ігор Чорнуха, депутат Луцької міської ради, керівник Луцької міської партійної організації Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Євгеній Ткачук». Цим повідомленням було публічно стверджено про підтримку Миколи Романюка політсилою БПП. Крім того, до складу делегації увійшов і заступник начальника відділу інформаційної роботи міської ради Віктор Макаров, який і начитує текст згаданого передвиборчого ролика, і працював на Донеччині як відеооператор. Тож чи так уже «не за піаром» поїхав Микола Ярославович?

Тим більше, в рамках цієї поїздки був узятий коментар міського голови міста Волноваха: «Микола Ярославович – людина, яка відповідає за свої слова. Це чоловік, з яким би я пішов у розвідку. Важко знайти таких людей як ваш міський голова. Повірте мені, знайте: під керівництвом Миколи Ярославовича Луцьк буде кращим, кращим і кращим».

Варто додати: ці слова були використані під час телевізійного сюжету щодо згаданої поїздки, який транслювався задовго до початку періоду передвиборчої агітації.

Власне, цей момент – використання адмінресурсу на користь чинного міського голови.

Спекулюючи темою загиблих в АТО, автор сюжету знову апелює до глибинних почуттів: печалі й скорботи.

За невдачі відповідають опоненти

«Не прийдуть на виборчі дільниці і юні лучани, яким наш міський голова подарував оновлений Палац учнівської молоді. За малечу це зроблять батьки, розуміючи, що тільки у Луцьку їхні діти мають можливість стати справжніми особистостями та розкрити талант, отримати підтримку педагогів і не загубитися у стрімкому вирі сьогодення».

 

Власне, цими фразами створюється «ілюзія вибору», бо ж батькам, чиї діти займаються в ПУМі, також виставляють рахунок. А ось вислів «тільки у Луцьку їхні діти мають можливість стати справжніми особистостями» несе непряму образу всім нелучанам. Бо, судячи з логіки авторів тексту, справжніх особистостей можна виховати лише в Луцьку. І це – особиста заслуга луцького міського голови.

«Збагатив наше місто Микола Романюк ще й додатковими групами в ДНЗ для особливих дітей. Це він, фактично заново, побудував на Вересневому будинок культури і міст до Варшавського ринку, якого не могли побудувати попередники упродовж 14 років. За його каденції відкрили і оновлений залізничний вокзал, і створили кращий в Україні ЦНАП. Сміттєсортувальною лінією у Брищі Микола Романюк полегшив життя сіл громаді, а в Луцьку врятував від руйнації ще одну історичну пам’ятку - вулицю Крилова».

У кожній фразі Луцькому міському голові вкотре приписується низка чужих заслуг. Замість того, щоб виконувати чиновницькі обов’язки, Микола Романюк, виявляється, «будує» будинки і мости. А між тим, реконструкція залізничного вокзалу в Луцьку – заслуга того ж таки Бориса Клімчука.

А порятунок давнього мощення вулиці Крилова – ініціатива луцьких краєзнавців, які звернулися з цим проханням до міського голови.

Тим часом, у бездіяльність попередників абсолютно не включається попереднє місце роботи Миколи Ярославовича на посаді очільника Волинської облдержадміністрації, де він працював до обрання його Луцьким міським головою. Така вибірковість – ще одна маніпуляція.

Лише в другій половині тексту згадується громада: «Втім, Микола Романюк ніколи не приписував собі той довгий перелік добрих справ, бо усі здобутки ділив разом з громадою».

Зауважимо: увесь список «добрих справ» - це справи, виконані за кошти місцевої громади. А нинішня політика висвітлення діяльності міського голови наступна: усе вдале приписується Миколі Романюку, натомість прорахунки – це недопрацювання його підлеглих, команди. Успіх інших людей приписуються Миколі Романюку, аби сформувати йому імідж господарника і ефективного управлінця. Натомість, за невдачі він не відповідає.

Церква не поза політикою

У ролику не оминули й комсомольське минуле Миколи Романюка. З’ясовується, що він, будучи комсомольцем, у ті часи, коли люди відмовлялися від компартії, сиділи в таборах, він вступив у комсомол і тихцем розмальовував писанки.

«До слова, у ті часи до піонерів та комсомолу не брали тільки розбишак та двієчників, які сьогодні, озлоблені на весь світ, виливають гори бруду на тих, хто навіть у компартійні часи залишався людиною з великої букви. Відверто кажучи, усі ми вийшли з отої комсомольської шинелі, яка не заважала Миколі Романюку на Великдень розмальовувати яйця і пекти паску».

Одним із маніпулятивних моментів варто назвати і слова Митрополита Луцького і Волинського Михаїла, використані у сюжеті.

Стаття 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» гласить: «Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами».

Натомість, у цьому випадку авторитет одного з високих духовних чинів використовується якраз для агітації.

«В Україні громада завжди прислухалася до слів духовного наставника. І якщо вже владика підтримує Миколу Романюка, то значить, насправді він достойний крісла міського голови».

Таким чином, всі парафіяни, які довіряють своєму священику, роблячи вибір не на користь Миколи Романюка, ставлять під сумнів авторитет Владики.

Ця маніпулятивна фраза завуальовано подає реципієнтам думку, що всі, хто «неправильно» проголосує – немудрі. Такі маніпуляції нівелюють засади демократії, як свободи вибору і слова. Майже всі політичні сили відмовилися від залучення церкви на свій бік. А тут багатотисячна релігійна громада отримує звернення духовного наставника, а голос за кадром вказує: «Повірив Владика – маєш повірити і ти».

Месія, який нагодує і поведе у щасливе майбутнє

Тут вкотре використовується «ефект «ореолу» і підміна понять: вміння варити борщ ототожнюється з вмінням здобувати і віддавати продукти для приготування страв. Це також черговий приклад «месіанства» і емоційний «якір» - алюзія з біблійською притчею, коли Месія нагодував 5 тисяч людей п’ятьма хлібинами і двома рибинами. Крім того, Луцькому міському голові приписується й забезпечення лучан найнеобхіднішими засобами для існування.

«А тим часом наше місто вже торує шлях до європейської спільноти, позначений особливими нагородами за відданість принципам демократії, миру і свободи».

Після цих слів використані слова представника ПАРЄ Віктора Раффі. Почесний член Парламентської асамблеї Ради Європи приїздив до Луцька у 2011 році вручити місту Почесний прапор Європи. І навряд чи 4 роки тому він давав згоду на використання власних слів у агітаційному матеріалі на користь Луцького міського голови.

«За час каденції Миколи Романюка місто стало насправді європейським містом, не тільки за кількістю заасфальтованих доріг чи прибудинкових територій. А буде ще краще – з новою школою - 27-ю, новими дитячими садочками і підземними переходами, не гіршими аніж у наших сусідів рівнян і фонтаном на Театральній площі обласного центру, концепція якого у Миколи Романюка вже давно є, аби тільки не заважали так звані благодійники».

Лише наприкінці відеоролика декілька слів приділяється майбутньому міста. Отож, міський голова обіцяє добудувати довгобуди: ЗОШ № 27 і фонтан. Щодо останнього, то неможливість спорудити фонтан, судячи зі слів автора тексту, - вина «благодійників». Власне, автор звинувачує у невдачах опонентів, нав’язує ярлики.

 

«Найголовніше: наш міський голова зберіг для нас мир. Бо згадайте: жодного каменя під час Революції Гідності у приміщення міської ради не кинув ніхто. То хто ж як не Микола Романюк забезпечить нам спокій і впевненість у завтрашньому дні. Людина добра і щира, здатна зрозуміти і вислухати лучан».

Цими словами Миколі Романюку присвоюють мир як заслугу української дипломатії на міжнародній арені і зусилля західних партнерів.

«5 років при владі - то тільки етап у житті Миколи Романюка. І нову сторінку історії Луцька він пише разом з громадою, яка 5 років тому видала йому кредит довіри, аби ми мали сьогодення, в якому хочеться жити і, сподіваємося, майбутнє - гідне наших мрій. А Луцьк стане гарним містом для добрих людей, де кожен знайде щасливу долю, бо оберемо на виборах нашого міського голову - Миколу Романюка».

Насамкінець, лучанам пропонують вчергове «вибір без вибору» за «месію», мовляв, до того, як на посаду прийшов Микола Романюк, в Луцьку нікому жити не хотілося, а тепер всіх чекає щаслива доля, бо автор стверджує, що всі оберуть Миколу Романюка.

***

Якщо проаналізувати всю картину цілком, то політологи відзначають: цей текст показує Миколу Романюка консерватором, який намагається зберегти старі корупційні схеми (згадайте – про майбутнє розповідається лише наприкінці кількома фразами), керувати фінансовими потоками (адже в тексті говориться про виділення грошей як справу рук лише міського голови, а не депутатського корпусу), підмінивши це поняттям «стабільності» і впевненості в завтрашньому дні.

Власне, весь цей текст – це яскравий приклад «чорних технологій», які використовуються протягом усієї виборчої кампанії політика. І якщо для багатьох читачів і глядачів термін «маніпуляції» видається нейтральним, то насправді все набагато серйозніше. Адже маніпуляція масовою свідомістю чи маніпуляція громадської думки — це один зі способів придушення волі людей шляхом свідомого впливу через програмування їхньої поведінки. Такий вплив спрямований на психіку людини, здійснюється приховано й ставить своїм завданням зміни думок, спонукань, мети людей у потрібному комусь напрямі.

Насамкінець, варто додати, що підбиваючи підсумки виборчої кампанії, Президент України Петро Порошенко переконував: адмінресурс під час кампанії 2015 року не застосовувався. Але в згаданому ролику використані архівні кадри програми «Місто», яка виходить в ефір коштом громади і є, відповідно, власністю громади, а текст начитується голосом працівника міської ради.
 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.